Стиль життя Ані Нікогосян: розвиток, «комфортне болото», подорожі та звичайне життя власкора телеканалу «Україна»

Стиль життя Ані Нікогосян: розвиток, «комфортне болото», подорожі та звичайне життя власкора телеканалу «Україна»
Журналісти, які постійно знаходяться в кадрі, часто формують певний сталий образ. Його неможливо порушити з мікрофоном у руках, а після вимикання камери ніхто не бачить книг на домашніх полицях, борщів на кухнях та мрій у творчих головах.

 

Перша фраза перед цим інтерв’ю була: «Можна розповісти про медійників, як про нормальних людей?». Ані Нікогосян – звичайна людина, яка постійно розвивається, подорожує, фотографується та насолоджується кожним моментом, одночасно тримаючи руку на пульсі інформаційного життя.

– То що ж, розпочнемо з легкого бліцу. Швидко, але чесно. Газета, сайт, телебачення чи радіо?

Лише телебачення, бо це була моя мрія з дитинства.

– Тихий вечір вдома чи галаслива компанія в караоке?

Я завжди обираю тихий вечір вдома, люблю затишок. Караоке взагалі терпіти не можу (сміється).

– Ситуація: є зайвих кілька сотень доларів. Куди їх витратите?

На авіаквитки і на подорожі.

– Гарний манікюр, макіяж чи зачіска?

Гарний манікюр люблю, хоча і зачіску, і макіяж теж люблю. Та надам перевагу манікюру.

– Що найбільше любите в Італії?

Найбільше люблю італійську дольче віту – це відчуття життя, моменту, свободи в думках.

– Поговоримо про успіхи в професії. Як склалося, що журналістка регіонального каналу досягла такого рівня? Яким був шлях до телеканалу “Україна”?

Шлях до цього телеканалу в мене був досить довгим. Я прийшла на обласну студію працювати ще на другому курсі університету. Вірніше спершу прийшла на практику, а потім залишилася на пів ставки, на ставку і от пропрацювала так 10 років. Пройшла шлях від журналіста в новинах до керівника редакції новин. І, до речі, на той момент була наймолодшим керівником обласних редакцій новин. Мені, здається, було років 25-26, не пригадую точно. Потім була аналітична редакція. Увесь цей час до мене почали звертатися якісь інші центральні канали: щось підзняти, про щось домовитися. І ось так, крок за кроком, я познайомилася з колегами телеканалу Україна. Це були 3 роки фрілансерства, але настільки стабільного, коли я вже мала обирати або обласне телебачення, або канал Україна. От я його і обрала. Не шкодую абсолютно. Ось останні 4 роки я вже у штаті телеканалу, хоча загалом виходить, що 7 років працюю на каналі. Це зовсім новий досвід, це розвиток. Розвиток – це все, що мене надихає. Якщо я відчуваю, що я в болоті, хоча це може бути комфорт, але для мене «комфортне болото» – це не розвиток, то це не моє. Тут я маю те, що мені подобається.

– Бачила Ваші зйомки сюжетів закордоном. Як знайти тему та героя, щоб зацікавити столичний телеканал?

Зйомки закордоном – це взагалі моя мрія і я сподіваюся, що в майбутньому я більше буду так знімати. У мене були такі зйомки і на обласному телебаченні, і на каналі Україна. Тема і герой шукається як і в Закарпатті, і в Україні. Соцмережі та інтернет завжди допомагають, також на каналі є продюсери в повноваженнях яких вести перемовини з учасниками потенційних зйомок. Так, і відповідальність, і страх набагато більші, бо ти все таки їдеш у іншу країну, бо тут ти свій, а там ти нікого не знаєш. От елементарно – потрібно знайти місце зустрічі і домовитися про неї. Якщо я тут можу зайти в кафе і попросити столик на пів годинки, щоб записати інтерв’ю, то там таке не пройде, там за все потрібно домовлятися і навіть про зйомки на парковці супермаркету потрібно домовлятися. Раніше частіше вдавалося навіть у ту ж Угорщину з’їздити. За цей рік не було жодної зйомки закордоном. Загалом, усе те саме, що і вдома, лише набагато цікавіше.

– Чи можете пригадати свої найяскравіші та найважчі зйомки?

Напевно, мої найяскравіші зйомки – це італійські зйомки минулого літа, коли ми готували спецпроект до Дня Незалежності про успішних українців, які живуть у інших країнах. Це була моя улюблена Італія, Рим. Дуже класні герої, які виїхали з України і не втратили свою суть, а навпаки – стали абсолютно успішними в чужій країні. А взагалі, я люблю людей та історії про людей. Якщо людина мене захоплює, то ця зйомка мені цікава. А найважчі зйомки завжди про людські трагедії – паводки, льодоходи, аварії. Це зйомки, коли не можеш вимкнути емоції, хоч як намагаєшся. Потім під впливом дня ввечері ще довго думаєш, аналізуєш.

– Вас можна побачити у кадрі не лише з мікрофоном, а і з їжею і часто екзотичними продуктами. Що було найсмачнішим та найекзотичнішим? Що не сподобалося?

Я взагалі люблю куштувати і не відмовляюся (сміється), якщо розумію, що мені це цікаво. Куштувала равликів, жаб’ячі лапки, морських їжаків, хоча, напевно, зараз цим уже і не здивуєш. Загалом, усе, що давали, я їла. Не можу сказати, що абсолютно все припало до смаку. Нема мрії знову поїсти жаб’ячі лапки, такого нема у списку (сміється). У нас не так готують як у Франції. Можливо, там смачніше. Журналістика – професія динамічна чи траплялись на зйомках пам’ятні курйози?

Курйози пов’язані виключно із тваринами. На буйволиній фермі я ж хотіла гарні зйомки, та стадо буйволів про це не знало і пішло собі в поле. І в один момент мені здалося, що мене затопчуть буйволи. Знімали коней, то я впала з коня (сміється). Технічні із прямим ефіром, але там усе нудне і, справді, суто технічне.

– Здається, тележурналісти ніколи не відпочивають і навіть сплять із відкритими очима. Який день журналіста поза роботою? Чи є справжні вихідні та відпустка, щоб без дзвінків з редакції та моніторингу новин?

Спершу, коли пройшов студентський запал працювати вдень і вночі, я зрозуміла, що ненормований робочий не завжди так класно, хоча до цього вже звикла. Не можу уявити, що приходжу на роботу о восьмій ранку, іду о п’ятій вечора, субота і неділя – вихідні і я можу елементарно домовитися сходити на манікюр. Інколи я заздрю людям, які можуть собі попланувати і тренування, і салони, і прогулянки з дітьми. У мене такого нема. Хоча я і намагаюся підлаштовувати своє життя так, аби був власний час. Звичайно, доводиться скасовувати і дні народження, і зустрічі з друзями через незаплановані події, і вихідні можуть псуватися. Та вони є, є і відпустка без моніторингу новин та дзвінків із редакції. Я себе привчила у відпустці не заходити в новини, у соцмережі, не читаю редакційну переписку. У вихідні я моніторю ситуацію. Звісно, не щоп’ять хвилин. І якщо щось важливе сталося, то розумію, що все потрібно залишати і виїжджати. За роки я настільки до цього звикла, що вже не виникає особливих обурень. Інколи так, шкода планів, але звикається до такого графіку. Та відпустка – це святе. Без новин, бо потрібне перезавантаження мозку.

– Наскільки важко жити в постійному потоці інформації?

Надзвичайно важко. Її дуже багато, хоча 90% абсолютно непотрібна. Я розумію, що люди живуть без неї і їм не потрібно це знати. Але ми ж мусимо дивитися і фільтрувати. Інколи я злюся на себе і на так звану журналістику, коли новина виведена із посту у Фейсбуці. Це абсолютне інформаційне сміття. Людям важко орієнтуватися і для цього існують журналісти, які говорять про найголовніше. Справжні журналісти. Бо журналістика зараз у нас не найкраща, зокрема в регіоні. Усі в гонитві за інформацією і рейтингами маніпулюють фактами. А я ще з ліжка беру телефон і дивлюся стрічку новин. Якщо нічого за ніч не сталося, значить можна спокійно випити кави, поснідати і йти на роботу. Ввечері останнє, що я роблю – дивлюся стрічку новин. Інколи здається, що ти зійдеш із розуму. Буває, що людям воно цікаве, а тобі ну зовсім байдуже, застаріле і дуже локальне. Замилюється відчуття цікавості. Ми шукаємо те, що може бути рейтинговим, а інколи не завжди рейтингове цікаве і навпаки – не завжди цікаве рейтингове.

– Шалений ритм щодня із часом таки виснажує організм. Як розслабляєтесь та знімаєте втому?

Раніше я жартувала, а потім уже і не жартувала, коли доводилося пити валеріанку. Не зловживала, але бували важкі дні і зйомки. Зараз же я нарешті навчилася відділяти роботу від особистого життя, від домашнього затишку. Я заходжу додому і роботи немає. Виходжу з офісу і закрила двері офісу. Читаю книги, займаюся спортом, зустрічаюся з друзями, фотографую. До ковіду були подорожі. Люблю готувати. До речі, за останній рік я вдосконалила своє куховаріння і зараз дуже захоплююся рецептами правильного харчування. Взагалі, люблю на кухні щось робити, а коли приходять друзі, то створюю їм затишок.

– Спробуємо повернутися назад у минуле і трохи пофантазувати. Якби не журналістика, то чим би Ви займалися в житті?

Я навіть не знаю, чим би займалася. Мріяла знати мови ідеально і працювати закордоном. Конкретно навіть не знала, ким саме. Головне було знати англійську. Можливо, я би працювала у сфері туризму, подобається міжнародна дипломатія. Це була б робота з людьми, бо я соціальна і нудьгую в замкненому просторі. Ще б працювала з дітьми, хоча зараз не впевнена в цьому. Колись легко знаходила спільну мову з дітьми, а тепер не знаю, чи вистачило б терпіння.

– Соцмережі переповнені фотографіями, за якими можна вивчати коротко географію світу. Подорожі – це любов чи якийсь інший вони мають сенс?

Подорожі – це любов, хобі, те, на що не жалкую грошей, це емоції. Коли запитують, чим запам’ятався рік, то я згадую про подорожі, а не минулий понеділок. Вони важливіші, ніж якісь речі, які можна потримати в руках і скласти в шафу. Між шубою і подорожами я оберу авіаквитки. Це моє повітря, яким я дихаю. Жодна людина не повертається колишньою із подорожі. Перша моя велика країна, перше місто було Париж – дитяча мрія, яка перевернула мій світ. Ще студенткою я збирала річну стипендію на цю бюджетну поїздку, їхала дві ночі в автобусі, щоб побути п’ять днів у Парижі, які змінять моє життя. Із того часу подорожі стали моїм пріоритетом. Планета і люди настільки цікаві, що мені хочеться усе встигнути побачити.

– Рахували скільки країн відвідано?

Я була в двадцяти чотирьох країнах, але не люблю акцентувати на кількості країн. Бо в Іспанії я була лише в Барселоні, а рахується ж як одна країна. Найдовша подорож десь тривала два-три тижні.

– Якщо можна, то трохи розкажіть про свій проект про подорожі.

Усе моє оточення вже давно знає про любов до Італії. Там і друзів маю, і улюблені місця. Тому паралельно із журналістикою хотіла займатися власними турами в Італію. Маленькі групи до восьми людей, виключно дівчата і гарні місця. Кілька турів були готові, кілька в розробці – це спокійні, душевні поїздки, де ніхто б нікого не навантажував додатковими екскурсіями, походами і так далі. Готелі в місцях із гарними краєвидами, екскурсії в ті місця, які б, я впевнена, вразили моїх туристів. Родзинка турів – якісний та красивий фотозвіт, який би нагадував про цей тур. Їздили б не в туристичні місця, а в такі, де мало іноземців. Часто чула від друзів, що хтось не має, з ким їхати, у когось чоловік не хоче, тому це мене і надихнуло. Коронавірус мене призупинив, та від ідеї я не відмовляюся. Чекаю перший тур, де ми будемо пити італійське вино, їсти італійські страви та слухати італійську музику.

Чи присутній екстрим у житті такої активної людини?

– Екстрим раніше любила і колись ще в Криму стрибнула з банджі-джампінгу. Хотіла б стрибнути з мосту в Києві. Та в останні роки трохи мудрості додалося і я сто разів подумаю, чи мені потрібен той ризик. Усе ж метелики любові до маленької контрольованої небезпеки в животі є. Ризик має бути виправданим.

– Телебачення з його одвічними +5 кг змушує тримати себе у формі. У Вас вона просто відмінна. Яке ж місце в серці відведено спорт?

Спорт люблю, бо займалася ним усе життя: фітнес, танці, йога. Тіло – пластилін, яким можна керувати і кайфувати. Останні три роки займаюся силовим фітнесом і кайфую. Ще мрію полюбити біг, але поки це не вдається.

– Чи залишається зрештою час на хобі?

Колись я вишивала, колись в’язала, колись полюбляла малювати на нігтях і робити манікюр. Та в мене такий характер, що мені все подобається, але через якийсь період усе проходить. Єдине, що зі мною завжди – фотографія. Я люблю фотографувати і належу до людей із вислову про друзів, які вміють фотографувати. Фотографія подобається. Читаю книги про розвиток та дивуюся, скільки всього в нас у голові.

– Опишіть свій ідеальний день. Однозначно, кава в ньому присутня, адже Вас неможливо уявити без неї. В офіс завжди за Вами шлейф її аромату.

Виспатися! Я обожнюю спати. Класична сова, яка лягає близько другої години ночі, а ранок перетворюється на справжню катастрофу – це про мене. Ідеальний ранок – пізній, із кавою та вафлями. От для кави, справді, місце знайдеться завжди і будь-який графік посунеться. Тоді я відключаюся від усього світу і ці десять хвилин лише мої. Далі шопінг, смачне тістечко, зустріч із друзями та рідними, тренування. Я люблю все, що можу сама зробити із задоволенням. Це ж може бути і борщ на кухні, але якщо він стане обов’язком, то почне дратувати. Головне – любов до кожної дії в ідеальному дні.

– Видається, що всі вершини підкорені, задуми здійснені. Про що мрієте? Чого найбільше хочеться?

Відкриті кордони і подорож, бо я задихаюся без цього, без емоцій. Хочу спробувати пожити в іншій культурі місяці два. Наприклад, зустріти новий рік на пляжі.

– Чи робите якийсь власний аналіз своїх досягнень? Для розвитку у сфері медіа це важливо.

Я дуже самокритична людина. Якщо побачу, що я тупію і не розвиваюся, то мене це страшенно дратує. У мене є друзі, які говорять: «Аніта, ти домоглася багато чого. Ти відома, тебе знають і цінують. Чого ти ще хочеш?». Я постійно щось шукаю, бо дуже важливий розвиток. Знаю, куди рухаюся. Можливо, не надто швидкими кроками, бо хотілося би швидше. Я знаю, де буду наступного року. Прагну досягнути рівня міжнародної журналістики і впевнено рухаюся. Розумію що ніхто нічого не дасть на тарілці. Вірю, що на шляху трапляються люди, які мені допомагають.

– Сама неодноразово дивувалася Вашій впевненості на зйомках, швидким діям та сміливим запитанням. Як бути такою впевненою в собі і не боятися сміливих рішень?

Я боюся, у мене є безліч страхів, просто я про них не розповідаю. У мене є це прагнення і воно більше, ніж мій страх. Якщо сидіти і боятися, нічого не робити, то це «комфортне болото». Якби у свій час я боялася піти на центральний канал, то досі б сиділа на регіональному, а можливо, і зовсім пішла б із телебачення. Боялася, що рівень занизький, що не виправдаю сподівань. Видихнула, заспокоїлася і пішла. Треба це робити і забувати про страх.

Діана Шух, журналістка ПроЗахід

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

12 січня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів