Зникла у вогні: в Празі згоріла дерев’яна церква, перевезена із Закарпаття майже 100 років тому (ІСТОРІЯ, ФОТО)

Чехи, пишучи про трагічність випадку, знають ціну втрати. Вони вже рятували церкву в далекому 1929 році, коли перевезли дерев’яну сакральну будівлю до Парку Кінського в Празі, де вона була справжньою родзинкою.
Тож, до перетворення на попіл, церква святого Архістратига Михаїла встигла побачити багато. Ось її історія.
Церква у Медведівцях, Мукачівський район, 1927. Фото Bohumil Vavroušek. Církevní památky na Podkarpatské Rusi
Церква у Медведівцях, Мукачівський район. Фото parohiapraga.eu
За інформацією дослідника Михайла Сирохмана, збудували лемківську греко-католицьку церкву св. Михаїла в селі Великі Лучки у 1625 році (за іншою версією, на поч. XVIII ст.). Відтак пізніше, найімовірніше в 1793 році, її перевезли в село Медведівці. Саме тоді зробили і капітальний ремонт із заміною перекриття. Дерев’яна будівля, зрублена з дубових брусів, міцно скріплених на кутах без жодного гвіздка у спеціальні замки, служила сільській громаді ще понад 250 років. А 7 вересня 1924 року в газеті «Русинський вісник» оголосили про її продаж. Тоді, в післявоєнний час, село перебувало у важкому фінансовому стані, а Чехословаччина ініціювала збереження архітектурних дерев’яних пам’яток. Тож представники громад Медведівців та Праги домовилися про продаж за 32 000 чехословацьких крон і перевезення церкви до столиці. За виручені кошти селяни змогли добудувати нову муровану церкву, яку зводили поряд зі старою.
Церква у Медведівцях, Мукачівський район. Фото parohiapraga.eu
Церква у Медведівцях, Мукачівський район. Фото parohiapraga.eu
У той час гроші за церкву були немалі і, можливо, за інших обставин її ніколи б не придбали. Але в 1929 році наближалася 10-та річниця приєднання Підкарпатської Русі до Чехословаччини. Тож акт купівлі-перевезення святині мав бути культурним символом цієї дати. І кошти таки знайшли.
Мешканці Медведівців перед греко-католицькою церквою св. Міхаїла, Підкарпатська Русь. Фото В. Фабіян, 1929 р. Etnografické oddélení Národního muzea
Червень 1929 року був призначений для перевезення. Коли була перерва в польових роботах, розпочався ретельний демонтаж церкви. Протягом шести днів спільними силами чоловіків та жінок Медведівців колоди оцифрували, вежі поступово знесли, іконостас демонтували, і все було готове до транспортування в Мукачево.
Розбір церкви у Медведівцях Фото parohiapraga.eu
Розбір церкви у Медведівцях Фото parohiapraga.eu
Розбір церкви у Медведівцях Фото parohiapraga.eu
Світлини з часопису Pestrý týden, число 30 від 27 липня 1929 року
Транспорт доброзичливо надала військова колона з Ужгорода, яка скерувала шість автомобілів на замовлення Міністерства національної оборони. В останніх числах червня церкву з Мукачева залізничними вагонами відправили до Праги. Храм установили в Парку Кінського, на високому пагорбі Петржіна, під наглядом архітектора В. Фабіана та митця А. Богача, а 1 липня церкву ввели в експлуатацію.
Зведення церкви у Празі, ceskatelevize.cz
Урочисте відкриття храму відбулося о 11 годині 10 вересня 1929 року з нагоди 10-річчя входження Підкарпатської Русі до Чехословаччини. На відкритті були губернатор Підкарпатської Русі Антон Бескид, єпископ Мукачівської єпархії П. Ґебей, ректор Українського вільного університету Дмитро Антонович, куратор з Медведівців М. Довганич, а також урядові особи та керівництво празької мерії.
Відкриття церкви у Празі у 1929 році. Фото istpravda.com.ua
У тексті запрошення на подію йшлося: «…на згадку про перше десятиліття нерозривного союзу між Підкарпатською Руссю та Чехословацькою Республікою». Це був символічний жест дружби між двома народами. У виступах також висловлювали побажання, щоб церква була діючою.
Церква св. Міхаїла в Медведівцях та в Парку Кінського. Листівки часів Підкарпатської Русі
Слід зауважити, що церква св. Михаїла була однією з п’яти переміщених дерев’яних церков із Підкарпатської Русі до Чехії. Їх передачу пов'язують із атмосферою періоду, налаштованого на збереження культурної спадщини Чехословацької Республіки, частиною якої колись було теперішнє Закарпаття.
Фото Irena Brozova
Протягом двох десятиліть церква була дуже відвідуваним музейним експонатом. Невеликий ремонт провели в 1940 році, але церква не була в хорошому стані після закінчення Другої світової війни. В епоху комунізму, впродовж декількох десятиліть, не вдавалося суттєво рекламувати будівлю, і вона фактично не була відкритою для громадськості. Більше уваги до неї привернули вже в 2000-х роках. Із 2008-го проводили літургії.
ceskatelevize.cz
blesk.cz
wikimedia.org
Вдень, 28 жовтня 2020 року, церкву охопило полум’я. Пожежникам вдалося врятувати лише частину основи будівлі…
blesk.cz
Foto HZS hl. m. Prahy
MV - GR HZS CR Leoš Kucera
blesk.cz
MV - GR HZS CR Leoš Kucera
Посольство України у Празі назвало пам'ятку однією «з важливих ниточок, що культурно та історично пов'язують наші народи», та закликає чеські правоохоронні органи детально розслідувати цей інцидент. Політики та культурні діячі Чехії також висловлюють думку про відновлення історичної пам’ятки, і вже сьогодні в країні планують оголосити збір коштів.
Безперечно, відновлення цієї архітектурної пам’ятки із Закарпаття буде важливе та знакове для усіх нас.
Михайло Маркович, спеціально для Uzhgorod.net.ua
У публікації використано дані з відкритих джерел та книги Михайла Сирохмана "Церкви України. Закарпаття — Churches of Ukraine Zakarpattia", 2000 р.
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
Читайте також:
У Празі збирають кошти на відновлення знищеної вогнем унікальної церкви із Закарпаття
Крізь дим і полум'я: історія майданської дерев'яної церкви (ФОТО)
Самотня молитва: історія дерев’яної церкви з безлюдного села Кужбеї (ФОТО)
До теми
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
До цієї новини немає коментарів