Чума, холера, "іспанка": як великі пандемії змінювали світ

Чума, холера, "іспанка": як великі пандемії змінювали світ

 

За останні два тисячоліття людство пережило не одну пандемію. Такі пандемії, як "Чорна смерть" (чума) у XIV сторіччі, холера у XIX сторіччі та "іспанка" у 1918-1920 роках призводили до великих демографічних втрат і трагедій. Кожна з них поставала викликом, який врешті-решт, завдяки намаганням побороти невидимого ворога, стимулював прогрес, пише Георгій Ерман, BBC News Україна.

Розповідаємо, як вони змінили хід історії, вплинули на економіку і який відбиток залишили у світовій літературі та кінематографі.

"Чорна смерть"

Пандемія чуми 1347-1353 років, також відома як "Чорна смерть", вважається переломним моментом в історії середньовічної Європи.

Хоча чума не була новою хворобою для Європи, адже у VI-VIII сторіччях так звана "Юстиніанова чума" забрала на континенті мільйони життів. Відтоді пройшло багато часу, про неї встигли забути.

Масштаб пандемії "Чорної смерті", коли від хвороби померло близько 20% населення Європи, шокував європейців.

Водночас у поширенні епідемії не було чогось дивного, якщо поглянути на стандарти життя середньовічних міст і сел.

Люди жили в перенаселених будинках, які не провітрювалися і в які майже не потрапляло світло.

У селах один дах ділили з худобою. Міста були засмічені нечистотами, стічні канави, в які потрапляла кров забитих тварин, були джерелом жахливого смороду. Час від часу королі та феодали змушували своїх підданих прибирати місто, але за кілька днів відновлювалася попередня ситуація.

Все це створювало середовище для поширення різних хвороб. Смерть від кору, віспи, грипу, дизентерії, пневмонії чи звичайного бронхіту не була чимось дивним.

Рівень медичних знань часто базувався на творах античних авторів, таких як Гіппократ.

Лікарі давали рекомендації, але навіть не завжди оглядали людей. Як хірурги працювали цирульники, які пускали кров без дезінфекції, а для багатьох європейців доступними були лише послуги сільських знахарів.

Середньовічні докториКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionСередньовічні лікарі мало чим могли допомогти хворим

Що ж до ізоляції, то це було лише з хворими на проказу у лепрозоріях, й подекуди владі доводилось докласти титанічних зусиль, аби зупинити розправу над цими людьми.

Вважається, що спалах чуми почався ще в 1330-х роках на території Китаю та Монголії, а до Західної Європи хворобу привезли наприкінці 1347 року екіпажі генуезьких кораблів з Криму.

Взимку 1347/48 років епідемія почалася в італійських портових містах та на островах, у Марселі та Барселоні, а влітку 1348 року вже вирувала по всій Франції, Англії та на Піренейському півострові, діставшись 1349 року частини Німеччини та Скандинавії.

Хвороба вразила Західну Європу після неврожаїв 1346-47 років, спричинених надмірно дощовим літом, тож в багатьох людей вже був слабкий імунітет через недоїдання.

"Не допомагали ані лікарі, ані ліки. Чи то сама хвороба невиліковна, чи то виною тому невігластво тих, хто лікував, але нікому не вдавалося осягнути причину захворювання", - писав сучасник подій, італійський письменник Джованні Боккаччо у "Декамероні".

чорний щурКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionПричиною поширення чуми була наявність величезної кількості чорних щурів у середньовічних містах, блохи яких і переносили чумну паличку Yersinia pestis

"З'являлись якісь пухлини, які розросталися… народ називав їх чумні бубони", - розповідав він.

Джованні Боккаччо описував бубону чуму, яка супроводжувалася ураженням лімфатичних вузлів, де у так званих бубонах накопичувалися бактерії. В деяких випадках поширювалася ще легенева форма чуми, яка супроводжувалася кривавим кашлем.

"Лише деякі одужували, і майже всі помирали на третій день після виявлення ознак… Не тільки бесіда чи спілкування з хворими переносило здоровим хворобу і причину загальної смерті, але, здавалося, що один дотик до одягу чи іншої речі, якої доторкнувся чи користувався хворий, передавало хворобу тому, хто доторкнувся", - згадував Боккаччо.

Тріумф смертіКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image caption"Тріумф смерті". Ілюстрація фрески Франческо Траїні у Санто-Кампо у Пізі

Хвороба завдавала більшого удару мешканцям міст через скупчення людей та антисанітарію на вулицях, а також щурів, чиї блохи і були переносниками чумної палички Yersinia pestis, яка викликала хворобу.

Селянам щастило, якщо до села не приїздили заражені люди. Деякі поселення намагалися не допускати чужинців.

Але пандемія майже не залишила білих плям на мапі. Уникнення хвороби віддаленими селами у піренейських горах чи в Шотландії можна пояснити, але те, чому хвороба оминула Брюгге та Брабант у нинішній Бельгії, місто Сантьяго де Компостела в Іспанії чи Польське королівство, залишається таємницею.

Аби впоратися з чумою, міста розшукували лікарів і переманювали їх один в одного, сплачуючи послуги на півроку чи рік. Нерідко дозволяли лікувати і псевдолікарям, які заспокоювали наляканих людей.

Саме тоді, вперше в Авіньйоні за ініціативою Папи римського, з'явилися так звані чумні лікарі, які ходили в масці з довгим "дзьобом" для дихання, в який закладали різноманітні пахучі трави, аби запобігти зараженню.

Танок смертіКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image caption"Танок смерті" став популярною темою серед середньовічних художників після пандемії. Картина Міхаеля Вольгемута, XV сторіччя

Пізніше у XIV сторіччі для них стане традиційним костюм зі шкіряних сорочки, штанів та високих чобіт, і маска з дзьобом, яка вже вкривала все обличчя.

Священники та монахи були однією з груп, яка найбільше постраждала. Вони були на похованнях, допомагали хворим.

В Англії втрати серед священників та монахів оцінювали у 40-50%. За більш точними статичними даними, у Франції у монастирі домініканців в Монпельє зі 140 монахів вижили лише вісім, у паризькому монастирі Дів Божих смертність 60%, а в Сен-Дені померли 30 монахів зі 100.

В уявленні середньовічної людини хвороба була Божою карою, а якщо помирають слуги Божі, то людство дуже розгнівило Бога. Масова смертність і зникнення в деяких місцях релігійної та світської влади було доказом, що це і є Апокаліпсис, а Страшний суд не за горами.

Копирайт изображенияGETTY IMAGES

Image caption"Коло життя", фреска Альбертуса Піктора у церкві хакерберга, Швеція

Джованні Боккаччо описував у "Декамероні", як пандемія змінювала відносини між близькими людьми.

За його словами, у хворих часто була надія лише на допомогу небагатьох друзів, кількість яких стрімко скорочувалася, а в заможних людей - на слуг, які йшли на це заради грошей.

"Лихо виховало в серцях чоловіків та жінок такий жах, що брат залишав брата, дядько племінника, сестра брата і нерідко дружина чоловіка. Батьки уникали відвідувати своїх дітей і доглядати за ними", - зазначав він.

На прикладі Флоренції, де жив Боккаччо, пандемія викликала різну реакцію. Частина мешканців намагалися втекти подалі, дехто ізолювався, деякі мешканці займалися покаянням перед Богом, а інші - гуляли та пиячили, аби встигнути насолодитися життям.

ЗнатьКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionПід час пандемії в знаті було більше можливостей вижити, бо були місця для "самоізоляції"

"Інші стверджували, що багато пити та насолоджуватися, гуляти з піснями та жартами, задовольняти за можливістю, будь-яке бажання, сміятися та насміхатися з усього, що трапляється, - найкращі ліки від хвороби. І як казали, так у міру сил, робили. Удень та вночі, мандруючи з одного шинку до іншого, випиваючи без упину та міри", - згадував письменник.

"Багато інших гуляли, тримаючи в руках хто квіти, хто пахучі трави, або якусь іншу духмяну річ, яку часто нюхали, вважаючи корисним освіжати мозок подібними ароматами - повітря здавалося зараженим і смердючим від запаху трупів, хворих та ліків", - писав він.

На цьому тлі з Німеччини поширився так званий рух флагелантів. Це були релігійні фанатики, які збиралися у групи, ходили від міста до міста 33 дні (Христос прожив 33 роки).

"У рік 1348-й почали ходити люди, які займалися самобичуванням, й з'явилися вони, перш за все, в Німеччині. І люди робили публічне покаяння і били себе батогами зі шкіряними вузлами та залізними шипами так, що роздирали на шмаття свої спини та плечі. Водночас вони співали жалісливих пісень про народження і страждання Нашого Бога", - писав французький хроніст Жан Фруассар.

ФлагеллантиКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionФлагеланти у місті Турне (нині Бельгія) 1349 року. Зображення з "Хроніки" Жіля Лє Мюізі

Папа римський Климент VI доклав зусиль, аби побороти цей рух, який вважав викликом церкві, адже флагеланти придумували власні молитви, порівнювали свою пролиту кров з кров'ю Христа, почали стимулювали розкол серед священників.

Рух флагелантів підвищив рівень істерії в суспільстві. В деяких містах євреїв, жебраків та хворих на проказу в деяких містах почали звинувачувати в отруєнні колодязів, що начебто і призводило до хвороби.

Підозру щодо євреїв викликала менша смертність від чуми серед них. Це пояснюється ізольованим життям єврейських громад, та релігійними настановами мити руки зранку, після туалету, перед вживанням хлібу та митися перед Шабатом. У Страсбурзі, Ерфурті та Базелі на початку 1349 року єврейські громади знищили, людей спалювали живцем. Єврейське населення тікало у французьке місто Авіньйон, яке на той час було резиденцією Папи Римського.

"Хапали та спалювали євреїв, а їхнє майно відходило тим сеньйорам, у чиїх володіннях вони проживали. Винятком став лише Авіньйон та церковні землі, якими керували намісники Папи", - зазначав Жан Фруассар у своїх "Хроніках".

спаленняКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionПогром євреїв у німецькому Кельні відбувся 23-24 серпня 1349 року, а чума прийшла до міста через кілька місяців - у грудні. Гравюра з Liber Chronicarum Mundi, 1493 рік

Папа Климент VI ще влітку 1348 року пригрозив відлучити від церкви тих, хто чинив насильство проти євреїв і назвав учасників погромів "спокушеними Дияволом". Аби запобігти відлученню від церкви, в деяких містах влаштовували суди над євреями, а зізнання у злочинах проти християн вибивали тортурами.

Чумні погроми призвели до масової міграції євреїв з Німеччини до Польщі, де король Казимір III Великий ще до пандемії гарантував їм майнові права та безпеку. Польський хроніст Ян Длугош вважав, що причиною був вплив на короля його легендарної єврейської коханки Естерки Малах, реальне існування якої історики ставлять під сумнів, хоча король дійсно прославився бурхливими позашлюбними стосунками.

КазимірКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionПольський король Казимір III дозволив оселитися у країні євреям, які залишили німецькі землі через погроми. Монумент в місті Бидгощ

Деякі лікарі шукали шляхи, як побороти хворобу.

Папський лікар Гі де Шоліак, якого називають "батьком хірургії", пережив чуму, розтинаючи бубони і прижигаючи рани. Климент VI дозволив йому розтин тіл померлих, аби дізнатися причини хвороби - це було рідкісним дозволом на той час.

За порадою де Шоліака, Папа Римський самоізолювався у палаці і провів деякий час у приміщенні біля двох великих камінів.

папаКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionКатолицькій церкві на чолі з папою Климентом VI (праворуч) не вдалося зупинити паніку та масові вбивства, які охопили більшість країн Європи під час пандемії. Значна частина священників та монахів стали її жертвами, деякі також тікали з охоплених чумою селищ та міст, підриваючи авторитет церкви в населення, яке відчувало себе залишеним на призволяще

Ефективною відповіддю на поширення чуми того часу вважаються дії Венеційської республіки на чолі з дожем Андреа Дандоло (1342-1352).

Саме він вперше запровадив 40-денний карантин для всіх кораблів та екіпажів, які прибували з місць, уражених чумою. Люди та товари з карантинних кораблів зупинялися на острові Лазоретто. Тут же ховали померлих від чуми.

У Венеції заборонили торгівлю вином та азартні ігри, закрили борделі, створили спеціальні команди, які забирали мертвих на вулицях та в будинках. Боржникам списували частину грошей та звільняли людей з в'язниць. Ці заходи не запобігли великій смертності у місті, яке було центром середземноморської торгівлі, але, ймовірно, могли врятувати багатьох.

ВенеціяКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionВенеція на чолі з дожем Андреа Дандоло першою запровадила карантин. Картина Джентіле Беліні "Процесія на площі святого Марка", 1496 рік

Хоча загальні втрати від пандемії оцінити важко, через відсутність точних даних про чисельність населення, можна сказати, що пандемія 1347-1353 років та наступні, менші за масштабом епідемії XIV-XV сторіччя , призвели до демографічної кризи, з якої Європа вибралася лише у XVI сторіччі.

Згідно з даними, зібраними італійським істориком Паоло Маланімою, у період з 1300 до 1400 років населення Англії та Уельсу скоротилося з 4,5 млн людей до 2,7 млн, Шотландії - з 1 млн до 700 тисяч, Франції - з 16 до 12 млн, італійських держав - з 12,5 млн до 8 млн, держав на території Іспанії - з 5,5 млн до 4,5 млн, а на території Німеччини - з 13 до 8 млн.

похоронКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionПрофесор економічної історії Паоло Маланіма вважає реалістичною цифру у 20-25% померлих європейців під час пандемії 1347-1353 років

Населення Франції, Іспанії, Італії та Німеччини перевищило рівень 1300 року лише у XVI сторіччі, а Англії та Уельсу - на початку XVII сторіччя. Також рівень урбанізації у Франції впав з 5,2 до 4,7%, в Англії та Уельсі з 4 до 2,5%, в іспанських державах з 12,1 до 10,2%, центральній та північній Італії з 18 до 12,4%.

Загалом населення Європи, без врахування Росії, за XIV сторіччя впало з 78,7 до 56,85 млн, тобто приблизно на 28%. Звичайно, це не означає, що населення скоротилося завдяки лише чумі, адже була Сторічна війна, інші конфлікти, епідемії та голодні роки. Власне Паоло Маланіма припускає, що смерть 20-25% європейців за час пандемії 1347-1353 років є реалістичною цифрою.

Епідемія мала складні демографічні наслідки через високу дитячу смертність. У заможних селянських родинах тоді зазвичай було 6-8 дітей, з яких до дорослого віку доживала половина. У бідних селян - менше. Ті, хто вижив, надто цінували можливість жити, і по завершенню пандемії укладалися шлюби і народжувалися діти.

Враховуючи високу народжуваність тих часів, західноєвропейські народи могли швидко відновити попередню чисельність населення, але цьому завадили наступні епідемії чуми, які забирали менше життів. Уже після завершення "Чорної смерті" в Англії за період з 1351 по 1485 рік чуму фіксували щонайменше 30 років.

банкКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Стагнація і наслідки пандемії суттєво змінили вектор економічного розвитку в Європі. Перші роки після пандемії стали золотою добою для тих майстрів ремісницьких товарів у містах, яким вдалося вижити.

Річ у тому, що смертність серед знатних та королівських родин під час пандемії була невеликою - у порівнянні з бідняками.

"У місті та окрузі Флоренції без різниці статі та віку з п'яти людей загинули троє і більше. Скоріше за все за рахунок простолюдинів, ніж середніх прошарків та верхів, тому що біднякам довелося особливо погано, зараза поширювалася серед них раніше, і допомоги вони отримували менше", - писав тогочасний італійський хроніст Маттео Віллані, який і сам став жертвою чуми 1363 року.

Багатіям та феодалам було легше ізолюватися в своїх будинках чи палацах. Від чуми, наприклад, померли король Кастилії Альфонсо XI та королева Наварри Жанна II, московський князь Сімеон Гордий, донька англійського короля Едварда ІІІ, син візантійського імператора, але цей перелік не був дуже довгим.

Гроші, які мали багатії, феодали та королі, за час пандемії нікуди не поділися. Вони успадкували статки тих представників своїх династій, яким не пощастило.

Споживання ремісницьких товарів зростало, й в перші роки після пандемії в рази зростали доходи майстрів. Зростали і доходи їхніх помічників.

КаменяріКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionПерші роки після пандемії були золотим часом для ремісників та будівельників

Цей процес не тривав довго. Висока смертність призвела до збільшення кількості золота та срібла на душу населення, що призвело до зменшення його ціни та разом із зростанням зарплат спровокувало інфляцію.

"Дуже довго майже всі товари коштували вдвічі більше, ніж до епідемії. вартість праці та всілякої ремісницької та замовної роботи зросла у понад два рази проти звичайної ціни. По всім містам серед мешканців були сварки і тяжби через спадщину", - писав Маттео Віллані, описуючи реалії Італії.

Міграція селянських дітей, які шукали щастя і намагалися стати ремісниками, помічниками в майстрів прискорилася, але згодом на шляху до кар'єри майстра виникла низка обмежень. Запроваджувалися обмеження на вступ до гільдій та цехів майстрів, аби запобігти конкуренції та передати статус майстра нащадкам, помічники майстрів могли залишатися у цій ролі вічно, хіба що їм пощастить стати зятем майстра. Вважається, що ця ситуація стримувала нові технологічні розробки та завдавала шкоди економічному розвитку.

селяниКопирайт изображенияGETTY IMAGES

В аграрному секторі, де на той час працювало 90% населення, також було зростання доходів. Селяни, яких стало значно менше, розуміли, що без їхньої праці землевласникам не зібрати врожай.

Втім, зростання доходів селян відставало від зростання доходів у місті, а ціни на сільськогосподарську продукцію через демографічні втрати і зменшення покупців впали. Попри низькі ціни на зерно, селянин кормив себе і мав надлишок для реалізації на ринку. Врожайність покращилася.

Землевласники програли. Мусили платити більше сільськогосподарським робітникам.

Доходи англійських землевласників впали на 20% у 1347-1353 роках. Це був виклик аристократичному стилю життя землевласників, які почали вимагати відновлення "правильної" соціальної ієрархії.

Сучасники зі знатних родів писали про нахабність селян, які не бажали працювати за невеликі гроші, а королі Англії та Франції видавали ордонанси, якими вимагали від селян працювати за плату, характерну до часів перед пандемією.

Небажання селянКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionНебажання селян миритися з утисками після пережитого під час "Чорної смерті" призводило де селянських повстань

Після пандемії селянин у Європі почував себе більш вільним і більш необхідним, віра у значущість власної праці суттєво зросла, як і зросла любов до свободи. Утиски, які згодом селяни зазнавали від феодалів, намагання запровадити величезні податки, зустрічали спротив та повстання - так було у Франції 1358 року під час "Жакерії", і з повстанням Вота Тайлера в Англії.

Пандемія стала для багатьох свідченням несправедливості існуючої соціальної ієрархії, тож недивною була поява проповідників проти неї, а пізніше розмах таких рухів, як гусити у Чехії або визвольний рух на чолі з Жанною д' Арк у Франції.

Окрім того, медицина, яка зазнала цілковитої поразки у боротьбі з чумою, почала змінюватися на користь лікарів з практичними знаннями, які вже не тільки намагалися запобігти хворобі, але й вилікувати її, а хірургія отримала імпульс для розвитку. Пройдуть сторіччя, перш ніж людство зможе найти засоби проти чуми, але основа для цього прогресу почала закладатися за результатами програної "Чорній смерті" битви.

Що подивитися на цю тему

Одним з найкращих фільмів в історії кіно вважають "Сьому печатку"(1957) шведського режисера Інгмара Бергмана, дія якого відбувається у XIV сторіччі.

Смерть і БлокКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image caption"Сонце високо, в самому зеніті, і я, Антоній Блок, граю в шахи зі смертю!"

Лицар Антоніус Блок, який повернувся з хрестового походу, мандрує країною, ураженою епідемією, розгулом інквізиції та насильства, і зустрічає Смерть. Він пропонує їй зіграти в шахи, якщо програє - Смерть зможе забрати його.

На створення цього фільму Інгмара Бергмана надихнула фреска "Смерть, яка грає в шахи" у давній церкві Тебю біля Стокгольма.

Назва фільму відсилає до "Одкровення Йоанна Богослова" про кінець світу. Фільм відображає філософські роздуми про сенс життя та пошук істини на тлі середньовічних подій. Дискусії про його значення та про персонажів тривають десятиріччями.

сценаКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionДискусії про сенс деяких сцен фільму Інгмара Бергмана "Сьома печатка" тривають вже багато років

Сцени у фільмі - гра зі смертю в шахи і "танок зі смертю" - набули популярності у мистецтві саме внаслідок епідемій чуми у XIV-XV сторіччях. За цей фільм Інгмар Бергман отримав спеціальний приз журі Каннського фестивалю, відтоді він вважається одним з найкращих режисерів авторського кіно.

Гра в шахиКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image caption"Гра в шахи" зі смертю - традиційний сюжет у мистецтві XIV-XV сторіч

У документально-художньому серіалі BBC "Найгірше століття світу" (World's Worst century, 2004), який розповідає про буремні події XIV сторіччя є серія "Чорна смерть" (Black Death).

У ній з пітьми середньовіччя виринають сучасники тих подій - такі як італійський письменник Джованні Бокаччо або французький лікар Гі де Шоліак, які розповідають про лихо, якого зазнала Європа. Ці свідчення сучасників доповнюються коментарями сучасних науковців-медиків та істориків про причини поширення чуми та її наслідки для суспільства та економічного життя континенту.

Що почитати

Є чимало літературних творів, дія яких відбуваються під час чуми.

БокаччоКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionКартина "Перший день Декамерона" художника Франческо Подесті, 1847 рік

Збірка "Декамерон" Джованні Боккаччо, написана безпосередньо під час пандемії у 1348-1353 роках. Її вважають шедевром італійської літератури і енциклопедією життя італійців того часу.

Книга розповідає про групу молодих дівчат та хлопців з Флоренції, які залишили охоплене чумою місто, і на заміській віллі розповідають одне одному історії з життя. Для тих часів подібна збірка була тріумфом життя у часи панування смерті та викликала гнів церкви через сексуальну відвертість, історії про кохання, жарти і глузування з кліриків.

"Чим слабше надія, тим сильніше кохання", - писав Боккаччо, і його книга мала надзвичайно життєствердний вплив на освічених європейців тих часів. Саме Бокаччо та його друга, поета Франческо Петрарку вважають одними з перших представників гуманізму та епохи Відродження в літературі.

монахКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image caption"Монах спить з дружиною чоловіка, який в той час молиться", мініатюра з видання "Декамерона" 1460 року з Biblioth?que de l'Arsenal. Не дивно, що в церкві були незадоволені твором Боккаччо

На тлі пандемії коронавірусу зросли продажі роману-хроніки "Чума" французького письменника Альбера Камю. Епідемія чуми розгортається у цьому романі в алжирському місті Оран в 1944 році, хоча географія немає особливого значення - роман про універсальні цінності та виклики. Чума - уособлення зла, а герої проходять випробування на шляху боротьби з ним.

Українське видавництво "Фоліо" 2020 року випустило новий наклад роману.

Денієль Дефо у своєму історичному романі "Щоденник чумного міста" (1722 рік) відтворює події великої епідемії чуми у Лондоні 1665 року, яка забрала життя приблизно 100 тисяч людей. Вважається, що за основу він міг взяти щоденник свого дядька, адже на момент чуми самому письменнику було лише 5 років.

"Навіть вигляд Лондона дивним чином змінився… Можна сказати, що весь Лондон був у сльозах", - писав письменник про ті події.

ПавіяКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionІталійська родина з Павії читає роман Алессандро Мандзоні "Заручені", поряд з батьком - скульптура самого письменника, картина 1876 року. І в наші часи італійські студенти проводять колективні читання цього роману, а Папа Франциск називає його улюбленим

Роман "Заручені" Алессандро Мандзоні (1827-40 роки), який розповідає історію двох закоханих на тлі переслідувань, голоду, чуми та повстань у Мілані XVII сторіччя, вважається одним з найкращих творів італійської літератури.

"Сюжети та персонажі видумані. Але про Італію відповідного періоду вони розповідають те, про що історичні книги з такою визначеністю до нас просто не доносять", - характеризував цей роман Умберто Еко.

До речі, це один з двох найулюбленіших романів Папи Франциска ( другий - це "Божественна комедія" Данте Аліг'єрі), він постійно цитує його.

2015 року Папа попросив закохані пари читати "Заручені" перед весіллями, і згадав про роман на тлі пандемії коронавірусу в Італії.

"Дякую священикам, які винаходить тисячі способів, щоб бути ближче до людей, щоб вони не відчували себе залишеними, дякую священикам з апостольським натхненням, які зрозуміли, що за часів епідемії не можна бути "доном Аббондіо (негативний персонаж "заручених". - Ред.), - сказав Франциск.

Ренцо і ЛючіяКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionВ центрі роману "Заручені" - історія двох закоханих Ренцо та Лючії, на шляху яких постали могутні вороги і хаос, який спричинила епідемія чуми

Холера: "кращий санітарний реформатор"

У XIX сторіччі все ще траплялися епідемії чуми, але на перше місце вийшов новий ворог - холера.

Збудником цієї хвороби є холерний вібріон. Холера призводить до ураження кишківника, діареї, нудоти та зневоднення організму.

Причиною поширення холери була відсутність очищення води та каналізації у великих містах та рівень гігієни того часу. Холера, яка є ендемічною для забрудненої долини Гангу в Індії, з 1817 року почала інтенсивно поширювати поза Азією.

За сторіччя відбулося п'ять холерних пандемій, чотири з яких завдали удару Європі, зокрема, й призвели до тисяч смертей в Україні.

ГарібальдіКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionДжузеппе Гарібальді, майбутній герой боротьби за об'єднання Італії, турбується про хворих на холеру у шпиталі в Марселі, 1836 рік. Поштова листівка

Під час першої пандемії хвороба поширювалися в Індії та на Близькому сході через індуїстських та мусульманських паломників.

Незабаром вона дісталася до південних регіонів Російської імперії. Під час другої холерної пандемії (1826-1837) через переміщення британських колоніальних військ та торговими шляхами хвороба поширилися на Європу, Східну Азію та Африку, емігранти з Ірландії занесли іі до США, з Британії - до Австралії.

У Російській імперії пандемія викликала так звані холерні бунти, під час яких незадоволені карантином повсталі мешканці та військові громили лікарні та аптеки, вбивали офіцерів, чиновників та лікарів, підозрюючи, що ті їх труять.

МадридКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionМадрид, 1890 рік. Тимчасовий шпиталь для хворих на холеру облаштовують у Палаці мистецтв.

Третя холерна пандемія, яка тривала з 1846 по 1860 роки, вважається найбільш смертельною.

Йдеться про мільйони жертв. Водночас саме цей період став "моментом істини" для боротьби з нею, і тут прикладом стала Британія. Тоді газета The Times назвала холеру "найкращим санітарним реформатором". І мала рацію.

холераКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionУмови життя в лондонських нетрях сприяли поширенню холери, туберкульозу та інших хвороб. "Двір для короля-холери", карикатура Punch, 25 вересня 1852 року

Британський економіст Едвін Чедвік, який з 1833 року був головним комісаром Королівської комісії у справах бідних, після першої епідемії холери у Британії 1831-1832 років почав боротися за покращення санітарних умов у місті.

У 1842 році він представив у парламенті доповідь "Санітарні стандарти робочого населення", в якій пов'язав поширення хвороб з умовами життя малозабезпеченого населення, пізніше домігся ухвалення закону, який забезпечував постійне водопостачання в будинки та створення каналізаційних колекторів.

В 1848 році він домігся ухвалення закону про охорону суспільного здоров'я - першого британського закону, в якому держава брала на себе обов'язок піклуватися про охорону здоров'я. У країні створили управління охорони здоров'я.

ЧедвікКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionСвоєю бурхливою діяльністю сер Едвін Чедвік домігся формування в Британії першої системи медичної допомоги населенню

Чедвік багато зробив для забезпечення санітарних норм в Британії. На жаль, він був прихильником стародавньої теорії поширення хвороби через міазми (уявлення про поширення через зараження повітря наявними нечистотами, трупами, продуктами гниття) і домігся очистки старих вигрібних ям, наслідком чого стало збільшення забруднення Темзи нечистотами.

Так чиновник ненавмисно нашкодив справі, за яку боровся, і результат не забарився.

Насправді не було нічого дивного, що спалахи холери викликали велику смертність у такому перенаселеному місті як Лондон.

Тоді це було найбільше місто на планеті з 2,5 млн мешканців. Ріка Темза постійно забруднювалася нечистотами, недоїдками, промисловими відходами, в ній плавали залишки свиних та коров'ячих туш, трупи тварин, щурів, а іноді й потонулих чи вбитих людей.

"Через все місто, замість чудової та прохолодної ріки, несла свої мутні води канава з нечистотами", - описував ситуацію Чарльз Діккенс у романі "Кроха Дорріт".

ТемзаКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionБатько Темза (так, Темзу зображували саме як брудного бородатого чоловіка) представляє Лондону (молодій леді) своїх діток - туберкульоз, золотуху та холеру. Карикатура Punch, 3 липня 1858 року

Проблема була у тому, що воду Темзи мешканці міста використовували для пиття.

1854 року, коли спалах холери стався в лондонському районі Сохо, лікар Джон Сноу вирішив, що настав час довести його теорію про поширення холери через забруднену воду. Він висунув її ще 1849 року у книзі "Про способи поширення холери", в якій також стверджував про передачу хвороби через брудні руки та виділення хворих.

"Ніщо так не сприяє поширенню холери, як нестача особистої чистоплотності. Постільна білизна майже завжди забруднюється холерними виділеннями, позбавленими кольору та запаху, а руки людей, які турбуються про пацієнта, забруднюються так, що вони цього не помічають. Якщо вони не будуть постійно чистоплотними, не вимиють руки перед споживанням їжі, то обов'язково проковтнуть частину виділень, а частину їх залишать на їжі, яку їстимуть інші члени родини", - писав Сноу.

СноуКопирайт изображенияFAMILY OF DR SNOW

Image captionДжон Сноу провів справжнє детективне розсліудвання, аби довести сучасникам, що холера передається через забруднену воду

Під час спалаху холери в Сохо, який забрав сотні життів, Сноу провів справжнє розслідування, аби виявити джерело зараження холерою. Лікар склав мапу району, позначив на ній водозабірні колонки та будинки з померлими від хвороби і виявив, що більшість жертв епідемії жили поряд з однією колонкою на Брод-стріт (нині Бродвік-стріт).

Джон Сноу переконав місцеву владу закрити колонку, і епідемія припинилася за три дні. Хоча сам лікар вважав, що епідемія могла піти на спад через втечу населення з району і писав про неможливість "встановити, чи було джерело води заражене холерою", цей випадок збільшив кількість прихильників його ідей про поширення хвороби через воду.

Проте вирішальну роль у створенні каналізаційної системи і перемозі над холерою зіграло спекотне літо 1858 року, яке увійшло в історію як "Великий сморід". Температура сягала 30 градусів, Темза зацвіла, і все, що плавало та смерділо у річці, оповило місто нестерпним запахом.

смертьКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionСмерть на водах Темзи під час "Великого Смороду". Punch, 10 липня 1858 року

Багаті мешканці залишали місто, але парламент і уряд працювали. Після кількох тижнів "Великого смороду" канцлер казначейства Бенджамін Дізраелі запропонував Палаті громад вирішити проблему, виділивши гроші на будівницвто централізованої каналізації.

"Ця ріка, яка так довго приносила радість англійцям, яка досі асоціювалася з великими досягненнями наших торговців і чудовими строками наших поетів, перетворилася в Стигійське болото, в якого нестерпно, жахливо тхне… Це велике місто поглинув страх перед епідеміями", - заявив він.

Парламент ухвалив закон про фінансування будівництва каналізації та очищення Темзи.

Джозеф БазалджетКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionДля британської столиці будівництво каналізаційної системи стало проєктом сторіччя і вирішальним у боротьбі з холерою та низкою інших хвороб. Будівництво північної частини каналізації Лондона, 1862 рік. Чоловік вгорі праворуч - Джозеф Базелджет, інженер, який керував спорудженням

З 1859 року під керівництвом Джозефа Базелджета почалося спорудження лондонської каналізації, незабаром нечистоти зникли з центрального Лондона.

Холера повернулася ще раз 1866 року у бідні східні райони міста. Спеціальна комісія з'ясувала, що саме цей район не був під'єднаний до нової каналізації, мешканці споживали забруднену фекаліями воду. Після цього вже навіть скептики повірили у теорію Джона Сноу про передачу холери через забруднену воду. На жаль, він не дожив до того часу.

КохКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionДоктор Роберт Кох 1883 року підтвердив ідеї Джона Сноу, відкривши холерний вібріон

А 1883 року німецький вчений Роберт Кох під час експедиції в Індію відкрив холерний вібріон і повністю підтвердив ідеї Сноу про передачу через воду та їжу.

Пандемії холери протягом XIX сторіччя нерідко призводили до повстань, місяцями могли паралізувати життя окремих європейських міст. Проте економічну шкоду від них підрахувати важко, оскільки вони зазвичай охоплювали різні країни на невеликий проміжок часу та через брак надійної статистики.

Втім, існує приклад Гамбурга, який тяжко постраждав через мислення міської влади наприкінці ХІХ сторіччя, адже запровадження систем водопостачання та каналізації відбувалося лише після протистояння.

ГамбургКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionЗа наполяганням Роберта Коха, в Гамбурзі почали роздавати свіжу очищену воду бідним. Це врятувало тисячі життів. Ілюстрація London News, №2786, 10 вересня 1892 року

Спекотного літа 1892 року під час пандемії холери у Гамбурзі померли понад 8000 людей. Причиною було те, що міська влада досі вірила в міазми, не бажала роками споруджувати нову систему водопостачання з технологіями фільтрації води, а коли почалася біда - не бажала запроваджувати карантин і приховувала інформацію про смертність, аби не нашкодити економіці.

Незабаром лікарні були переповнені хворими, вже за перший тиждень спалаху сотні людей померли.

Німецький уряд ізолював Гамбург і від всієї Німеччини, і від всього світу, що завдало удару по економіці міста, яке залежало від роботи порту. Канцлер надіслав команду лікарів на чолі з Робертом Кохом, на той час директором інституту інфекційних хвороб.

Вчений змусив міську владу запровадити карантин, припинити торгівлю і роботу підприємств, проводити дезінфекцію, ізолювати хворих, роздавати свіжу очіщену воду мешканцям і вчити їх мити руки після туалету. Чиновники, які вірили в міазми, мусили піти з посад. Ударними темпами в Гамбурзі побудували фільтрувальну станцію, створили міський інститут гігієни, почалася реконструкція нетрів

ДокториКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionНімецькі та іноземні лікарі вітають доктора Роберта Коха у Берліні

Роберт Кох переміг - це був останній великий спалах холери в Німеччині. Після невеликого періоду безробіття та економічного занепаду 1894 року Гамбург повернувся до бурхливих темпів зростання, які тривали до початку Першої світової війни.

П'ята холерна пандемія (1881-1896) була останньою, яка серйозно зачепила Західну Європу. Міста вдосконалювали каналізацію та водопостачання.

А от мешканцям Російської імперії так не пощастило, там від холери помирали ще довго.

ХолераКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionЗ холерою в Росії покінчили вже за радянських часів. Картина російського художника Івана Владімірова "Випадок біля холерного бараку"

Що подивитися та почитати

Мультфільм "Історія холери" (2011) розповідає історію хлопчика, який виявив у своєму селі спалах холери і допоміг подолати його. Протягом 4 хвилин глядач дізнається основну інформацію про шляхи поширення хвороби та боротьби з нею.

Цей мультфільм створив ізраїльський аніматор Йоні Гудман в рамках проєкту Global Health Media. Хоча фільм створювався для аудиторії з країн, де подекуди централізовані каналізація та водопостачання залишаються розкішшю, він буде корисним і для глядачів з України, які не зважають на мух, що сідають на їжу.

Спалахи холери неодноразово ставали сюжетним тлом у відомих літературних творах та їхніх екранізаціях.

Це, наприклад, романи "Кохання під час холери" колумбійського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса та "Розмальована вуаль" британця Сомерсета Моема, де головні персонажі - лікарі, які борються зі спалахом холери. Здебільшого ці романи - про особистий вибір, кохання та відданість.

Вони екранізовані - 2006 року вийшов фільм "Розмальована вуаль" за участю Наомі Вотс та Ендрю Нортона, а 2007 року - "Кохання під час холери" за участі Хав'єра Бардема, Джованни Меццоджорно та Бенджаміна Бретта.

Вершник на дахуКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image caption"Вершник на даху" Жана Жіоно - один з романів, дія яких розгортається на тлі холерної епідемії. Кадр з фільму-екранізації за участі Жюльєт Бінош та Олівьє Мартінеса

Дія роману французького письменника Жана Жіоно "Вершник на даху" розгортається під час холерної епідемії 1832 року у Провансі, куди втік молодий італійський революціонер, який закохується в місцеву маркізу. 1995 року роман екранізував французький режисер Жан-Поль Раппно з Жюльєт Бінош та Олівьє Мартінесом у головних ролях.

Ще один цікавий роман - "Історія чорної шапочки" італійського письменника Джованні Варга, який розповідає про кохання 16-річної послушниці монастиря та студента на тлі спалаху холери на Сицилії 1854 року.

Екранізував його італійський режисер Франко Дзеффірелі у 1993 році - під назвою "Горобець" у світовому прокаті.

"Іспанка": хвороба, яка "любить боротьбу"

іспанкаКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Пандемія "іспанського грипу" (вірус A/H1N1) у 1918-1920 роках часто називають найбільш смертельною пандемією в історії людства.

Науковці вважають, що перехворіли понад 500 млн людей, а Всесвітня організація охорони здоров'я 2005 року оцінила кількість жертв пандемії у 40-50 млн. Для порівняння, на фронтах Першої світової війни загинули 10 млн військових, ще 7 млн зникли.

Особливістю було те, що найбільша смертність спостерігалася не серед літніх людей та дітей, як до того було із грипом, а серед фізично здорових 18-40 років. Наприклад, згідно з даними 1918 року про смерть 272500 чоловіків від цієї хвороби в 30 штатах США, 49% померлих складали чоловіки віком від 20 до 39 років, 18% діти до 5 років і 13% - люди старші за 50 років.

Смерть часто наступала через розвиток пневмонії та потужну імунологічну реакцію (гіперцитокінемію) на неї, наслідком якої були заповнення легень рідиною та кровотеча з легень.

Медсестри, ВашингтонКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Медсестра ВМФ США Джозі Браун, яка працювала 1918 року в шпиталі ВМФ у Грейт-Лейкс, штат Іллінойс, розповідала про жахливу смертність серед молодих військових.

"У нас не було часу лікувати їх (хворих. - Ред.). Ми не міряли температуру, в нас навіть не було часу поміряти їм тиск. Ми давали їм трохи гарячого тодді з віскі, це все, на що нам вистачало часу. В них була жахлива кровотеча з носу. Іноді кров просто стріляла через кімнату", - згадувала вона.

Проблема була в тому, що на той час антибіотики ще не використовували.

Серед жертв було багато відомих людей - українська кіноакторка доби німого кіно Віра Холодна (Левченко), прем'єр-міністр Південної Африки Луїс Бота та новообраний президент Бразилії Франсішку Алвеш, французький поет Гійом Аполінер, художники Густав Клімт та Егон Шілє, соціолог Макс Вебер, американські автовиробники брати Джон Додж та Орас Додж, засновник серфінгу Джордж Фріз.

Віра ХолоднаКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image caption25-річна Віра Холодна була найбільш відомою жертвою іспанки в Україні

Серед тих, хто перехворів, але вижив - президент США Вудро Вілсон, очільники урядів Франції та Британії Жорж Клемансо та Девід Ллойд Джордж, який підхопив "іспанку" у вересні 1918 року і провів тиждень у ліжку, король Іспанії Альфонсо XIII, кайзер Німеччини Вільгельм II, майбутній президент США Франклін Делано Рузвельт та майбутній імператор Ефіопії Хайле Селассіє, засновник студії Disney Волт Дісней, художник Едвард Мунк, письменник Франц Кафка, акторка Мері Пікфорд.

Можна уявити, як змінилася б світова історія, якби ці люди померли тоді від хвороби.

Клемансо, Вілсон, ЛлойдКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionЛідери Франції, США та Британії на час завершення Першої світової війни - Жорж Клемансо (ліворуч), Вудро Вілсон (у центрі) та Девід Ллойд Джордж (праворуч) перехворіли на "іспанку" та вижили

Дискусії про місце, звідки поширилася хвороба, тривають.

Домінує версія про виявлення перших випадків хвороби у штаті Канзас на початку 1918 року та її потрапляння до Європи разом з американськими військами, яких направляли на фронт Першої світової у Франції.

Відомо, що у лютому 1918 року лікар Лорінг Майнер зареєстрував випадки зараження "іспанкою" в графстві Гаскелл у штаті Канзас. Він написав про "тяжкий грип" до журналу американської служби з охорони здоровя Public Health Reports. Вже у березні 1918 року новобраці з графства Гаскелл прибули до військового табору Кемп-Фанстон, де почалося масове захворювання, така ж доля чекала сусідній табір Форт-Райлі, де через зараження злягли сотні солдат.

ІспанкаКопирайт изображенияREUTERS

Image captionТабір Кемп-Фанстон у штаті Канзас перетворився на масовий лазарет на початку 1918 року. Вважається, що звідси і почалося поширення "іспанки"

Загалом "іспанка" мала три хвилі поширення.

Під час першої вона не відзначалася високими показниками смертності, тому про неї вже стали забувати напередодні другої, восени 1918 року, яка забрала найбільше життів.

На початку їй не надали великої уваги, адже перші шпальти були зайняті інформацією з фронтів Першої світової, існувала подекуди військова цензура, та й таким хворобам як віспа, поліоміеліт та сифіліс приділяли більше уваги, ніж грипу.

Винятком стала Іспанія, яка у війні участь не брала.

ВисадкаКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionАмериканські війська прибувають у Францію

22 травня 1918 року мадридська газета ABC розмістила статтю про спалах дивної форми грипу на перших шпальтах.

Вже за кілька днів хворобу підхопили король Альфонсо XIII, очільник уряду та кілька міністрів. Поштові та телеграфні служби, банки мусили закритися, спалахи почалися серед робітників великих фабрик.

Вважалося, що до країни хворобу занесли іспанські та португальські робітники, які поверталися залізницею з заробітків у Франції - там вони працювали замість молодих французів, мобілізованих на фронт Першої світової.

В Іспанії хворобу називали "французьким грипом" або "солдатом Наполеона". Але в світі її назвали "іспанкою" - за місцем виявлення.

Перша хвиля в Іспанії минула без великої смертності, але після сезону свят у вересні 1918 року почався новий спалах. Вже в жовтні 1918 року рівень смертності, який складав в попередні роки у цьому місяці 40 померлих на 1000 мешканців, підстрибнув до 160 людей. Середній рівень смертності серед хворих того місяця склав 3,8%, з максимумом у 12,1% в місті Бургос.

Іспанські медики та ЗМІ почали бити на сполох. За офіційними даними, лише 1918 року в Іспанії від хвороби померли 147 тисяч людей, і влада зафіксувала вперше за багато років скорочення населення на 83 тисячі людей.

В країні перехворіли 8 з 21 млн мешканців.

Сент-ЛуїсКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionХворих з "іспанкою" доставляють у лікарню у Сент-Луїсі, США

Карантинні заходи у багатьох державах влада вживала із затримкою або навіть після протестів, як це відбулося в Лейпцигу після протесту батьків школярів у жовтні 1918 року.

У США яскравим прикладом опору карантину стало місто Філадельфія. 17 вересня 1918 року тут зафіксували перший випадок, проте міська влада не стала запроваджувати карантинних заходів і навіть дозволила проведення параду 28 вересня. У місті заборонили зібрання і закрили школи лише 3 жовтня, коли лікарні вже були переповнені.

Потім почався спад кількості померлих, і 11 листопада в місті навіть провели величезний парад на честь перемир'я у Першій світовій війні.

ПарадКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionПопри величезну смертність у Філадельфії від "іспанки" в жовтні 1918 року, вже 11 листопада у місті пройшов парад з нагоди перемоги у Першій світовій війні

Іспанка завдала удару по всіх штатах США.

"Грип переміщався в США ти шляхом, що і піонери, він йшов їхніми слідами, які вже стали залізними дорогами … пандемія почалася взовдж осі Массачусетс-Вірджинія, перестрибнула Аппалачі, розташувалася вздовж внутрішніх водних шляхів, стрибнула через рівнини та Скелясті гори до Лос-Анджелеса, Сан-Франциско та Сіетла. Потім, з міцними позиціями на обох узбережжях, мала час, аби проникнути у кожний куточок", - писав Альфред Кросбі, автор книги "Американська забута пандемія: грип 1918 року".

пандеміяКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionПолоскання горла сольовим розчином вважалося доброю профілактикою. Телефоністки в Лондоні, 1920 рік

Згідно з даними Mortality Statistics, смертність від грипу в США 1918 року у більшості штатів зросла в 3-5 разів. Наприклад, якщо у Каліфорнії 1915 року вона складала 102 людини на 100 тисяч мешканців, в 1918 році - 537, у Пенсильванії - 169 та 883 відповідно, Нью-Йорку - 185 та 598.

Смертність у містах перевищувала смертність у сільській місцевості, а найвищі показники зареєстрували у містах Пенсильванії. Наприклад, у Філадельфії смертність сягнула 932 людей на 100 тисяч населення.

Карантин вдарив по економіці - газети згадували про падіння виторгів у крамницях та проблеми гірничої галузі через захворювання шахтарів.

"У деяких частинах країни (пандемія. - Ред.) спричинила зменшення виробництва приблизно на 50%... Втрати торгівлі, з якими стикалися роздрібні торговці по всій країні, були дуже великими. Ніколи в цій країні не було, за словами експертів, настільки повного панування епідемії", - писав The Wall Street Journal 24 жовтня 1918 року.

бейсболКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Image captionБейсбол під час "іспанки"

Згідно з сучасними оцінками, від іспанки померли 39 млн. Найбільшу частку серед жертв - 43% -складають загиблі індійці -внаслідок пандемії в Індії померли 5,2% мешканців - 16,7 млн з 320 млн населення. На другому місці за кількістю жертв опинився Китай, де померли 8 млн з 570 млн мешканців, рівень смертності склав 1,4% від всього населення.

Високий рівень смертності також спостерігався в Ірані - померло від 8 до 22% мешканців країни, у Південній Африці - 3,4% та Індонезії - 3%. Але найвищою була на тихоокеанських островах - на Західних Самоа померли 22% мешканців.

США втратили внаслідок "іспанки" 550 тисяч громадян.

Економічні наслідки поширення було важко дослідити через те, що пандемія збіглася у часі із закінченням Першої світової війни, добою революцій та путчів.

Досить зрозумілими були наслідки соціальні. Через високу смертність молодих чоловіків та батьків діти стали сиротами або опинилися в неповній родині, зменшилися їхні шанси отримати освіту і досягти хорошого соціального статусу. У Швеції, де померли 38 тисяч людей, дослідники визначили, що пандемія призвела до зростання рівня бідност

 

19 квітня 2020р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів