Велика вода, або Як топило Закарпаття у 1933 році (ФОТО)

Закарпаття, як гірський регіон із розгалуженою системою річок, у багатьох асоціюється з паводками і повенями. Велика вода доволі часто, подеколи й кілька разів на рік, робить шкоди людям, розмиваючи дороги, зносячи мости, забираючи береги, чи, ще гірше, руйнуючи будинки. І причини такого водного «апокаліпсису» можуть бути різними – від кліматичних чинників, коли після посухи випадає за кілька днів місячна норма дощу, до діяльності людей, пов’язаної з неправильною вирубкою лісів.

Про катастрофічні паводки, що відбувалися на Закарпатті, було багато повідомлень у газетах та журналах, в різні роки таких катаклізмів. А з розвитком техніки та фотоапаратури, починали з’являтись і фотографії таких природних явищ. Зокрема, однією з вражаючих за своїм масштабом та руйнівними наслідками була повінь влітку, 8 липня 1933 року, коли теперішнє Закарпаття перебувало у складі Чехословацької республіки під назвою Підкарпатська Русь.

Повінь 8 липня 1933 року у Хусті. Фото зі сторінки Transcarpathian Heritage у Facebook

Наслідки повені у Вилоку 9 липня 1933 року. Фото з сайту інтернет-аукціону burda-auction.com

Тоді дуже постраждали села Виноградівщини в долині річки Тиси, яка розлилася до вражаючих об’ємів, піднявшись на 8 метрів від норми. Чи не найбільше руйнацій від паводку зазнало селище Вилок, де велика вода вигнала людей із будинків на вулиці, затоплені водою; розмивала шляхи й обвалювала помешкання. Однією з причин такої руйнації було й те, що в межах селища, де протікала ріка, не було збудовано жодних захисних дамб. Протягом дня повінь зруйнувала 350 будинків, а загальний збиток, разом із втраченим урожаєм, оцінювався в близько 7 мільйонів крон.

Наслідки повені у Вилоку. Фото Kaura з журналу "Letem svetem" 1933 рік

Репортерам удалося сфотографувати наслідки повені у Вилоку в наступні дні, коли вода відійшла, залишивши повалені хати та забравши з собою багато свійської худоби. На вулицях селища, повних завалів, нещасні люди шукали своїх знайомих та близьких, оберігали врятоване майно, а для тих, хто залишився ні з чим, працювала польова кухня.

Після повені на вулиці у Вилоку. Фото Kaura з журналу "Letem svetem" 1933 рік

Люди шукають своїх рідних та знайомих після повені у Вилоку. Фото Kaura з журналу "Letem svetem" 1933 рік

Залишилися спогади доньки чехословацького прикордонника Дж. Валли, яка стала свідком руйнівного потопу у Вилоку в 1933-му році, і які передають усю атмосферу цього трагічного явища. Й. Гуртошова так описала події того дня у своїх мемуарах:

«У 1933 році ми мешкали у Вилоку, на вулиці Руській. У ніч 8 липня вода надійшла раптово, це сталося близько півночі, тато був удома з нами сам. Він швидко зав’язав у ковдри одяг, поклав на шафу книги та цінності. На подвір’ї було близько метра води, коли він дістав з коляски сестру Лібуше, а мене і мого брата Вацлава посадив на стіл. Тож ми чекали в темряві та холоді до ранку, коли на нашій вулиці з’явився перший понтон. Це були солдати з Берегова. Вони забрали нас і дітей нашого сусіда, і повезли до міста, де на вулиці було близько пів метра води. Поселили нас у приміщенні школи, де про нас піклувалися. Того ж дня ми з мамою поїздом поїхали до Берегова, де нас забрав знайомий. Ми жили з його родиною, поки вода розлитої Тиси у Вилоку та його околицях не спала.

Після повені у Вилоку. Фото з сайту uzhgorod.in та синагога у Вилоку під час повені myshtetl.org у 1933 році

Донині жах повені не зник із моєї пам’яті. Тиса вийшла з її берегів на вісім метрів вище норми. Більше половини будинків у місті були зруйновані, і там загинуло багато тварин. Через вологість та мокрі стіни довгий час не можна було жити в будинках, що постраждали від повені.

До осені вся вулиця була вже забудована новими будинками з дерева, тут була також школа та дитячий садок. Наша сім’я отримала двокімнатну квартиру з меблями та виходом у сад. Батьки також отримали від держави компенсацію за знищене майно».

Наслідки повені у Вилоку 9 липня 1933 року. Фото з сайту інтернет-аукціону burda-auction.com

Після паводку у Вилок швидко прибув віцегубернатор Підкарпатської Русі Антонін Розсипал, щоб допомогти громадянам. Насамперед організували надання допомоги солдатами, задля евакуації населення. Відтак прийшла і допомога держави, яка була однаковою для всіх – русинів-українців, чехів, словаків, угорців та інших національностей.

Для швидкого вирішення житлових питань для мешканців Вилока, які найбільше постраждали від повені перед зимовим сезоном, з Ужгорода було доручено збудувати 150 будинків, за приблизною ціною 4 мільйони крон. Будівельна компанія Mandaus, ?vajcr a spol. звела їх, і до кінця листопада 1933 року понад 700 жителів Вилока переїхали до новозбудованих помешкань.

Наслідки повені у Вилоку 9 липня 1933 року. Фото з мережі Інтернет

Наслідки повені у Вилоку 9 липня 1933 року. Фото з сайту prozahid.com

На надзвичайному засіданні 17 листопада 1933 року керівництво Вилока на знак подяки за допомогу Чехословаччини одноголосно обрало Антоніна Розсипала почесним громадянином та висловило вдячність за його віддані та ефективні зусилля у відбудові містечка. Тоді ж у центрі міста відкрили погруддя президента Чехословацької Республіки Т. Г. Масарика.

Те, що у селищі Вилок повені часто наносили шкоди, ілюструють дві світлини, датовані 27-29 червня 1933 року, на яких видно, як людям доводилося плавати вулицями на човнах.