Давид проти Голіафа: піднесення і трагедія Карпатської України

Давид проти Голіафа: піднесення і трагедія Карпатської України
82 роки тому, 15 березня 1939 року, Сейм Карпатської України проголосив незалежність краю. Існування цієї держави стало символом національних прагнень українців напередодні Другої світової війни.

 

5 березня 1939 р. о 15:20 законно обраний Сойм Карпатської України у складі 22 депутатів (послів) із 32 обраних вперше зібрався у гімнастичній залі Хустської гімназії, щоб ухвалити історичне рішення. Атмосфера була гнітюча й надзвичайно непевна. Ще зранку 14 березня угорські війська розпочали наступ на Карпатську Україну, поступово витісняючи чехословацькі війська від демаркаційної лінії. Після обіду 15 березня у руках гонведів опинився вже Севлюш (сучасний Виноградів), що розташований всього за 25 км від столиці краю – Хуста.

davyd_tekst-3-1024x971.jpg

Біля Дому “Карпатської Січі”, м. Хуст, 1938 р. Третій зліва Дмитро КлимпушФото: надав автор

Вимушена самостійність

Проголошення незалежності Словаччини 14 березня та стрімкий розпад Другої Чехословацької республіки (ЧСР) не залишав іншого вибору для автономного уряду монсеньйора Августина Волошина, який перебував при владі в регіоні від кінця жовтня 1938 року. Ще ввечері 14 березня 1939 р., не чекаючи на результати поїздки президента ЧСР Еміля Гахи до берлінської рейхсканцлерії (під час якої він підписав акт про “передачу долі чеського народу” в руки Гітлера), уряд своїм декретом проголосив Карпатську Україну самостійною державою. Цьому передували попередні консультації із депутатами Сойму, які напередодні зібралися у Хусті в очікуванні рішення Праги про призначення першого засідання парламенту, який обрали на виборах 12 лютого 1939 року. Чехословацький президент усупереч конституційним приписам декілька разів переносив дату скликання, побоюючись зростання відцентрових тенденцій у східному куточку республіки. Тепер було зрозуміло, що без Словаччини Карпатська Україна надалі не зможе утримувати зв’язок із чеськими землями – “висіти у повітрі”. Відтак був оголошений новий склад уряду на чолі з Волошиним, у якому не залишилося місця для опального чеського генерала Льва Прхали, якого Прага всупереч протестам автономії призначила 16 січня 1939 р. наглядати за діями карпатських українців. За його наказом вранці 14 березня чехословацькі урядові війська провели криваву “зачистку” Хуста від карпатських січовиків, яких автономний уряд наказав озброїти для оборони проти очікуваного нападу угорців. 

davyd_tekst-2.jpg

Попри кривавий фінал чеського правління у краї, ввечері 14 березня Волошин надіслав телеграму до Праги із повідомленням про проголошення незалежності та подякою за 20-річну співпрацю, “яка допомогла підвищити рівень національного та культурного розвитку Підкарпаття”. Це був жест, на який не наважилися представники інших національних меншин багатонаціональної Чехословацької республіки (!).

За умов, коли чехословацька армія вже почала евакуацію з території східної провінції, не вважаючи себе в подальшому відповідальною за долю краю, уряд Волошина відчайдушно шукав міжнародної підтримки. У постмюнхенських реаліях єдиною країною, яка могла надати певні міжнародні гарантії, була гітлерівська Німеччина. Після ганебного Мюнхенського диктату західні демократії (Франції та Велика Британія), слідуючи політиці “примирення”, фактично добровільно віддали регіон Центрально-Східної Європи до рук Третього Рейху. Жодне важливе міжнародне питання у цій частині континенту не вирішували без дозволу Берліна. До того ж, для карпатських українців Німеччина була тією країною, яка (дарма що з маніпулятивною метою) апелювала до вільсонівського права націй на самовизначення. Третій Рейх також певною мірою виступав гарантом кордонів Карпатської України, які накреслив Віденський арбітраж 2 листопада 1938 р., за яким до Угорщини передали південно-західні території краю, переважно з угорським населенням.

Тому ще 14 березня 1939 р. уряд Августина Волошина надіслав телеграму до Берліна із проханням обійняти протекторат над незалежною Карпатською Україною. Водночас Хуст просив німецький уряд терміново втрутитися у справу військової агресії Угорщини. Переважало сподівання, що німці одним пальцем зможуть зупинити наступ гонведів, як це вони зробили наприкінці листопада 1938 р., коли Угорщина за підтримки Польщі планувала окупувати Карпатську Україну. Відтоді міжнародна ситуація змінилася. Напад угорських військ на Карпатську Україну в середині березня 1939 р. був частиною ширшого стратегічного плану Гітлера щодо розчленування Чехословаччини. У часі він мав збігатися  з проголошенням незалежності Словаччини та подальшим вступом німецьких військ на чеські землі. У той момент карпатські українці не могли про це знати. Про німецьке “зелене світло” знало лише вузьке коло угорської правлячої верхівки, тоді як назовні все мало виглядати, ніби мадяри в односторонньому порядку займають регіон, який повинен був належати їм на підставі історичного права “тисячолітнього володіння”.

davyd_tekst-6.jpg

Склад Сойму Карпатської України

Протягом 15 березня 1939 р. уряд Карпатської України продовжував бомбардувати Берлін телеграмами із запитами про допомогу, але той підозріло мовчав. Не чекаючи на відповідь, уряд новоствореної держави приступив до організації збройних сил, щоб стримувати угорську агресію. Уранці 15 березня 1939 р. військовий міністр Карпатської України Степан Клочурак видав наказ про створення Національної Оборони Карпатської України на чолі з полковником Армії УНР Сергієм Єфремовим. Одночасно призначили генеральний штаб у складі 11 осіб під орудою полковника Михайла Колодзінського. Того ж дня оголосили мобілізаційне звернення до населення Карпатської України. Загалом протягом 15–16 березня до збірних пунктів зголосилось майже 2–3 тис. людей, серед яких були селяни, старші учні гімназій, студенти учительських семінарій, січовики, українці з чехословацької армії, прикордонної охорони, фінансової сторожі та жандармерії. Саме вони сформували кістяк новоутвореної “армії”, яка після відступу чехів героїчно вступила в нерівний бій із противником.

Параметри державності

У такій складній міжнародній ситуації 15 березня 1939 р. після обіду в Хусті розпочала свою роботу перша і остання сесія Сойму Карпатської України. Протягом трьох годин відбулося шість окремих засідань, на яких ухвалили документи історичної ваги. Зокрема таємним голосуванням Сойм обрав президента новоствореної української держави – Августина Волошина, а також прийняв два закони, які мали статус конституційних і визначали форму державного правління. Підтвердили, що Карпатська Україна є незалежною державою – республікою на чолі з президентом, якого обрав Сойм. Державною мовою Карпатської України проголосили українську. Державним прапором – національний синьо-жовтий прапор, а державним гербом – сполучення крайового герба (ведмідь у лівім червонім колі й чотири сині та три жовті смуги у правому півколі) з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі). Державним гíмном Карпатської України оголосили національний гімн “Ще не вмерла Україна”. Сойм також уповноважив уряд за згодою президента Карпатської України видавати розпорядження, що матимуть законну силу.

davyd_tekst-1.jpg

Другий з’їзд “Карпатської Січі” в Хусті, 19 лютого 1939 р.

Карпатська Україна мала всі ознаки державності, включно з власною територією (11 108 км²), яку окреслив Віденський арбітраж, населенням (570 тис. осіб) із власним крайовим громадянством, урядом, системою державних органів і посадових осіб, збройні сили, суверенітет, що проявлявся у самостійності та верховенстві влади в межах її території, а також здатності видавати закони та проводити власну зовнішню політику. Хоча жоден із цих критеріїв не був дотриманий повністю.

Проголошення незалежності Карпатської України стало закінченням складних процесів пошуку закарпатськими русинами-українцями своєї ідентичності протягом усього міжвоєнного періоду. Витоки цих подій сягають 1918–1919 рр., коли угорські русини здійснили першу спробу об’єднатися зі своїми братами по іншій бік Карпат у складі Української Народної Республіки зі столицею у Києві. Тоді ці плани не увінчалися успіхом і край увійшов до складу Чехословацької республіки. А вже 20 років по тому цей гірський регіон із периферії національного руху перетворився на справжній “український П’ємонт”.

До подій у Карпатській Україні була прикута увага всього українства, що пов’язувало з нею сподівання на відродження соборної України. Вихідці з різних українських земель долучилися до державотворення, військового будівництва, політичного та національно-культурного життя краю, надавши карпатоукраїнському проектові соборницького змісту. На невеликому клаптику землі в Карпатах навколо української ідеї об’єдналися представники різних генерацій і середовищ українського руху.

“Захист української честі”

Для українського емігранта із США та ветерана Визвольних змагань 1917–1921 рр. Каленика Лисюка 15 березня 1939 р. був особливим трагічним і щасливим днем водночас. У той час, коли тіло його старшого сина Петра лежало непохованим (14 березня 1939 р. він упав жертвою сутички з чехословацькими військами), батько з відчуттям великої історичної відповідальності фільмував проголошення незалежності Карпатської України. Згодом ці кадри увійшли до документальної стрічки “Трагедія Карпатської України”, ставши першою фіксацією на кіноплівку акту проголошення української незалежності у ХХ столітті.

У листі до редакції американської газети “Свобода” він згодом писав: “Це вже не ті українці, яких я знав з боротьби в 1919 чи 1920 році. Це справжні велетні. Вони нас переросли. Це треба було бачити власними очима, щоб їх оцінити, щоб оцінити отих дітей, що без зброї, одягу, надії на поміч і надії на побіду так по-геройськи бились і так по-геройськи умирали в нерівнім бою. Бо ж, коли полонених розстрілювали, то вони вмираючи ще видавали оклики “Слава Україні!”.

Коли ввечері 15 березня 1939 р. німецький консул у Хусті Гамількар Гофман, відповідно до отриманих інструкцій з Берліна, усно заявив членам уряду Карпатської України, що в умовах наступу угорської армії по всьому фронту Німеччина не може надати протекторату й радить українцям не чинити опору, то представники штабу Національної Оборони демонстративно відмовилися капітулювати. Тепер важко документально підтвердити чи спростувати відому фразу М. Колодзінського: “В словнику українського націоналіста немає слова “капітулювати”. Сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна – ніколи!». Однак наступні події засвідчили, що українське командування категорично не сприйняло заклику Берліна “підкоритися долі” і зробило ставку на відчайдушний і майже безнадійний опір заради “захисту української честі”. Командування в Хусті було свідоме великих жертв під час опору угорській агресії. Адже як згодом згадував командант полковник С. Єфремов: “Керуючи операціями, ми могли мати тільки одну мету: показати цілому світові, що українці вміють завзято боронити свою свободу й державність”.

davyd_tekst-5-680x1024.jpg

Командантка “Жіночої Січі” Стефанія Тисовська (зліва) разом із заступницею Марією Химинець-Кедюлич (справа), 1939 р.Фото Каленика Лисюка

На тлі капітуляції чехословацької армії в ході “безболісної” окупації вермахтом Богемії та Моравії збройний опір, який вчинили погано озброєні та ненавчені карпатські січовики регулярним військам гортистської Угорщини, викликав справжній подив у багатьох тогочасних закордонних оглядачів. Інформаційні повідомлення про бойові дії в Карпатах облетіли провідні світові видання і не зникали з перших шпальт протягом декількох днів.

Відома американська журналістка Енн О’Гарра МакКормік (була першою жінкою-лауреаткою Пулітцерівської премії), що висвітлювала події з Хуста для The New York Times писала: “Чому Карпатська Україна, найменший і найслабший шматок Чехословаччини, впала останньою? Нині Хуст окупований угорцями, але навколо міста, в горах “січові стрільці” продовжують боротьбу. Немає сумніву, що ці гарячі верховинці люблять боротися задля самої боротьби. Адже цей примітивний народ вірить, що мусить боронити свою землю до останнього (…) В цей час вони вже знали, що Гітлер віддав їх мадярам. І це властиво робить завзятий опір Січи таким загадковим. Коли Гітлер опустив їх, чому Січ продовжує таку безнадійну боротьбу? Чому мадярська армія натрапляє на стільки перешкод у здобутті території, яку обороняють вояки-аматори”.

Дипломатичний фронт

Внаслідок угорського наступу влада Карпатської України разом із новообраним президентом Волошиним вимушені були ще 16 березня 1939 р. покинути територію своєї країни та емігрувати за кордон. Попри це, вони не припиняли здійснювати дипломатичні кроки, щоб зупинити збройний конфлікт з Угорщиною. Були як апеляції до урядів Великої Британії, Франції, Югославії та Румунії, так і спроби вийти на прямі переговори з угорським урядом. З цією метою до Будапешта відправили урядову делегацію Карпатської України. Однак в угорській столиці ніхто не захотів вести офіційних перемовин з українськими представниками.

Перебуваючи у відчаї, керівництво Карпатської України спробувало паралельно прозондувати ґрунт щодо можливості отримати допомогу від сусідньої Румунії. Однак румунський уряд відхилив прохання Хуста надіслати свої війська проти угорців.  

Єдиною країною, що висловила формальний протест проти вторгнення угорських військ на Закарпаття та порушення “елементарних прав його населення”, був Радянський Союз. Однак позиція радянської дипломатії була дволикою. Під час зустрічі з радником німецького посольства у Москві Вернером фон Тіппельскірхом 19 березня 1939 р. нарком закордонних справ СРСР Максім Літвінов “відкрито висловив своє задоволення щодо анексії Карпатської України Угорщиною”. У 1938–1939 рр. Радянський Союз був сильно стурбований подіями в Карпатській Україні та чутками про можливість створення “Великої України” під німецьким протекторатом. Своєю відмовою від Карпатської України Німеччина продемонструвала, що вона не збирається використовувати українського питання проти СРСР. Міжнародні події навколо Карпатської України стали першим майданчиком, під час якого тестували можливість німецько-радянського альянсу. Кульмінацією цих пошуків стало підписання 23 серпня 1939 р. у Москві між СРСР та Німеччиною пакту Молотова-Ріббентропа, що розв’язав руки Гітлеру для початку Другої світової війни.  

davyd_tekst-7.jpg

Чота січовиків під час бою на оборонних позиціях. Реконструкція, Словаччина, квітень 1939 р. Фото Каленика Лисюка

pahirja.jpg

Олександр Пагіря

історик

Локальна історія

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

15 березня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів