«200 людей накинулися на мене і почали обливати брудом». Три історії про кібербулінг

«200 людей накинулися на мене і почали обливати брудом». Три історії про кібербулінг

 

Що таке кібербулінг і що робити, якщо ви стали жертвою, пояснює Юлія Беба, The Village.

«Фото просто рознесли в хлам: під ним було десь 200 коментарів, з яких лише кілька нормальних, а решта – цькування та образи. Ці люди писали: «Вона ніколи в житті не зможе народити здорову дитину», «Вона така худа, що навіть пакети з магазину не донесе», «З нею ж буде незручно займатися сексом, одні кістки».

Це приклад кібербулінгу – знущання, приниження, агресивних нападок, які здійснюються за допомогою різних гаджетів із використанням інтернету. За даними ЮНІСЕФ, кожен п’ятий підліток визнає себе жертвою кібербулінгу. Проте ця проблема стосується не лише підлітків, із булінгом онлайн стикаються й дорослі.

З нагоди Кампанії протидії кібербулінгу, яку організовує Docudays UA, розповідаємо три історії про кібербулінг, що сталися зі школярами та дорослими. А також розбираємося, як протидіють кібербулінгу в Україні та що робити, якщо ви стали жертвою.

Юлія

мама 14-річної Каті Кусмарової


Одного дня мені почав дзвонити мій колишній чоловік, говорив щось із приводу грошей, вживаючи різні недобрі слова. Якщо чесно, я просто не зрозуміла, чого він хоче, тому що ми з ним уже дуже багато років не спілкувалися – а тут якісь нападки. Я не зрозуміла, що відбувається і, відповідно, просто перестала брати слухавку, тільки отримувала повідомлення не дуже хорошого змісту.

Потім повідомлення почала отримувати моя дочка Катя. Але почалося все з того, що з її подругою Сонею зв'язалася ВКонтакті якась дівчинка. Вона попросила Соню, щоб та передала Каті, щоб вона зайшла на свою сторінку (на той момент моя дитина довгий час туди не заходила). Подруга подзвонила Каті та розповіла про це прохання, Катя зайшла на свою сторінку, і там їй написала ця незнайома дівчинка. Вона сказала, що вчиться в її школі, і запитала, чи знає вона, як перекладаються два слова. Я вже точно не пам'ятаю, що це за слова, але перекладаються з англійської вони як «нескінченність» і «вічність». Це було дивно, бо подивитися переклад можна було і в словнику, а не через іншу людину просити, щоб Катя зайшла в соцмережу. А ще потім виявилося, що ця дівчинка пропонувала Катіній подрузі Соні зустрітися на вулиці, поспілкуватися та пропонувала пригостити її морозивом. Звісно, Соня відмовила.

Моя дитина спочатку нічого мені не розповіла, вона обговорила це з подругою, їм просто було цікаво, що взагалі відбувається. До того ж, була уже ніч. Катя відповіла цій незнайомій дівчинці, і між ними почався діалог. Я уже точно не пам'ятаю деталей тієї розмови, але вона була короткою.

Катя розповіла мені про те, що трапилося на наступний день вранці, я зателефонувала завучу школи та запитала, чи вчиться в школі така дівчинка. Я назвала її ім'я та прізвище та надіслала фотографію з ВКонтакті. Завуч перепитала класних керівників, і сказала, що така дівчинка в них не вчиться. Нам порадити звернутися в кіберполіцію.

Виявилося, що під виглядом дівчинки Каті писав мій колишній чоловік. Скоро після цього він почав писати їй відкрито від свого імені. Розмову почав якось так: «Ти знаєш, хто я? Це дядя Владік». Тобто він не назвав себе батьком. Відтоді він почав, м'яко кажучи, діставати її. У листуванні він погрожував їй, казав, що почне приходити в школу та буде соромити її, також погрожував, що залишить її без спадку та через суд змусить її платити йому аліменти, коли їй виповниться 18 років. Він постійно писав Каті, що я забираю в нього гроші, забираю гроші в його дитини (тоді в нього народилася ще одна дитина). Але ж Катя теж його дитина! На той момент їй було 13 років, і вона була уже досить доросла та відповідала на його закиди та погрози. А всі вони постійно впиралися в гроші.

Коли я показала це листування кіберполіції, вони висловили обурення з приводу її змісту, але направили нас у райвідділ поліції. Він писав Каті дуже неприємні речі й, мені здається, це дуже вплинуло на неї, вона була не просто засмучена, вона була налякана. Потім уся ця ситуація вийшла за межі інтернету – він прийшов до неї в школу. Кілька разів його не пустила охорона, але одного разу, коли на заміні був новий охоронець, він представився вчителем школи й зайшов. Там він знайшов Катю. Вона стояла й розмовляла з подругою, а він підійшов до цієї дівчинки зі спини та закрив їй рота. Катя вже знала, хто це, але і вона, і її подруга були дуже сильно налякані.


У листуванні він погрожував їй, казав, що почне приходити в школу та буде соромити її, також погрожував, що залишить її без спадку та через суд змусить її платити йому аліменти


Виявилося, що усе це почалося з закону, за яким усі боржники з виплати аліментів повинні їх сплатити. Я не звертала на це уваги, але, мабуть, із нього також почали вимагати гроші. Коли він тільки почав дзвонити мені, я навіть не зрозуміла, чого він хоче, а коли я вже перестала брати слухавку він нього, мені подзвонили з Міністерства Юстиції та розповіли про аліменти. І тоді я зрозуміла, чому це все почалося.

Коли ми почали скаржитися в поліцію на нього, він також почав писати заяви на мене у райвідділ, скаржився в Службу у справах дітей і сім'ї, казав, що в мене нічого немає і я не можу утримувати дитину, і до нас приходили перевірки. Звісно, вони побачили, що в нас усе є: дитина вивчає кілька мов, ходить на бальні танці, знімається на телебаченні та має все, що потрібно. Потім він збирав документи й ходив скаржитися в поліклініку на те, що Катя багато хворіє, а я її не лікую. Це не дало йому ніякого результату, тому що проблем не було насправді. Але все одно ми пережили дуже важкий період.

У школі після всіх цих скандалів Каті було дуже соромно, бо все відбувалося при інших дітях. Вона намагалася казати, що не знає, що трапилося, але все одно всі помічали, що вчителі боялися за неї та між уроками мало не за руку переводили її з одного класу до іншого. Завуч дуже хвилювалася за неї, тому намагалася забезпечити їй безпеку в школі. Перший час після інциденту біля входу в школу навіть повісили його портрет, аби ніхто не пропускав його, але Катя не витримала цього – їй було дуже соромно й образливо, тому вона попросила прибрати його.


Він також почав писати заяви на мене у райвідділ, скаржився в Службу у справах дітей та сім'ї, казав, що в мене нічого немає і я не можу утримувати дитину, і до нас приходили перевірки


Зрештою його ніяк не покарали за кібербулінг, за його погрози дитині та мені. Коли ми зверталися в поліцію та кіберполіцію, всі тільки «ойкали та айкали» і казали щось у стилі: «Ви що, не можете знайти нікого, щоб із ним поговорили по-чоловічому?». Реальної допомоги ми не отримали.

У суді він добився зменшення виплати аліментів до мінімуму, але я й не дуже вимагала більшого, просто хотіла, щоб це все швидше закінчилося, мою дитину не чіпали. Проте його змусили виплатити пеню за несплату аліментів за 13 років.

Зараз Катя хоче, щоб його позбавили батьківських прав, щоб і зараз, і в майбутньому не мати через нього проблем. Вона захищає дипломи, має можливість поїхати в Німеччину вчитися. Коли її друзі їздять за кордон, їй також хочеться, але без дозволу батька зробити це неможливо. Поки що ми цим питанням не займалися, але, можливо, цього року будемо. Потрібно морально зібратися.

Кібербулінг. Як я перестала бути жертвою | Денис Сполітак

Дмитро Федоренко

11-класник, музикант 2ИКСА


Уперше моя історія з кібербулінгом розпочалася в 13 років, коли я почав займатися YouTube-каналом і створювати свої відео. Я викладав туди свої короткометражки, а згодом перейшов до музики. Мої однокласники не сприймали цього, почали мене хейтити й булити, бо я був не таким, як вони, і не займався звичайними справами для підлітків. Мені часто писали: «Ти нічого не досягнеш», «У тебе нічого не вийде», «Навіщо ти соромиш себе». В основному мені це писали в онлайні, а в житті боялися сказати напряму.

Тоді мені було дуже важко це переживати, у мене майже не було друзів, тому спочатку я нікому не розповідав про це. Мене це дуже зачіпало, я почувався самотнім і пригніченим. Але я намагався дізнатися, чому так відбувається, чому мене булять. Дуже довгий час я не міг зрозуміти, в чому справа: може, щось не так із моїм контентом чи зі мною особисто. Я підходив до цих людей і запитував їх віч-на-віч, чому так. У відповідь були лише обзивання.

З часом вирішив поділитися з батьками, розповів про це своїм друзям, і вони зрозуміли та підтримали мене морально. Вони підтримували те, чим я займаюся, тому мені стало легше.


Дуже довгий час я не міг зрозуміти, в чому справа: може, щось не так із моїм контентом чи зі мною особисто


Одного разу я вирішив надіслати своє відео на конкурс. На уроці інформатики ми проходили тему відеомонтажу, а оскільки я уже в цьому більш-менш розбирався, я запитав у вчительки, чи існують якісь конкурси, куди можна подати свої роботи. Вона дала мені посилання на конкурс, я надіслав свої роботи та зайняв там перше місце. Так я зрозумів, що те, що я роблю, не погано, адже мою роботу оцінили професіонали. Стало ясно, що проблема не в моєму відео і не зі мною, проблема в чомусь іншому. Я зрозумів, що не потрібно звертати увагу на всіх цих людей, які хотіли принизити мене, а головне – не треба відповідати тією ж агресією.

Також була ситуація, коли я намагався спілкуватися з одною дівчиною, але її подруги хотіли мені завадити. Одна з її подруг надіслала мені фото своїх порізаних рук і писала, що якщо я продовжу спілкуватися з тією дівчиною, таке саме станеться з нею та зі мною. Я почав запитувати, навіщо вона це зробила, в чому сенс, але зрештою виявилося, що це насправді не її фото. Все це вона робила просто для того, щоб я просто не спілкувався з тією дівчиною.

Через деякий час я дізнався про міжнародний конкурс анімаційних фільмів. Там потрібно було розповісти свою історію про те, як я поборов кібербулінг. Мене познайомили з чудовою анімаційною командою, з якою ми почали втілювати мою історію в життя у вигляді мультику. Я хотів розповісти іншим людям, через що пройшов, поділитися історією з тими, хто також переживає кібербулінг, щоб вони не відчували себе в депресії, розуміли, що вони не самі в цьому.

Як я став кіберсупергероєм (eng sub) | Тереза Яковина, Юрій Юдін

Наті Авдєєва

26 років, продюсерка


Мені було 19 років, у мене був непростий період у житті: я була в токсичних стосунках і паралельно складала сесію в університеті, тому за місяць дуже сильно схудла, практично на 10 кілограмів. Я завжди важила десь 54–56 кілограмів, а тут різко почала важити 46 і навіть 45 кілограмів. Пам'ятаю, я тоді приїжджала до батьків додому, вони побачили мене і перелякалися, але нічого неприємного не сказали, бо розуміли, що мені непросто. Проте всі родичі, знайомі й сусіди, які мене бачили, говорили батькам: «Подивіться на неї! Як ви взагалі це допустили?».

Одного вечора ми з подружкою були на пляжі на Русанівці, і вона мене сфотографувала. Фото ми закинули в Instagram, уже не пам'ятаю, це був мій акаунт чи її, а потім фотографію підхопив паблік «Худишки» ВКонтакті. Колись цей паблік був дуже популярний. Це побачив хтось із моїх знайомих і скинув мені посилання.

Це фото просто рознесли вщент: під ним було десь 200 коментарів, з яких лише кілька нормальних, а решта – цькування та образи. Ці люди писали: «Вона ніколи в житті не зможе народити здорову дитину», «Вона така худа, що навіть пакети з магазину не донесе», «З нею ж буде незручно займатися сексом, одні кістки» – коментарів у такому стилі було дуже багато.

Я підписалася на ці коменти, все це читала і дуже сильно засмутилася. Я подумала: «В якому світі я взагалі живу?». Я виросла в сім'ї з гармонійними стосунками, ніхто не давав один одному таких оцінок, тому я не розуміла, як так, що 200 людей можуть в один момент взяти й накинутися на тебе та обливати брудом. Мене не стільки засмутило те, що про мене писали донесу я продукти чи не донесу, а саме те, що люди взагалі можуть собі дозволити такий хейт. Вони не розуміли мого бекграунду: я не сиділа на дієтах, не піддавалася тренду на худобу чи модельну зовнішність, я сильно схудла через стрес, і мені було через це образливо.


Я подумала: «В якому світі я взагалі живу?»


Тоді я жила в гуртожитку з подругами й вони швидко мене заспокоїли й сказали: «Ти красива, класно виглядаєш, усе з тобою окей». Ця подія не вплинула сильно на мою самооцінку. Я розуміла, що мені треба щось робити з собою, що так стресувати більше не можна, бо я втрачаю вагу, і це не окей для мого здоров'я, але це не через те, що мій зовнішній вигляд хейтили.

Цю ситуацію я відпустила досить швидко, в пабліку мало не щогодини постили нових худих дівчат і, як тільки з'явився новий пост, усі швидко накинулися на іншу людину.

Як проблему кібербулінгу розв'язують в Україні

Богдан Мойса

аналітик правозахисного департаменту ГО «Докудейз»


КІБЕРБУЛІНГ – це універсальний виклик, що стосується не лише дітей і підлітків, від нього можуть постраждати й дорослі. Його прояви можуть бути різними – від нападок та образ у соціальних мережах до поширення неправдивої або дуже приватної інформації в мережі, якою людина точно не хотіла ділитися з іншими. Також частий випадок кібербулінгу, коли створюється фейкова сторінка людини, на неї викладаються фотографії чи відредаговані фотографії для того, щоб принизити людину або шантажувати її.

В українському законодавстві немає визначення кібербулінгу, проте є визначення «булінгу», яке охоплює компонент використання засобів електронних комунікацій, і це може допомогти в питаннях протидії. В Україні закон про протидію булінгу діє вже понад рік і за ним до суду дійшло вже близько 400 справ.

Але, на жаль, часто проблема кібербулінгу недооцінюється. Ми це бачимо і в судовій практиці, і в спілкуванні з дітьми. Може скластися враження, що агресорів можна просто заблокувати, але це не завжди так. Прояви кібербулінгу бувають різними й не завжди йдуть від незнайомих людей. Один із найбільш поширених прикладів кібербулінгу серед школярів – коли когось одного зі спільноти дітей ізолюють зі спільних груп у соціальних мережах. Оскільки зараз переважно все спілкування відбувається в соціальних мережах, то в таких випадках людина, яку ізолювали, відчуватиме психологічний дискомфорт і тривогу. Тобто часто кібербулінг є продовженням традиційного булінгу. Коли це відбуваються всередині певної спільноти – навчального закладу, гуртка чи секції – тут простим блокуванням у соціальних мережах проблему не вирішиш. І це часто недооцінюється.

У нашій судовій практиці був випадок, коли хлопці створили групу в соцмережах, назвали її «Модный приговор» та обговорювали в ній своїх однокласниць, викладали туди різні фотографії та інформацію приватного характеру, правдиву та неправдиву. І це завдавало страждань людям, яких обговорювали в групі. На жаль, суд вирішив, що це не настільки важливо, і в цьому випадку достатньо обмежитися зауваженням.

Насправді, для розв'язання проблеми кібербулінгу важлива не лише протидія, але попередження – донесення інформації про те, що це справді наносить шкоду, що цей контент для когось є небезпечним, це не жарт. Простим складанням протоколів про правопорушення, на жаль, проблему не вирішиш. До того, зі справ, які доходять до суду, видно, може бути повторна віктимізація – коли людина, яку цькували і яка наважилася захистити себе, продовжує зазнавати страждань.

Але якщо говорити про протидію, то в таких випадках слід звертатися за правовою допомогою. Важливо зробити скріншоти листувань і всього того, що може бути доказом. Якщо кібербулінгу зазнала дитина, потрібно звернутися до дорослих і тих, кому довіряєш. На жаль, наше дослідження з підлітками у фокус-групах говорить про те, що лише невелика кількість дітей довіряє дорослим. Найменше довіряють вчителям і шкільним психологам, трохи більше батькам. Але все одно діти готові переважно йти до друзів – не стільки розраховуючи на допомогу, скільки за порадою.

Куди звертатися, якщо мене кібербулять

  • Українська Гельсінська спілка з прав людини: (044) 383 9519, 094 928 6519 (працює в будні з 10:00 до 18:00)
  • Національна дитяча «гаряча» лінія: 0 800 500 225 або короткий номер: 116 111 (працює в будні з 12:00 до 16:00).
  • Поліція: 102, працює цілодобово.
  • Координаційний центр із надання правової допомоги: 0 800 213 103 (працює цілодобово)

Як можна запобігти кібербулінгу

Зараз ми ведемо кілька напрямків роботи: це освітні програми для дітей, батьків, вчителів і фахівців освіти. Наприклад, для дітей і підлітків ми створили анімаційні ролики, кожен з яких призначений для дітей різного віку. Також мають бути створені інформаційні кампанії для батьків, адже одна з причин, чому діти не йдуть одразу розповідати батькам про кібербулінг, у тому, що ті просто не сприймають це серйозно.

Те саме стосується і вчителів: вони теж мають розуміти, що таке кібербулінг, що робити у випадку, якщо від цього страждає хтось з учнів, як не нашкодити та зберегти приватність учнів.

Поліцейські також повинні володіти інформацією про кібербулінг, мати розуміння, як правильно описати цю ситуацію, як довести систематичність (це одна з ознак булінгу), адже в кібербулінгу дія може бути зроблена один раз, але через те, що вона поширюється онлайн, вона призводить до численних страждань.

 

24 квітня 2020р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів