Орендоване материнство: проституція чи здійснена мрія?

В одному із готелів Києва ще й зараз чекають на своїх названих батьків понад 70 немовлят. Зовсім недавно кілька подружніх пар з Німеччини, Швеції та Китаю добилися особливого дозволу для в’їзду в Україну, але побачити й забрати додому усиновлену дитину мали змогу лише після двотижневої обсервації.
Сурогатне материнство – досить делікатна тема, існують численні “за” і “проти” нього. В Україні воно дозволене, але що демонструє закордонна практика? Про це запитали у правозахисника Василя Мишинчука. Ось що він розповів:
- Штучне втручання у материнство заборонене в Австрії, Норвегії, Швеції, Швейцарії, Німеччині, Італії, окремих штатах Америки. На порушників у цих країнах та округах чекає суворе покарання. Приміром, у Німеччині можна отримати навіть три роки ув’язнення. У Франції на тих жінок, які виношують дитину для інших, можливий штраф у розмірі 45 тисяч євро. У Бельгії, Ірландії та Фінляндії це питання не регулює жоден закон. В Австралії, Великобританії, Італії, Ізраїлі, Іспанії, Канаді заборонена лише підприємницька форма цього виду. В Ізраїлі спеціальна комісія з лікарів, соціальних працівників та вищих чинів духовенства вирішує, чи може дана конкретна подружня пара скористатись послугами сурогатної матері. Дуже рідко вдаються до цього в Японії, лікарське середовище не вбачає доцільним його практикувати. Приватні клініки на власний розсуд вирішують, чи вартує вдаватися до штучного запліднення. А мусульманський світ, де дозволене багатоженство, таку практику підтримує.
Чому, незважаючи на ліберальні українські закони, все ж у даній сфері часто виникають конфлікти? Правозахисник пояснив це тим, що юридична база ще не адаптувалась достатньо до ритму розвитку репродуктивних технологій, прогалини дають можливість для зловживань.
Наприклад, сурогатна мати надумає під час вагітності не виношувати чуже дитя або після народження немовляти не бажає віддати його замовникам, вимагає більше грошей за надану послугу тощо.
Але трапляється й таке, що домовленостей не дотримуються замовники. Отже, подібні пасажі вимагають вдосконалення.
Існують два види сурогатного материнства: у першому випадку запліднюють яйцеву клітину жінки – отже, вона є матір’ю по крові. У другому варіанті жінка лише виношує дитину, замовлену безплідним подружжям,- роз’яснює лікар-гінеколог Маріанна Коробій.
“В Україні понад 1 мільйон заміжніх пар не можуть мати дітей,”- каже фахівець.
Однак, ця цифра значно більша, бо багато-хто тримає в таємниці свою проблему, лікується далеко від місця проживання або за кордоном.
Причини безпліддя можуть бути різними і їх досить багато. У значної кількості подружніх пар це виліковується, але є й такі, де це не можливо. Тому в останніх сурогатне материнство, незважаючи на численні моральні, матеріальні, релігійні чи правові проекції, - єдиний вихід зі становища.
Як може хтось свідомо відірватись від немовляти, яке дев’ять місяців носили під серцем? Чи отримає щось у спадок дитина від сурогатної матері? Як сприйматиме народжена реальне життя? Як вплине на психіку відчуття, що мати, яка народжувала, покинула? Всі ці моральні побоювання виникають навколо питання сурогатного материнства.
Жінка, яка виношує дитину для безплідних пар, платить за свій вчинок високу ціну.
Без допомоги психолога майже неможливо “опрацювати” переживання від того, що ти хоч і народила, але не годувала немовля, не ласкала його. Спроба “загальмувати” свої материнські інстинкти – неприроднє явище, – вважає фахівець, член Всеукраїнського об’єднання психологів Наталія Братасюк.
- Часто трапляється таке, що із-за відсутності безкорисливої, без жодних домовленостей любові у жінок бувають викидні або передчасні роди, – каже фахівець. – Між матір’ю і плодом вже в утробі в період вагітності встановлюється своєрідний взаємозв’язок, тяжіння один до одного. Водночас зародок теж всмоктує в себе переживання матері, її думки й почуття і при народженні жінка стає чужою дитині. Завдяки прогресуючому розвитку медицини формується така ситуація, в якій майбутня дитина переживає надзвичайну самітність та ізоляцію.
На думку спеціаліста, кровним батькам, коли настане час, обов’язково слід розповісти дитині, за яких умов вона народилась. І здійснити це перед тим, як зроблять “доброзичливі” сусіди.
Якщо не пояснять, чому була необхідність залучати до процесу третю особу, дитина все життя відчуватиме себе неповноцінною.
В Україні сурогатною матір’ю може бути жінка 18-35 років, яка має принаймні одну здорову дитину. Бажано, аби вона була громадянкою України. Важливо, щоб у неї була виважена психіка, здоровий організм, вона не палила, не вживала алкогольні напої, не мала жодних захворювань. Рекомендується, щоб майбутня матір проживала в повноцінній сім’ї.
Українські жінки відносно мало просять за свої сурогатні послуги і не переймаються можливими проблемам, тому в країні цей вид народжуваності процвітає. Спеціалісти з даної проблематики відзначають, що починаючи з 2005 року все більше іноземців звертаються за подібною послугою саме в Україну. Натомість, у багатьох азіатських країнах, Індії, Непалі, Таїланді закрили чимало “специфічних” агенцій, звинувативши їх в експлуатації жінок. Водночас стаття 132 Сімейного кодексу України дозволяє сурогатне материнство. Хоча, на думку правозахисників, із-за недосконало укладених угод досить часто жінок обманюють.
В середньому за одну дитину сурогатні матері отримують 10 тисяч євро, за двійню – 13, але є й такі, котрі погоджуються на 5. Крім цього, протягом вагітності жінки одержують щомісяця по кілька тисяч гривень. Клінікам, які здійснюють запліднення, замовники платять по 35-55 тисяч євро. Західні захисні організації з сумом констатують: жінки, що проживають в бідності, вимушені продавати своє тіло і це європейські та американські подружжя охоче використовують. Адже у США за таку послугу просять 100-150 тисяч євро, а на нашому континенті – 60-100 тисяч.
Тімеа Мадяр
ua.kiszo.net
До теми
- В Ужгородському скансені буде новий об'єкт — німецька (швабська) каплиця зі Жденіївської громади
- Справжній гігант Карпат! На Закарпатті росте дерево, яке вважають найвищим в Україні та Східній Європі (ФОТО)
- У 86 і 87 – заради безпеки: подружжя з Донеччини оформило на Закарпатті свої перші закордонні паспорти
- Історія одного пам’ятника: Йосип Бокшай і Адальберт Ерделі
- Захищав Україну на Сумському, Харківському та Запорізькому напрямках: історія нацгвардійця Владислава Бурханова
- Закарпатська обласна станція переливання крові повідомляє про ГОСТРУ потребу в донорах крові усіх груп
- Ужгород наприкінці ХІХ століття: в мережі показали унікальні фото
- Середньовічна крамниця-кав’ярня «Zelo»: кава на травах і пряне молоко в серці Ужгорода
- Ужгород у передчутті сакурового цвітіння: місто вже наповнюється весняними барвами
- Втрачений Ужгород: музеї та цінності, які втратило місто
- Від стародруків до імператорських указів: раритети із фондів обласного краєзнавчого музею
- В обласному центрі стартував основний етап міського конкурсу «Ужгород очима школярів»
- Втрачений Ужгород: загадка найстарішої замкової фрески (Фото)
- Більше 500 унікальних екземплярів і століття історії: де побачити колекцію фотоапаратів в Ужгороді
- «Традиційні головні убори та зачіски Закарпаття кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.»: книжка за донат
- Втрачений Ужгород: життєві картини, побачені з мосту
- До річниці створення організації Закарпатський осередок ГО "Захист Держави" відзначив "Людей дії"
- Тут знають всіх учнів по іменах: як живе ужгородська школа №13
- Щаслива статистика: в Ужгороді у лютому народилися 170 малюків
- Втрачений Ужгород: правила корчм і кав’ярень XIX століття

До цієї новини немає коментарів