Андрій Андріїв: «Іду своєю дорогою, але пам’ятаю батьківські настанови»

– Андрію Євстаховичу, знаю, що для вас дуже важлива родина, це видно з ваших стосунків із братом, зі ставлення до матері, до дружини, доньки та її сім’ї... Привідкриєте трохи завісу до сокровенного?

– Справді, родина для мене понад усе. Дуже ціную, що попри велику зайнятість ми знаходимо можливість проводити час разом. Звісно, найбільше об’єднують свята: Новий рік, Різдво, Великдень, дні народження – тоді ми збираємося за сімейним столом, молимося, згадуємо тих, кого з нами нема, обмінюємося враженнями. Завжди на Новий рік та Трійцю гуртом прикрашаємо оселю – це традиція. А ще з братом бодай двічі на місяць стараємося поїхати до мами на Львівщину. Частенько провідую і доньку з онуком – це моя найбільша радість і водночас те, що надає сил рухатися далі.

 

– Готуєте вдома? Можливо, є страва, яку вмієте приготувати тільки ви?

 

– Часто не готую, бо фізично не вистачає часу. Звісно ж, приготування м’яса на вогні – це чоловіча справа, тому коли випадає така нагода, люблю порадувати родину та друзів смачним стейком або шашликом. А от дружина часто тішить смачненьким, готує з натхненням. Моя улюблена страва у її виконанні – український борщ та сеґединський гуляш. Дружина, мабуть, має якийсь особливий рецепт, головний інґредієнт якого – любов.

– Не секрет, що ви часто займаєтеся і меценатською діяльністю. Кого і чому підтримуєте?

– Я вдячний Богу, що маю можливість допомагати людям. Роблю це тому, що можу – це справа для душі. Кожен допомагає іншим у міру своїх можливостей: хтось словом, хтось ділом – кожна підтримка важлива. Мені приємно допомагати людям, і ті, хто зі мною знайомий особисто, вам це підтвердять. Допомагаю церквам, бо це йде на благо цілої громади. От, приміром, до свята Трійці подарував одній із церков унікальну ікону, яку для нас написали афонські монахи.

Уже багато років підтримую і наших футболістів. Спочатку це був ФК «Середнє», а тепер – ФК «Ужгород». Допомагаю і діткам із медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя». Крім того, до мене, як до депутата, звертаються по допомогу і молоді люди з цікавими стартапами. Стараюся підтримати, якщо бачу раціональне зерно та перспективу.

 

– Депутатська діяльність, бізнес, меценатство, без сумнівів, займають багато часу. А якщо знаходиться вільна хвилинка, як проводите її? Маєте хобі?

 

– Дуже люблю подорожувати! Ми з дружиною часто відвідуємо нові міста і країни, знайомимося з новими культурами. При чому мені цікаво подорожувати різнопланово: і відпочивати на морі, і знайомитися з містами. Стараюся не тільки збагачуватися культурними надбаннями світу, але й вивчати досвід різних країн у актуальних для нас галузях: облаштуванні вулиць, роботі громадського транспорту, ремонті доріг, переробці сміття тощо. Так поєдную хобі з саморозвитком. Зрештою, недарма кажуть, що кожна подорож нас змінює. А для мене це не тільки особистий розвиток, а ще й можливість упровадити побачене у нас. Ще Кобзар казав: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь». Іще одна моя пристрасть – це спорт. По можливості їжджу на футбольні матчі,щоб підтримати українських спортсменів. Сам же займаюся тенісом: час від часу збираємося з товаришами або й із братом, щоб пограти у великий теніс. Взимку обов’язково стаємо на лижі – у нас уся сім’я катається. А ранок люблю починати із плавання – це дає заряд бадьорості та гарного настрою на весь день.

 

– Якими принципами керуєтеся в житті?

 

– Мій головний принцип – бути чесним із собою та людьми. Я сам відкритий до інших і стараюся говорити правду в очі. Можливо, моя прямота не всім подобається, але ще батько учив: брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох. Батьки навчили адекватно реагувати на критику – стараюся брати її до уваги і працювати над помилками. Тому що людині властиво помилятися – без помилок не буває перемоги.

 

– Чи довіряєте людям? Як можна заслужити вашу довіру?

 

– У житті, звісно, траплялося всяке. Тим більше, займаюся бізнесом і політикою – тут можна обпектися навіть там, де, здається, впевнений на 100 відсотків. Але попри різні ситуації, стараюся залишатися людиною і не ставитися до інших упереджено. Але коли бачу, що друг не щирий, просто перериваю з ним усілякі зв’язки. Однак вважаю, що в роботі потрібно залишатися професіоналом навіть попри собисту неприязнь.

 

– Чого ніколи не пробачите?

 

– Зраду і підлість.

 

– За якими критеріями підбираєте людей, чому віддаєте перевагу – ініціативності чи професіоналізму?

 

– Я дуже багато працюю і все, що маю, – саме завдяки цьому. Пройшов шлях від звичайного працівника м’ясокомбінату до досить успішного, як на мене, бізнесмена. Все завдяки наполегливості, розвитку та правильній постановці мети. Тому в людях мені важливо бачити зацікавленість у тому, чим вони займаються. Якщо ти не гориш своєю справою, то й результат такий самий. Я досить вимогливий керівник, але все тому, що хочу бачити результат роботи. Якщо нема результату, значить працівники недостатньо мотивовані. Тому стараюся будувати стосунки в команді так, щоб люди могли і відпочити, і мали мотивацію та бажання працювати. Не люблю лінивих і лукавих – вимагаю працелюбності і чесності від тих, хто поруч зі мною. А професійні навички приходять із досвідом. Професіоналом не народжуються – ним стають.

 

Інна Гангур

 

15 липня 2019р.