Наталія Петій-Потапчук: про життя Закарпатського народного хору та про те, чому його місія здійсненна

І щороку разом складаємо «Молитву за Україну», вшановуємо наших Героїв, гуртом співаємо, колядуємо, віншуємо. Йдеться про Заслужений академічний Закарпатський народний хор – колектив, який упродовж своєї багаторічної діяльності підносить закарпатське народне мистецтво на високий професійний рівень і щедро ділиться цим скарбом на всіх теренах України та за кордоном, – пише Varosh.

Про труднощі та досягнення, свята і будні, найближчі і стратегічні плани розпитаємо сьогодні у директора-художнього керівника колективу Наталії Петій-Потапчук. Сильна та харизматична, вона не лише гідно продовжила справу всіх своїх попередників, а й внесла багато свіжих тенденцій у творчість колективу. Намагаючись максимально зберегти багатющий людський і творчий потенціал хору, пані Наталя не перестає невтомно шукати все нові і нові можливості для того, щоб Закарпатський народний хор і надалі продовжував виконувати свою місію, залишався самобутнім, успішним і цікавим для широкого кола.

– Ми вже ввійшли в період зимових свят, коли заведено підбивати підсумки року, що минає. Для колективу, який ви очолюєте, це був дуже плідний і насичений рік. Тож які події з життя хору ви б згадали як найбільш вагомі?

– Справді, цей рік для нас був сповнений багатьох незабутніх подій, цікавих проектів, акцій і новинок. Якщо починати від зими, то в нас була дуже яскрава новорічно-різдвяна програма. А навесні ми здійснили гастрольну подорож до Угорщини, де побували в кращих концертних залах Будапешта, Сеґеда та Ніредьгази. Вельми успішним також став започаткований нами проект, що передбачає співпрацю з відомими митцями із різних куточків України. Зокрема, ми підготували чудову спільну програму із провідною солісткою Національної філармонії України Кариною Кондрашевською «Об’єднані піснею», з якою виступили в Ужгороді та Хусті, приурочивши її 80-річчю Карпатської України. Також дуже тішить, що ми спромоглися вже вдруге організувати мистецький проект «Зіркове майбутнє Срібної землі», до якого залучаємо найталановитіших дітей нашого краю. Очевидно, це стає ще однією нашою доброю традицією, бо бачимо, що юні артисти залюбки беруть участь у таких програмах. Їм подобається працювати на одній сцені з професійним колективом, а нам це тим більше приємно, бо бачимо, що маємо гідне продовження. І не перестаємо дивуватися і пишатися, скільки надзвичайно талановитих дітей народжує Срібна земля.

Нового, інтернаціонального забарвлення набула і наша щорічна світанкова «Молитва за Україну» – завдяки присутності на ній цього разу гостей із Латвії, самодіяльних колективів «Valgundietis» і «Saulgriezhi». Ці фольклорні колективи з невеличкого містечка неподалік Риги внесли свіжий подих до нашої патріотичної акції. Адже коли поруч із нашими духовними творами звучали мелодії народів Прибалтики, ми ніби відчували підтримку світу у ці нелегкі для України часи.

Ще однією новою складовою нашої творчої діяльності стало те, що ми почали багато записувати аудіо та відео. Результатом цього стали прекрасні музичні фільми «Ой, на горі винобрання» та «Верховино, мати моя». Перший створено спільно з командою медійного проєкту «Аkurat Закарпаття» (керівниця Наталія Штефуца, вона ж продюсерка фільму). Його зйомки відбулися на Малій горі в урочищі Чизай, серед живописних виноградників, у максимально наближеній до природніх умов атмосфері. Ми намагалися відійти від концертного виконання і зобразити справжнє народне свято, як це колись було у нашій місцевості – щоб кожен глядач відчув себе частиною цього захопливого дійства. Наступне відео ми знімали на Полонині Руній на запрошення керівництва місцевого 21 каналу. Колектив уперше побував на такій висоті (майже 1500 м над р.м.) і записав там твори зі свого «золотого фонду».

І це ще не все, бо ми продовжуємо працювати над новими відеороботами, до яких ввійдуть як відомі, так і свіжі твори з нашого репертуару. Обов’язково покажемо кращих солістів – народного артиста України Петра Матія, заслужених артисток України Надію Гораль і Яну Садварій, Андрія Свиду, Василину Голянич, Ольгу Свиду, Наталію Мацко, Мирославу Копинець, Вікторію Тимко, а також яскравих артистів балетної групи і наш чудовий оркестр. Це досить виснажлива, рутинна робота, але її кінцевий результат залишається надовго. От і до прийдешніх свят ми готуємо колядки та духовні твори новорічно-різдвяного циклу, які потім можна буде побачити з наших екранів.

До слова, хоча наступного року колектив відзначить своє 75-ліття, та як окрема організація ми ще зовсім юні – 13 грудня комунальному закладу культури «Заслужений академічний Закарпатський народний хор» виповнилося два роки, що вже дає змогу працювати з різними грантовими програмами. Тож ми стартуємо в різних напрямках, активно шукаємо творчих партнерів, цікавимося проєктами, які відкрили б нові можливості і перспективи для нашого колективу. Скажімо, недавно в Ужгороді побували арт-менеджери з Києва та Одеси, які формують програму і відбирають учасників для величезного творчого форуму «Транскарпатіякульт» (організаторка – Ольга Сагайдак), що пройде наступної осені в Одесі. І нам приємно, що наш колектив представлятиме Закарпаття на цьому форумі. Ми покажемо традиційне закарпатське весілля просто на Дерибасівській вулиці, із залученням місцевих мешканців і гостей заходу. Крім того артисти балету проведуть майстерклас із закарпатських народних танців для учасників самодіяльності, учнів і студентів тамтешніх хореографічних відділень.

У рамках цього форуму в нас запланована ще одна цікава імпреза спільно із Закарпатським музеєм народної архітектури та побуту – показ-дефіле автентичного закарпатського вбрання. У ході цього сценічного дійства артисти нашого балету продемонструють прекрасні зразки народних строїв різних куточків нашого краю – хусток, сорочок-довгань, спідниць, вуйошів, гунь та інших деталей вбрання – у русі, танці, пісні. Ми давно співпрацюємо зі скансеном, дуже любимо цю локацію і здійснили вже чимало спільних проектів. Загалом, тішимося, що на нашу адресу приходить багато цікавих пропозицій, і ми готові мінятися, пробувати себе у різних жанрах. Але при цьому не зраджувати своїй головній місії – зберігати і популяризувати те самобутнє, автентичне народне мистецтво, що дісталося від наших предків. Це безцінний скарб, який ми зобов’язані передати наступним поколінням. Такі принципи заклали колись засновники нашого колективу, і вони для нас досі залишаються пріоритетними.

– Якою має бути підтримка держави у збереженні таких унікальних творчих колективів? І що для цього робите ви самі?

– Наша праця на перший погляд може здатися непомітною і не надто важливою. Проте варто щось зробити не так, як це викликає значний резонанс. Тому для нас важливо насамперед залишатися тими духовними орієнтирами, тим чистим джерелом, стрижнем, на який можна опертися. А це потребує і вдумливого, обережного підходу до репертуару, і грамотного підбору кадрів, і злагодженої командної роботи. Труднощі завжди були, є і будуть. Хіба легко було нашим попередникам у часи засилля партійної номенклатури? Але вони зберегли автентику у пісні, танці, манері виконання, всі ті традиції і духовні надбання, що залишилися нам у спадок від дідів-прадідів. Звичайно, ця справа, як і будь-яка інша, вимагає глибокого, фахового вивчення і постійного вдосконалення. Ми усвідомлюємо, що часи міняються, і є необхідність у певному перезавантаженні. Експериментуємо, використовуємо різні засоби та форми вираження. Намагаємося зменшити дистанцію між артистами і глядачем: деколи наша аудиторія перетворюється на учасників дійства. Підбираємо «ключик» до дітей і молоді, адже це старше покоління зростало у середовищі, де скрізь звучала пісня, де дотримувалися народних звичаїв, зналися на обрядах. А сучасна людина ризикує вирости, не маючи про все це жодного уявлення. Дбаємо, щоб у кожній пісні збереглися діалектні особливості й інтонації того регіону, звідки вона походить, щоб за танцювальним рухом, елементами одягу, музичним інструментом чи характером твору можна було пізнавати етнографію Закарпаття. Не треба всім бути однаковими, наче ромашки в полі. У нашому краї переплелося стільки різних культур, кожна з яких є унікальною і самобутньою, що саме це поєднання робить нас неповторними. І кому, як не Закарпатському хору, плекати це яскраве розмаїття?

– Очевидно, що життєдіяльність такого великого колективу – справа не з легких. Як вам удається долати кадрові, фінансові труднощі?

– Звичайно, через невисоку зарплатню є серйозні проблеми з плинністю кадрів, особливо серед молоді. Юнаки й дівчата після закінчення коледжів та інститутів хотіли б мати роботу з гідною оплатою, якої в сфері культури ніколи й не було. Більше того, на відміну від артистів театру, клубних і бібліотечних працівників тощо, артисти таких концертних організацій, як наша, досі не отримують доплату за вислугу років, допомогу для оздоровлення чи будь-яку іншу матеріальну допомогу. І скільки ми не пишемо у відповідні органи, скільки не намагаємося на рівні держави щось змінити у цій царині – все марно. Нас рятує те, що в колективі зібралися однодумці, справжні фанати своєї справи, що у мене чудові помічники і заступники, бо одна людина з цим би ніяк не впоралася. А всіх разом нас об’єднує любов до народної пісні і танцю, насолода від процесу творчості, зрештою, вдячні оплески глядачів. А ще любов до рідної землі. Зараз особливо важливо бути патріотом. Не ходити з прапорами, а мати ці почуття в серці, підтверджуючи їх своєю щоденною працею, репертуарною політикою, чіткою громадянською позицією і тими, хай невеличкими, але промовистими акціями, які виказують, хто ми є. Треба жити так, аби потім не було соромно перед дітьми й онуками.

– Закарпатський народний хор завжди відзначався оригінальними новорічно-різдвяними програмами. Чим цього разу радуватиме своїх шанувальників?

– Ми справді активно готуємося до прийдешніх свят. Вже отримали багато запрошень від шкіл Ужгорода завітати до них із програмами до Дня Святого Миколая. Разом із командою 21 каналу записали кілька колядок у найстарішій культовій споруді Закарпаття Горянській Ротонді. Ще кілька відео плануємо зробити в центрі Ужгорода та в скансені, щоб у святкові дні телеглядачі могли насолоджуватися як милозвучністю наших автентичних колядок, так і красою цих унікальних локацій.

27 грудня ми запрошуємо всіх до одного з головних храмів краю – римо-католицького собору Святого Георгія в Ужгороді – на наш концерт-інсталяцію «Під ангелами Різдва». Обіцяємо, це буде дивовижне дійство: з прекрасними старовинними колядками та різдвяними мелодіями нацменшин, яскравими мініатюрами Віктора Теличка й Іштвана Мартона, живим вертепом і традиційними закарпатськими віншуваннями, величним звуком органа, дзвіночків і труб, світловими ефектами та відчуттям реальної присутності ангелів Різдва. У концерті задіяні артисти хору й оркестру, а також наші кращі солісти – народний артист України Петро Матій, заслужена артистка України Яна Садварій, Володимир Гірник, Василина Голянич, Ольга Свида, Мирослава Копинець, Вікторія Тимко, Олександр Ференцик та ін. Партію органа виконає Ольга Чундак, а партію труби – Емерих і Томас Поповичі. Символічно також, що концерт відбудеться напередодні Дня святих невинних немовлят Вифлеємських (28 грудня у католицькому світі вшановують пам’ять 14 тисяч хлопчиків, убитих Іродом після звістки про народження Христа) і матиме благодійний характер: кошти з нього ми передамо важкохворій дитині сім’ї військовослужбовців 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Водночас, це буде унікальний за формою і змістом перформанс, всіх деталей якого ми не хочемо розкривати, щоб не зіпсувати сюрприз.

Наступний великий святковий концерт наш колектив презентує 14 січня. Він так і називатиметься – «На Старий Новий рік». І буде незвичний тим, що разом із нами на сцені Закарпатської обласної філармонії виступить відомий фольклорний гурт «Курінець» із м.Краматорська Донецької області. Такою спільною програмою ми хочемо ще раз засвідчити, що «схід і захід разом».

Якщо говорити про наступний рік, то 10 січня Закарпатський народний хор візьме участь у Мукачівському фестивалі «Червене вино», а 11-12 січня колектив побуває у Кошицях на запрошення наших давніх друзів – подружжя Левка й Олени Довговичів. Там крім виступу на традиційному Новорічному балу русинів-українців Словаччини «Маланчин вечір» матимемо й сольний концерт. І неодмінно впродовж цієї пори відвідаємо з різдвяно-духовними програмами кілька храмів Ужгородщини, Перечинщини, щоб поколядувати разом із нашими краянами і розділити з ними ці прекрасні свята.

– Оскільки ми вже заговорили про наступний, ювілейний для Закарпатського народного хору рік, то які особливі заходи ви плануєте з нагоди цієї визначної події?

– Колектив створено 25 вересня 1945 року. Але восени у нас заплановано кілька поїздок, тож головне святкування, гадаю, відбудеться десь у листопаді. І це буде ціла серія концертів, в яких ми покажемо окремо хор, оркестр, деяких солістів, танцювальну групу. Крім традиційних виступів на сцені філармонії чи театру плануємо різні імпрези просто на площах і вулицях Ужгорода, де глядачі зможуть зблизька познайомитися з нашою творчістю і стати безпосередніми учасниками дійства. У рамках відзначення цього ювілею дуже мріємо здійснити гастрольний тур містами України. Окремо працюємо над створенням друкованих видань. Упорядковуємо книгу «Закарпатському народному хору – 75 років», до якої ввійдуть кращі зразки із нашого «золотого фонду» і сучасного репертуару, обрядові твори з описом, унікальні фото, статті відомих митців про творчість нашого колективу. Окремо плануємо великий альбом зі світлинами з історії Закарпатського хору та яскравими моментами з наших сучасних виступів і цікавих поїздок. І, звичайно, маємо намір випустити свій ювілейний компакт-диск з нашими кращими на сьогодні досягненнями. Водночас, хочу поділитися нашою величезною радістю – ми нарешті придбали для колективу великий комфортабельний автобус! Досі ми не мали власного транспорту, що суттєво ускладнювало нашу діяльність. Тож ця подія неабияк нас усіх потішила.

– Аби повною мірою віддаватися улюбленій справі, треба мати міцний і надійний «тил». Розкажіть, будь ласка, як удома сприймають вашу неймовірну зайнятість, я б навіть сказала, одержимість роботою?

– Мене неймовірно тішить, що справа, якою я займаюся, подобається моїм рідним. Приємно, що вдома я можу поділитися власними враженнями від концерту чи якимись свіжими ідеями. Коли ми з колективом у від’їздах, чоловік завжди турбується, часто телефонує. І син так само: от недавно дзвонив з Мюнхену, щоб довідатися, чи я щасливо повернулася з поїздки. Коли ти відчуваєш таку любов і таку колосальну підтримку – це надихає і подвоює сили. Всі мої рідні постійно відвідують наші концерти, знають весь наш репертуар і є першими моїми критиками. Я завжди прислухаюся до їхніх зауважень, бо знаю, що вони щирі та відверті зі мною.  І вдячна Богу за такого чоловіка, за нашого єдиного синочка, який є змістом, гордістю і надією усього нашого життя. За мою дорогу матусю і брата Мирослава, який багато помагає мені в роботі.

– Ваш син Анатолій обрав для себе одну із найперспективніших сучасних галузей діяльності – IT-сектор – і вже досяг неабияких успіхів.

– Так, зараз він аспірант факультету інформаційних технологій УжНУ. З відзнакою закінчив магістратуру, в тому числі навчався в Карибському університеті. Наразі Анатолій мешкає у Мюнхені, де працює в одному з представництв транснаціональної корпорації Google. За цей час він вже двічі побував у США, а недавно відвідав Токіо. Робота цікава і дуже перспективна. Та найцікавіше, що син дуже спокійно ставиться до своїх успіхів і розглядає роботу у всесвітньо відомій компанії лише як можливість отримати цінний досвід і нові знання, щоб згодом, імовірно, започаткувати якусь власну справу. До слова, він не виключає, що подасться ще одного університету. Водночас, Анатолій, як і більшість сучасної молоді, значно простіше дивиться на деякі речі, ніж це звикли люди нашого покоління. Ми нерідко самі створюємо купу проблем, з якими потім доводиться героїчно боротися. У цьому сенсі я багато чого вчуся від свого сина. Але найбільше мене радує те, що він виріс дуже щирим, добрим, уважним, надійним, скромним – саме таким, як я мріяла. Він любить нас, любить свою рідну землю і з радістю повертається додому після усіх вояжів.

– Попри очевидний аналітичний склад розуму чи не перейняв Анатолій від вас якісь творчі нахили?

– У нього вони, безперечно, є. Дитиною він демонстрував хороші акторські здібності. А от музиці навчатися не хотів, хоча я вдавалася до таких спроб. Та будучи педагогом, я добре знаю, що з примусу нічого не вийде. Звичайно, син виростав на моїх колискових, постійно чув закарпатські народні пісні, бував на наших концертах. Але коли він у 18 років раптом самотужки почав вчитися грі на фортепіано – це стало для мене повною несподіванкою. Зараз Толик вільно володіє цим інструментом, читає ноти з листа, береться за твори серйозних композиторів, що здається неймовірним. Принаймні, якби мені колись сказали, що він у дорослому віці опанує музичний інструмент, я б не повірила. Натомість, син і в Мюнхені не полишає це заняття: у них на фірмі є кімната для відпочинку, де він у вільну хвилину грає на фортепіано або гітарі.

– Хтозна, які ще таланти можуть виявитися у вашого сина з часом!

– Таланти є у всіх, просто у когось очевидні, а в когось приховані. В тому і полягає завдання педагога – допомогти їм розкритися. Не вимагати гарних оцінок, не примушувати до навчання, а викликати бажання пізнавати щось нове.

– А як у вашій родині звикли відзначати новорічно-різдвяні свята?

– Дуже традиційно. На Святвечір ми завжди приходили до моїх батьків. Зараз залишилася лише мама, але там живе і мій брат із родиною. Тож ідемо до них. У двір заходимо, колядуючи. Вони всі виходять із хати, щоб нас зустріти. Вітаємося, збираємося за столом. Мама читає молитву. Потім разом колядуємо «В Вифлеємі новина», інші наші улюблені колядки. Святкова вечеря також відповідає всім давнім традиціям. Куштуємо всі страви, потім ідемо на Службу Божу. А вже наступного дня після Богослужіння вся родина збирається у нас вдома. Дуже радіємо, коли приходять колядники, жодному гурту не відмовляємо. Кажуть, що більше колядників зайде до оселі, то щасливішим буде рік. Так само по-домашньому святкуємо Новий рік. Знаєте, наша робота передбачає стільки публічності, масових заходів, постійного руху, калейдоскопічної зміни подій, що в такі особливі свята хочеться тепла і сімейного затишку у колі найближчих людей.

Таїсія Грись, спеціально для Varosh

Фото: Карл Смутко

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі