Закарпатський винороб Карло Шош: нас хочуть зробити рабами на наших же виноградниках

Саме тому минулий рік став для таких людей, як Карло Шош, мегаважким: на поганий винний рік через примхи погоди – наклалася пандемія, яка ще більш ускладнила й без того складну ситуацію. Та попри все, старий закарпатський винороб ентузіазму не втрачає. Захоплено розповідає про експерименти внука, який вивчився на винороба і випробовує у діда в підвалі та на винограднику нові технології виробництва вин (наприклад, Шош білі вина більше не витримує в дереві), приймає вітання із найкращим результатом з конкурсу “Червене вино” (цьогоріч на фесті провели тільки сліпу дегустацію і визначили найкращі вина – усі представлені вина Шоша отримати золоті, великі золоті та срібну медалі, це найкращий результат) і чекає нових поціновувачів закарпатського вина у себе в сімейному підвалі в Кідьоші. Винороб каже, що коли раніше брали замовлення тільки від груп із більш як десяти чоловік, зараз приймають і двох-трьох туристів.

2020 – ОДИН З НАЙТЯЖЧИХ ДЛЯ ВИНА РОКІВ НА МОЇЙ ПАМ’ЯТІ

- Добре, що потроху відновлюється рух у дегустаційному залі, – починає розмову старий винороб, – ось на минулих вихідних було 12 чоловік, сьогодні півтора десятка чекаю. А то взагалі не було нікого. І фестивалів не було цьогоріч... Важкий рік. Один із найтяжчих на моїй пам'яті. Такого ще не було. Для нас завжди був потужною підмогою мукачівський фестиваль (“Червене вино” – найбільший винний фестиваль країни, проводиться у Мукачеві 14 січня вже понад 25 років – авт.), але цьогоріч його теж вирішили провести онлайн. Тож вийшло так, що ми майже нічого не заробили за рік, а зараз уже треба вкладати у виноградник, там починаються роботи: обрізка, обробка, людям треба за те заплатити...

- Але на конкурсі, попри все, цьогоріч ви взяли найбільше медалей?

- Так, це приємно було. Наші вина взяли 4 золоті медалі, 1 велику золоту та одну срібну. То був найкращий результат, і це потішило. Упевнений, що ми би взяли й більше, але на конкурс від одного винороба не прийняли більше шести зразків. А, повірте, у нас є чим дивувати! Ми виготовляємо 25 видів вин із нашого домашнього виноградника.

- Ого! Це все на своїй сировині, чи ще щось закуповуєте?

- Ні, у нас 10 га свого виноградника, працюємо там усією сім'єю: я, діти, внук, і ще наймаємо людей. Внук закінчив у Будапешті інститут, вивчився на професійного винороба та виноградаря, зараз дає нам багато цінних порад, він знає, як технологічно краще то все зробити. Хоча це і відрізняється часом від того, як ми звикли робити вина за нашою традицією. Але я до нього дослухаюся, бо він – профі.

Ми виграли невеликий грант – придбали нові ємності для вина, бо досі завжди витримували вино у дерев'яних діжках. Деякі сорти, особливо це стосується червоних вин, і далі витримуємо тільки в бочках, беремо їх із Шаланок (закарпатське село, відоме своїми бондарями – авт.). А от біле вино не любить дубових бочок, тому витримуємо його в місткостях із нержавійки. Так за вином набагато простіше доглядати, воно має тоді кращий колір і смак.

РОБОТИ НА ВИНОГРАДНИКУ ЗАВЖДИ ПОЧИНАЛИ В СІЧНІ, АЛЕ ЗАРАЗ ЗАВАЖАЮТЬ ДОЩІ

- Вже стартували роботи у вас на винограднику? Якого року чекаєте після важкого минулого?

- Ні, не почали, бо погода все не дозволяє: через постійні сильні дощі на винограднику дуже мокро. А раніше завжди починали ще з січня. Звісно, ми чекаємо на кращий рік. Але й торік ми захистили вина – 6 чи 7 разів обприскували, і врятували урожай, бо в сусідів геть усе пропало. Недарма кажуть, що виноградник найбільше любить тінь господаря – без постійної уваги до лози можеш втратити урожай.

- Ваш покупець – це переважно туристи? Чи місцеві також купують?

- Місцеві ні, у значної більшості з них є свої домашні вина, ну, а багатьом – узагалі все одно, що пити. Ми орієнтовані на туристів, так, більшість тих, хто побували у нашому підвалі, згодом стають постійними клієнтами – це тішить. А ще тішуся, що протягом останніх трьох років в українського споживача виріс смак і розуміння вина. В Україні почали цінувати сухі вина. На них виріс попит. Хоча і зараз буває, що на дегустації всі п'ють сухі вина, усім подобається, хвалять, а коли купують потім, просять солодкі, десертні. Але ми не осолоджуємо свої вина цукром, як це робить багато хто з колег. Цього мене внук навчив: як зупиняти бродіння на потрібному моменті. До десертних вин додаємо виноградне сусло, замовляємо в Одесі – це натуральний виноградний сироп. Якщо винограду не вистачає природної цукристості, можна його використовувати. Але зазвичай користуємося саме технологією зупинки бродіння – на 3, 4, 5 день. Тоді у вина менша кислотність.

КОНКУРСИ ДУЖЕ ПОТРІБНІ, ЗАВЖДИ ХОЧЕШ, АБИ ТВОЮ РОБОТУ ОЦІНИЛИ

- Бачу, в конкурсах берете участь і в європейських. За дипломами, які у вас тут у підвалі, це переважно Угорщина...

- ...І Сербія, Словаччина, Румунія, Франція. В Угорщині найбільше беремо участь, відправляємо туди вина найчастіше. Зараз це проблемно, бо карантин. На закордонні конкурси треба чотири примірники одного виду вина надсилати. Хотілося б, аби більше було таких конкурсів в Україні. Цьогоріч дуже сподобався конкурс у Мукачеві – оцінили за достоїнством усіх! Бо раніше на фесті давали три-чотири призи кільком людям, хоча достойні вина завжди були у всіх виноробів.

Іще одна проблема: в Україні поки що недостатньо спеціалістів, які можуть оцінити вино. В Ужгороді є двоє-троє таких людей, запрошують у комісії потім з-за кордону, з Києва людей, аби приїжджали попрацювати. Добре, що йде такий рух.

- Вам ця оцінка потрібна, аби підтримувати якість? Тримати себе в тонусі, так би мовити?

- Ну звісно, кожен хоче, аби його роботу оцінили! Ми щороку відправляємо вина на аналіз в Одесу – там це добре роблять, але досить дорого. Тому що аналіз одного вина виходить 1,5 тисячі гривень. Дорогувато, розумієте. У нас можна домовитися на заводах зробити аналіз у їхніх лабораторіях, але одне-два вина ти здаси, не більше. Зараз матимемо на Берегівщині свою лабораторію, з цим допомогла Угорська спілка виноградарів: потрібно буде буквально 300 грамів з кожного вина – і тобі розкажуть про всі параметри. Платити треба тільки за реактиви. Це дуже допомагатиме!

Я ПЕРШИМ ПОДАВ ДОКУМЕНТИ НА ЛЕГАЛІЗАЦІЮ, ЇХ ПОВЕРТАЛИ КІЛЬКА РАЗІВ

- Чи берете участь у русі щодо легалізації малих виноробів на Закарпатті за новим законом? Виглядає, що йде він тут не надто активно: за рік тільки чотири винороби легалізувалися з кількох десятків. Ви наче ще також не у списку – чому?

- У мене таке ж питання: чому? Адже я здавав документи на легалізацію одним із найперших, коли тільки вийшов закон (20 квітня 2018 року вийшов Закон України №2360-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку виробництва теруарних вин та натуральних медових напоїв» – авт.).

У нас усе є – і свій виноградник, і переробка, і вмістилище для зберігання, й дегустаційна зала. Останній раз відмову отримали перед початком карантину, але не написали – що не так, просто відмовили вкотре і повернули пакет документів. Тому нам усе обіцяють, обіцяють... Але всі знають, як у нас це робиться...

- А вам особисто для чого це потрібно? Ви й так працюєте, вина продаються...

- Ну як: закон дає мені можливість продавати свої вина в торгових мережах. От, наприклад, часто просять вино священники, але їм для того, аби закупити у мене продукцію, потрібні документи на неї, а ми не можемо надати документів, бо нам не оформляє держава. Продавати своє вино ми начебто маємо право на території сільради чи тимчасово на фестивальних територіях, але в мережі з таким продуктом не підеш. Тому мені це дуже потрібно. Я – представник п'ятого покоління виноробів у нашому роду, люблю і хочу займатися саме цим. Інакше давно возив би цигарки через кордон (сміється).

ОНУК РУХАЄ СІМЕЙНУ ВИННУ СПРАВУ ВПЕРЕД

- Карле Карловичу, ви член Ордену святого Венцела?

- Звісно, я ж його створював! Тоді нас було 8 чоловік, в Орден приймають виноробів Берегівського району (члени Ордену присягають всіляко популяризувати винну славу Берегівщини, зараз Орден має 28 постійних членів – авт.). Там зараз і мій син, онук, невістка – вони усі роблять свої вина, мають за це свою славу.

Онук зараз дуже багато порад мені дає, саме він рухає нашу сімейну винну справу вперед. За його ініціативи ми вкладаємо гроші в нові сорти на нашому винограднику, ті, про які знаходимо інформацію в архівах, що вони росли тут 100, 200 років тому. От Фурмінта ми не мали, то посадив.

А італійський рислінг перед переробкою внук порадив обрізати на гілках, аби грона висіли і висихали. Так роблять у Токаї. То справжнє чудо виходить! Якось він сам топтав грона, якось пресували ягоди разом із гілками, не відділяючи, якось збирали за настановами внука виноград зеленим – робочі протестували, мовляв, Корчі-бачі, та ви його не слухайте, у нас так ніколи не робили! Але не послухати я не можу.

ВЧУ ЛЮДЕЙ, ЩО ЗА 40 ГРИВЕНЬ У ПЛЯШЦІ – НЕ ВИНО

- Карле Карловичу, у яких фестивалях ви берете участь? Де вас можна зустріти, окрім як у дегустаційному підвалі?

- 26 років, відколи є “Червене вино”, відтоді я на ньому. Також люблю Берег-фест у Берегові, Угочанську лозу у Виноградові. В Ужгороді дуже гарний рівень винних фестивалів “Божоле” і “Сонячний напій”, там підвал, старі стіни, антураж гарний.

- Де цікавіше спілкуватися зі своїми покупцями – на фестах чи у себе в підвалі? Усіх туристів пускаєте?

- Раніше приймали тільки групи з понад 10 осіб, зараз не відмовляємо, навіть якщо просяться двоє чи троє. І часом, знаєте, троє чоловік більше купить, аніж ціла група! А часом буває прикро, коли люди перепитують, мовляв, а ви нам продасте те, що ми у вас дегустували? Натякають на підробку. Мене, як винороба, таке ображає, ну, але розумію, що якщо про це запитують, значить бували випадки, коли їх дурили. Я вважаю, що так робити зі своїми гостями не можна ні в якому разі! Якщо будете чесним, вони стануть вашими постійними покупцями, якщо ні – рознесуть недобру славу повсюди.

Та на жаль, підробок і фальсифікату багато. Я вчу людей, що коли вам продають за 20-30 гривень вино у пляшці з-під мінералки, то у тій пляшці – не вино.

НА ЗАКАРПАТТІ НАБЕРЕТЬСЯ ДО 50 СПРАВЖНІХ ПРИВАТНИХ ВИНОРОБІВ

- А щодо виноробів – їх як грибів на Закарпатті. За вашими оцінками, скільки справжніх приватних виноробів у нас в області?

- До п'ятдесят чоловік, може, й набереться.

- Це достатньо? Чи мало би бути більше, зважаючи на регіон із винними традиціями?

- Їх буде більше, тільки треба врегулювати ці справи з законом, щоб ліцензію отримували всі, хто хоче працювати легально. Ми не конкуренти великим заводам. Ну, в мене 10, у когось 5,2 гектара виноградників. Ми собі робимо вино, великі заводи – собі. Чого їм нам заважати? Але разом із тим, не дають розвиватися.

СКАСУВАННЯ ВВІЗНОГО МИТА НА ВИНО Б’Є І ПО МАЛИХ ВИНОРОБАХ ТАКОЖ

- До слова про великі заводи: той факт, що з цього року в Україні скасували ввізне мито на вина з Європи, вдарить по українському виробнику, і про це відкрито заявили. Скасування мита б’є і по малих виноробах? Чи ви свою нішу на ринку займаєте і це ніяк не впливає?

- Звісно, ми також під ударом! Ну, ви зайдіть у магазини – там уже зараз можна придбати вино за 40 гривень. Інша справа – що це за продукт і якої якості. Але не кожен покупець про це думає. Зате кожен думає, що я продаю задорого. А я не можу продавати вино по 40 гривень, бо тільки пляшки для розливу купую по 12, а ще є етикетка, пробка...

Тому все це виглядає так, що нас просто хочуть знищити, тоді нашу землю скуплять за копійки, а ми будемо на ній рабами – я це тільки так можу пояснити.

Тетяна Когутич, Ужгород–Берегово, ukrinform.ua

Фото Сергія Гудака

  Надіслати другу