Ужгородець Віктор Ганущин: колекціонер подорожей, вулканів і рослин

Тому розповідаємо вам історії, які надихають, мотивують та додають віри. Одна з них про мандрівника Віктора Ганущина, яким щиро захоплюємося, – пише Varosh.

Ботанік за освітою Віктор Ганущин після виходу на пенсію реалізовує давню мрію – подорожує світом. Він колекціонує свої сходження на вулкани, пірнав у всі океани, відвідує національні парки кожної країни і привозить звідти екзотичні рослини для свого саду.

Ужгородський Паганель, як його жартома називають товариші за окуляри й енциклопедичні знання, перетнув понад пів сотні кордонів, однак не рахує кількості штампів у паспорті. Головна ціль його мандрів — пізнання країни вглиб, тому може багато разів повертатися в одну державу і щоразу відкривати щось нове.

Віктор створив у фейсбуці групу «Цікаві подорожі», де ділиться власними фото та враженнями від побаченого, та закликає інших пізнавати світ. Спільнота швидко стала популярною і вже об’єднала понад шість тисяч учасників.

Засмаглого непосидючого мандрівника ми впіймали в Ужгороді саме після його повернення з В’єтнаму і Камбоджі. Втомленого, щасливого, натхненного і з купою вражень від чергової поїздки.

— Як почуваєтеся після перельоту? Чи сподобалася Камбоджа і Південно-Східна Азія? Взагалі – що це була за мандрівка?

— Дорога додому трохи виснажила. Летіли вісім годин до Катару, потім — ночівля в аеропорту, далі п’ять годин до Будапешту і вже звідти додому. До речі, тільки на українському кордоні нам міряли температуру, остерігаючися коронавірусу. Але враження від Східної Азії варті того, щоб витримати будь-які випробування на втому. Це була тривала подорож на два тижні до В’єтнаму і на тиждень до Камбоджі.

— Хоча б коротко: де побували, що побачили?

— Основна увага була зосереджена на природних цікавинках: в’єтнамська бухта Халонг, її острови, трек по національному парку, плавання на каяках вздовж в’єтнамських «фйордів», печери Фонгня-Кебанг, знаменитий міст «Руки бога». В Камбоджі – Ангкор. Ми поставили за мету обов’язково знайти та сфотографувати всі дерева-велетні, що ростуть на стародавніх будівлях. Потім дісталися до міста Баттамбанг, а одного вечора спостерігали, як протягом 30 хвилин із печери вилітали мільйони кажанів, причому, вишикуваних у колону. Словом, було цікаво.

— Уявляю, як з вами цікаво подорожувати, враховуючи ваші знання з біології та географії.

— Ну, не знаю, наскільки цікаво, але в групових поїздках дійсно ділюся інформацією, якою  володію. До того ж, перед мандрівкою я завжди додатково щось підчитую.

— Це тільки мені ви нагадуєте ученого Жака Паганеля, одного з героїв роману Жюля Верна «Діти капітана Гранта»?

— Ні, часто чую стосовно себе це порівняння. Особливо від товаришів, з якими потрапляю у спільні експедиції. Багато розповідаю наукових фактів про ті чи інші речі, можливо, це і наводить на такі паралелі з відомим літературним персонажем.

— Розкажіть трохи про себе.

— Мені 60 років. Маю двох дорослих дітей і двох онучок. За професією – біолог, трохи попрацював в університеті, потім — у Палаці дітей та юнацтва. Але, зрозумівши, що ця професія не прогодує, очолив філіал однієї великої будівельної фірми, яка торгувала будматеріалами. Зібрав трохи грошей, а після економічної кризи 2008 року, коли бізнес занепав, полишив цю роботу. Тепер, як порядний англійський джентльмен на пенсії, вирощую свій сад і отримую задоволення від життя.

— Із чим пов’язана ваша пристрасть до подорожей?

— З біологією і ландшафтним дизайном. Справа у тому, що після буремних бізнесових справ я купив заміський будиночок у селі Кам’яниця й заходився втілювати у життя давні мрії. Напевно, кожен біолог, коли йде вулицею, каже собі: «О, який гарний кущ! Я посадив би його у себе. О, яка гарна гірка! І я би таку зробив». І от я купив незакінчений будинок з 30-ма сотками землі. Було де розвернутися фантазії, тож я оформив будинок у кантрі-стилі, зробив прерію, відновив луку. Ще мені у спадок залишилося каміння від колишніх господарів, і з нього я створив альпійську гірку, яку потрібно було чимось засаджувати. Звідти і з’явилися подорожі.  Спочатку я поїхав за досвідом у Чехію та Німеччину — подивитися на їхні ботанічні сади. Потім були подорожі у горах, аби набрати посадкового матеріалу. Далі взимку вирушив у теплі краї – Індонезію, Шрі-Ланку, Індію, Таїланд. Як ботаніку мені цікаво, що, де росте, і як його можна культивувати на моїй ділянці.

— І скільки ж країн ви відвідали?

— Я не рахував. Розумієте, мене не цікавить заїхати в якусь країну, щоб поставити штамп у паспорті. Побувати в крихітному Люксембурзі і пройти пішки австрійські Альпи – це різні речі. В Норвегію можна їздити десять разів і щоразу відкривати цю країну, відвідуючи нові місця. До речі, там мене найбільше цікавить Тромсьо – єдине місце в Європі, де чудово натуралізувалися гімалайські рослини. Ну, але якщо вже ви запитали, то близько 50 країн я все ж таки відвідав.

— А що потрібно в країні побачити, щоб ви поставили власну галочку?

— Це має бути довга подорож, щонайменше два тижні. Цікаві місця. Скажімо, багато хто був на Шрі-Ланці, але мало хто відвідував плато Хортон, де збереглися унікальні ліси з часів Гондвани. Це первинний субконтинент, який об’єднував всю Африку, Південну Америку, Малайзію. Знаходиться на висоті дві тисячі метрів над рівнем моря і називається Кінець Світу. Та ось це на Шрі-Ланці у мене було обов’язковим пунктом, щоб вважати, що я відвідав цю країну.

— Дайте відгадаю, неймовірні пейзажі спонукали вас захопитися ще й фотографією?

— Абсолютно вірно. Спочатку я робив аматорську зйомку рослин, далі більше, це вимагало кращої техніки для крупних планів. А коли приїхав у красиве місце, починаєш фотографувати пейзажі, потрібен вже інший об’єктив. Але я не професійний фотограф. Бо професійний фотограф – це той, який заробляє цим на життя. А я просто джентльмен на пенсії. Маю чотири об’єктиви, які використовую залежно від задачі.

— Як обираєте країну для подорожі?

— Починається все з перспективи, куди ти хотів би поїхати, а потім працюєш в інтернеті. А він так побудований, що якщо ти чимсь цікавився, тобі починають вистрибувати картинки і надходити пропозиції. І тут опа – квиток у Північну Америку за 350 доларів в обидва боки! Як не поїхати?!

— З ким подорожуєте?

— О, у мене вже сформована чудова компанія тих, хто, як і я, легкий на підйом. Лиш свисни – і група готова. Я вже відмовився від великих професійних груп і подорожую у складі невеличких експедицій.

— Як розгорталася географія ваших подорожей?

— Почав з Європи. Це не завжди пішохідні маршрути. Є машина – ти їдеш. А далі робиш або «радіалки», або великі походи.

— Найдовший похід?

— Це ще давно, коли я був студентом-практикантом, тоді ми весь тиждень блукали Далеким Сходом.  Тепер — два-три дні максимум. Вже почав обережніше ставитися до ризиків, екстриму, і то не вберігся. От позаминулого року після Ефіопії мусив зробити перерву. Бо на висоті 4,5 тисяч зробив собі проблему з оком — сталося відшарування сітківки. Думав, молодий-здоровий: з двох тисяч метрів стартували, далі до трьох тисяч нас різко закинули машиною, а потім ми за день ще до чотирьох тисяч піднялися. Тобто за день був різкий підйом протяжністю дві тисячі метрів. Цього категорично не можна робити в Гімалаях, бо організм не встигає адаптуватися. Я спустився, прокидаюся вранці в наметі і відчуваю ніби крапельку води на оці. Я її змахувати – не допомагає. А це все, пішло відшарування сітківки. Після цього місяць пролежав у клініці Філатова в Одесі, операцію зробили, але цілком зір наразі так і не відновився.

— Чи хотіли би здійснити навколосвітню подорож?

— Ні. Немає такої мети. Мене не цікавить туризм «галопом по Європах».

— Більше любите гори чи моря?

— І те, і те. Хоча, я не альпініст, тому не прагну здійнятися на найвищі вершини. А от пірнав я у водах всіх океанів. У всіх морях поплавати не зможу, бо їх забагато, зате точно знаю, яке з них найкрасивіше. І тут я цілком солідарний із Жак-Івом Кусто, який сказав, що красивішого за Червоне море він не бачив ніде. Навіть Великий Бар’єрний риф йому поступається красою підводного світу.

— А які пейзажі справили на вас найбільше враження?

— США. Це був похід із професійним гідом. Уявіть собі: 21 день, 12 національних парків, у мене був шок. Ми проїхали весь Дикий Захід від Каліфорнії до Денвера. Побачили все. І ось вишенька на торті: 6 червня, сидимо в кемпі, раптом наче шматки попелу почали летіти з вогню. А це не попіл, а сніг на висоті 2300 метрів. Сніг посеред літа, уявляєте? Після цього переїхали Йосеміті – долину, водоспади, гори. Триденний трек з ночівлею. Я був у захваті.Так само культурним шоком був Китай — це повний розрив шаблону. Почали з Гуанчджоу, поїхали в провінцію Юннань, де 50 національностей. Рисові поля, Кам’яний ліс, монастирі… Фантастика!  А Ладакх, Північний Тибет?! Космос! Це найбільш доступний для автомобілів перевал. Ти дивишся на все це – і бачиш перед собою картини Реріха наживо. Ці насичені кольори, яскраво-синє небо, голі гори, де видно всю геологію: одна гора жовта, інша охряна, рожева, чорна, фіолетова. Я коли обробляв фото, то зменшував насиченість. Бо люди не повірили би, що такі кольори були насправді. Вони просто нереальні, це треба бачити!

— Чи часто побачене ламає стереотипи про місце, яке раніше ви уявляли якось інакше?

— Залежить від країни. Шрі-Ланка, наприклад, не поламала стереотипи, бо я побачив те, що очікував. А от Китай цілком порвав. Це дійсно дуже розвинута промислова країна. У мене є фото, де я їду у потязі, на вказівнику швидкість 250 км на годину, у мене в руці пляшка з водою і вона навіть не колихнеться. У китайських магазинах немає ширвжитку, який продається у нас, бо вони це виробляють виключно на імпорт. Або, наприклад, Індія: перша наша уява, що там брудно. А там різні штати, ментальність, народ, мови. Є штати, де люди спілкуються виключно англійською, бо один одного не розуміють.

— Мсьє Паганель у Жюля Верна часто потрапляв у халепу через свою неуважність. Як у вас із цим?

— Поки, слава Богу, все гаразд. Але я дійсно можу по-дитячому захоплюватися чимось і не помічати в цей час нічого навкруги. Пригадую, як вперше потрапив в Індію. Це був Південний Гоа, величезний пляж протяжністю 25 км. Я взяв велосипед і на цілий день поїхав оглядати місцевість вздовж берега. І раптом дивлюся – чорна хмара на горизонті. Під’їжджаю ближче, а це індуси. Це місце, куди до моря проведена асфальтна дорога, вони з віддалених штатів у суботу ввечері приїхали на вікенд на море. Плавати ніхто не вміє. Всі заходять по коліна у воду, чоловік 300, роблять селфі. І ось ця чорна хмара стоїть у воді. Я наче зачарований дивився на все це і виглядав, напевно, диваком на велосипеді.

— Чи після стількох подорожей Земля не здається вам маленькою? Крихітною кулею, яку, за бажанням, можна всю об’їздити, вивчити, зрозуміти?

— Ні, навпаки – вона величезна, дивовижна, цікава. Її можна пізнавати не стільки вшир, як углиб. І робити це безкінечно. І для цього не потрібна якась неосяжна сума грошей. От, наприклад, Єгипет. Я був там десять разів, але не розумію людей, які десять років відпочивають в одному й тому ж готелі, і навіть не виходять за його межі. А в Єгипті розташовані найперші у світі християнські монастирі. 350-й рік! Святий Антоній там був! А чи були люди на горі Мойсея, зустрічали схід Сонця? Трохи далі від пірамід є Чорна і Біла пустелі. Туди доїжджають хіба 1-2% туристів, які відпочивають у Єгипті. Я вже мовчу про оазу Сіва. Це місце, де вперше оракул сказав Олександру Македонському: «Іди і станеш володарем світу». Там є залишки цього храму і величезне прісне озеро, але ніхто туди не доїжджає. То як можна вважати, що ти був у Єгипті? Ти лише заїхав, побув в «оллінклюзиві» і поїхав. А Земля – вона неймовірна!

— Знаю про вашу незвичайну колекцію вулканів. Які «експонати» до неї входять?

— Так, я колекціоную вулкани. Перший діючий вулкан, який я відвідав, – це в Індонезії Бромо на острові Ява. Поруч – Іджен, де сірку добувають. Це взагалі – філія пекла на Землі, пари насичені сіркою, все клекоче, кипить… В Ефіопії побував на Ертале з космічним пейзажем. Наступний вулкан – Даллол. Це хімічний вулкан, на великій площині виливаються розчини солей, ти йдеш, а з-під ніг пара, пил стріляє. І це у впадині, яка нижча рівня моря. Потім Ісландія, Єллоустоунська кальдера – вулкан, про який говорить увесь світ, – вибухне чи ні? Потім – Етна на Сицилії. Тобто якщо в країні або поруч є вулкан, я вважаю святим обов’язком на нього вилізти.

— Що ще, на вашу думку, обов’язково треба побачити в країні?

— Мій must see – це щось, пов’язане з біологією: якийсь парк, заповідник, щось рідкісне, цікаве. Не відвідати таке місце – це все одно, що не поважати себе. Обов’язково знайомлюся із місцевими жителями. А для цього треба жити не в крутому готелі, а краще у чомусь простішому і тоді ти йдеш в люди – спілкуєшся, тусуєшся, перебуваєш з ними на рівних, розпитуєш, слухаєш. Це найкращий спосіб побачити справжню країну.

— Не хочете написати книгу?

— Ні, але щоб не забувати враження, я створив групу у фейсбуці «Цікаві подорожі». Бачу велике зацікавлення людей подорожами, порадами. У першу чергу, це робилося для співвітчизників, людей, які мають менше можливостей подорожувати. Для них я намагаюся відкрити світ і показую його таким, як сам бачу. Але вже приєдналося багато інших туристів, які також діляться своїми мандрівками. І це чудово!

— Скільки часу можете витримати без подорожей?

Місяць максимум. А далі вже п’яти сверблять і треба негайно кудись вирушати. Хоча би до тої ж Словаччини в Татри. Ще теплої пори мене виручають моя дача, сад. Я тікаю до природи, до рослин, де немає інтернету, телефону, телевізору. І мені там добре. Кожна людина шукає своє щастя. Для мене воно криється у природі і подорожах. Ти весь час розширюєш межі свого сприйняття. Подорожі дають можливість відчути щось нове. І це така «голка», що коли ти вже «підсів», зупинитися неможливо – хочеться ще і ще. От і зараз: трохи передихну після В’єтнаму та Камбоджі й почну планувати щось нове.

Лариса Липкань, Varosh

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

06 квітня 2020р.