«Ремонтуємо навіть натівську зброю, до якої немає інструкцій…» Історія бійця 128-ї бригади Івана

Він із Прикарпаття й до повномасштабної війни працював у приватному готелі в Яремчі – відповідав за технічний стан будівлі, функціонування приладів і обладнання. У березні 2022-го, отримавши повістку, чоловік без зайвих роздумів пішов у ТЦК і незабаром потрапив у 128 ОГШБр. У зоні бойових дій він безперервно з квітня 2022-го.

У Івана російське прізвище, яке пояснюється тим, що його батько – етнічний росіянин.

– Мій батько із Саратова, ще в радянські часи познайомився з моєю мамою, яка їздила в Росію на стажування, одружився й переїхав на Прикарпаття, – пояснює боєць. – Зараз уже на пенсії. Він хоч і етнічний росіянин, але вивчив українську мову, вживає навіть прикарпатські діалектизми, в нашому селищі всі вважають його своїм. Росію батько вважає агресором і всіляко підтримує мене.

Іван служить у підрозділі, який займається ремонтом зброї, – артилерійських гармат, мінометів, станкових і автоматичних гранатометів, стрілецької зброї тощо. У тому числі ремонтує зброю країн НАТО, яка є в бойових підрозділах бригади.

– До натівської зброї практично немає літератури, то ми вишукуємо самі, дивимося відео, розбираємося. І успішно ремонтуємо. Якось приїжджали колеги з інших бригад і казали, що деякі пошкодження зброї неможливо відремонтувати. А ми відновлюємо. Потім хлопці з піхоти дякують. Із досвіду скажу, що найчастіше доводиться ремонтувати спускові механізми стрілецької зброї. А от якщо зношується ствол, ремонт тут уже не допоможе…

Періодично Іван із товаришами виїжджає на бойові позиції, коли, наприклад, треба відремонтувати гармату на БМП. Краще самому поїхати з необхідними інструментами, ніж ганяти броньовану техніку в дві сторони.

– Одного разу потрапив на позиції під ворожий мінометний і танковий вогонь, але все обійшлося.

Дома Івана чекають батьки, дружина і двоє синів. Саме за них боєць воює в першу чергу.

– За майже чотири роки війни я, чесно кажучи, стомився, та й хвороб понабирав, бо доводиться працювати з важким. Але тримаюся. Ми бачимо, що росіяни роблять на окупованих територіях, – у першу чергу пресують тих, чиї рідні воюють у ЗСУ. Тому якщо ворога не зупинити тут, він рано чи пізно дійде до наших домівок. Мої рідні й самі це розуміють…

 

26 листопада 2025р.