Пішов на рекорд: за десятиліття берегівчанин зібрав 3012 металевих дзвіночків (ФОТО)

– Коли з’явилась ідея колекціонувати дзвіночки?
– Перший свій дзвіночок я придбав під час поїздки на біатлон. Я часто вирушаю на змагання світового рівня вболівати за нашу збірну, а це був етап Кубка світу в Норвегії, і на шляху до цієї країни ми заїхали до Швеції. В одній із сувенірних крамниць я купив кілька дзвіночків для своїх друзів, а їх у мене багато. Хтось забрав сувенір, хтось ні, так з’явилися перші. Потім, через рік-два, вирішив привозити дзвіночки з кожної країни, де я побував. Їх стало ще більше. І вже після 3–4 років збирання став шукати в Інтернеті однодумців. Ми почали обмінюватися дзвіночками. Наразі у світі близько сотні людей, котрі мають таке хобі. Згодом уже пішли цілеспрямовані подорожі до різних країн за дзвіночками. В Україні є з десяток людей, які займаються їх колекціонуванням. Хтось збирає кришталеві, хтось – керамічні, із зображенням птахів. Я, приміром, віддаю перевагу лише металевим географічним дзвіночкам.

– Що означає географічні, чим вони відрізняються від інших?
– На них обов’язково повинен бути або напис, або герб чи прапор, або ж зображена традиція, притаманна тому чи іншому регіону, щоб можна було ідентифікувати, до якої країни належить цей дзвіночок.

– Чи існують особливі для вас дзвіночки?
– Звичайно, перший для мене дуже особливий. Є також два, які привіз капітан національної збірної з біатлону Дмитро Підручний з Олімпійських ігор 2018 року в Південній Кореї. Такі дзвіночки були спеціально виготовлені до цієї події, і тепер придбати їх, думаю, уже неможливо. Особливий і дзвіночок, який прислали з Аргентини, він подорожував до мене 270 днів. Його відправили з Ушвая, найпівденнішого міста, звідки вирушають експедиції в Антарктиду. Один із найдорожчих дзвіночків – з іспанського Толедо. Я знайшов його фотографію в Інтернеті й поїхав за ним до цього міста. Однак усі продавці крамниць казали, що такі дзвіночки вже 15 років не випускають. Я почав шукати його на різних аукціонах і знайшов у Канаді. Вартість самого дзвіночка невелика, а от посилка з такої далини обійшлася недешево.

– Звідкіля ваші дзвіночки?
– Із 165 країн світу. У 60 із них я був особисто. Інші дзвіночки – результат пошуків. Мені їх відправляли або привозили. Усі вони відрізняються й функціоналом. Є екземпляри з люстерком, з відкривачкою, є дзвіночки-підсвічники, магніти і навіть годинники.
– Чи бувало таке, що ви придбали дзвіночок, а він уже є в колекції?
– Я лише одним оком погляну на дзвіночок і вже буду знати, є він у мене чи нема. Я не плутаюся в них. Підмічаю всі їхні тонкощі.

– А пам’ятаєте історію кожного? Звідки він, яким шляхом до вас потрапив?
– Так, звичайно. У тих країнах, де я бував, купляв собі дзвіночки самостійно. А ще мені їх привозили друзі, колеги по роботі, знайомі. Також я обмінювався з іншими колекціонерами. Щоб дзвіночок потрапив до мене, потрібно докласти зусиль. Перш за все треба його знайти у світі. Розшукати спільних знайомих або зацікавлених у колекціонуванні людей, домовитися. Відправити їм, скажімо, той матеріал, який збирають вони. А вони мені взамін відішлють дзвіночки. Є в мене знайомий філателіст, який живе в Пакистані. Ми знайшли один одного в соцмережі. Я йому написав, що хотів би дзвіночки з Пакистану, а він попросив у мене марки з України. Я пішов на пошту, придбав марки, відправив, а вже за місяць отримав посилку від нього. У мене є багато знайомих, які щось колекціонують, у різних країнах: Чилі, Азербайджані, Іспанії, Литві, Швейцарії, Італії. Колекціонерів дзвіночків мало, тому доводиться звертатися до тих, хто збирає магніти, наперстки, до філателістів або нумізматів. І вони допомагають одне одному. Є така негласна домовленість між колекціонерами. У мене понад сто дзвіночків, яких по два. Це такий собі обмінний чи подарунковий фонд. Якщо мені захочеться комусь подарувати дзвіночок, я віддам той, що в мене вже є.

– Чи є в колекції закарпатські дзвіночки?
– Є, але в невеликій кількості, приблизно 10–12 штук. Я також замовив дзвіночки із зображенням міста Берегова. Буде соромно, якщо не матиму в колекції дзвіночка зі свого міста.
– Як ви потрапили до Книги рекордів України?
– У якийсь момент зрозумів, що дзвіночків уже назбиралася досить велика кількість, і тоді вирішив, чому б не звернутися до представників Книги рекордів? Листування з ними тривало з березня. Попередня колекція складалася з різних дзвіночків, і їх було зафіксовано 1600 штук. Я свої ніколи не рахував. А коли перерахував, їх виявилося понад три тисячі. Тоді вже ми почали спілкуватися з представниками національного реєстру, і після кількох засідань експертної ради вони винесли рішення, що їх цікавить моя колекція. Наприкінці грудня експерти Книги рекордів України особисто зробили перерахунок колекції дзвіночків і вручили відповідний сертифікат рекорду України.

– Наскільки важливий для вас цей сертифікат і які ваші подальші плани?
– У кожного колекціонера виникає таке питання, коли він доходить до певної кількості зібраного матеріалу: куди далі рухатися? Тобто дзвіночків через кілька років може бути 5–10 тисяч, але все одно, що далі? І з’являється бажання підвести риску, поставити крапку на певному етапі. Мене сертифікат рекордів спонукає замислитися над цим питанням.
– І куди далі ви плануєте рухатися?
– Хочу створити свій сайт, де була б викладена вся колекція. Адже я сам усі 3000 дзвіночків разом ніколи не бачив. У мене вдома виставлена лише тисяча, решта лежать у коробках. А створення сайту дало би можливість і іншим людям ознайомитися із дзвіночками. Ще я, безумовно, хотів би потрапити на туристичну мапу Берегова або Закарпаття. Адже моя колекція могла б приваблювати туристів до відвідування нашого міста чи краю.

– Ви рахували, скільки коштів витратили на цю колекцію?
– Не знаю, ніколи не підраховував. Та найбільше значення для мене має не вартість дзвіночків, а їхня цінність.
Світлана КОМЛЄВА, “Карпатський об’єктив”
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- “Дитина кожного дня просить тата”: історії жінок, чиї рідні зникли безвісти
- Лісівники висадили дуби у центрі селища Дубове на Закарпатті (ФОТО)
- Закарпатський обласний кардіоцентр долучився до міжнародної акції “16 днів проти насильства”
- Ужгородець Назар Тафій волонтерить на потреби війська та пише наукову роботу про збірку Андрія Любки
- На Закарпатті створили дорожні карти допомоги постраждалим від гендерно зумовленого насильства
- Любить географію та історію: як на Закарпатті живе хлопчик з міодистрофією Дюшена Денис Халус
- 10 тисяч подарунків планують зібрати в благодійному фонді "Сім’я Христа"
- Ще одна родина з Дніпропетровської області знайшла прихисток на Закарпатті
- «Ремонтуємо навіть натівську зброю, до якої немає інструкцій…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- Від роботи в газовій службі на Сумщині до проєкту про видатних жінок Закарпаття: історія майстрині Галини Комендант
- Заготівля майбутнього лісу: у Карпатах лісівники зібрали понад 1100 кг насіння бука
- На Закарпатті втілюють міжнародний проєкт для покращення ментального здоров’я молоді в освіті
- У Закарпатському кардіоцентрі виконали унікальну операцію, що рятує від раптової смерті в молодому віці РЕПОРТАЖ
- Сила землі та спільноти: три історії переселенців, які знайшли новий дім у Нижньому Селищі на Закарпатті
- У Закарпатському кардіоцентрі проводять унікальні операції
- 1000 гігієнічних наборів хочуть зібрати для військових на Закарпатті до свята Миколая
- «У мене помінялося ставлення до росіян. На початку повномасштабки була ненависть, а тепер з’явилося презирство…» Історія бійця 128-ї бригади Роланда
- Символічне «мільярдне» дерево на Закарпатті зростатиме у парку Ужгородського національного університету
- Позивний «Трамп» - Віктор з Страбичова пройшов шлях від солдата до капітана у 101-й окремій бригаді територіальної оборони Закарпаття
- «До війни я випікав у ресторані «Наполеони» й «Медовики», а зараз у нас найпопулярніший – вафельний торт зі згущонкою». Історія бійця 128-ї бригади Богдана

До цієї новини немає коментарів