«Свій третій або четвертий фільм я мріяв би зняти про готель “Закарпаття”», – режисер Антоніо Лукіч

Далі – пряма мова від Varosh.

Як кіно може збільшувати потоки туристів

Часто креативні індустрії – це сума особистостей, які ці індустрії роблять та підвищують потенціал рідного краю. У цьому контексті я можу спиратися тільки на власний досвід, тому говоритиму про кіно.

Кіно історично притягує дуже багато туристів у місця своєї драматургії. Опинившись у Відні, ви стовідсотково згадаєте про фільм “Третя людина” та сходите на оглядове колесо (тут знімали епізоди, – ред.). Фільм “Залягти на дно в Брюгге” щороку приваблює десятки тисяч туристів у це сумне і нудне європейське містечко (усміхається, – ред.). Акі Каурісмякі (фінський режисер, – ред.) своєю особистістю буквально заманює туристів до Фінляндії. Згадайте, що зробив телесеріал “Гра престолів” із містом Дубровник у Хорватії – це ж просто поп-культурна мекка.

Знімаючи кіно на Закарпатті, ви зробите значний вклад не тільки в туризм, а й дасте роботу місцевим людям, які можуть доторкнутися до чогось такого, що потім навіть може стати культовим у чомусь. Якщо створити систему, яка буде підтримувати виробництво фільмів, то це може дуже круто сприяти розвитку зйомок в Ужгороді, в регіоні.

Кіно на Закарпатті = промоція локального туризму і навіть вплив на рішення

“Мої думки тихі” показали у всьому світі на 70 кінофестивалях, може, більше. Коли я спілкувався із глядачами, мене запитували, що я мав на меті, коли робив цей фільм. Я трішки жартома казав, що хотів підвищити туристичний потенціал рідного краю. І люди реально з Відня, Люксембургу, Єгипту запитували про сакуру, про води в Косино… Я подумав, що якщо хтось із них після перегляду фільму поїде сюди, на Закарпаття, це буде моя власна перемога. Але попереджав, що в Косино у нас трішки дорого, щоби європейці просто були до цього готові (усміхається, – ред.).

Після такого досвіду я зрозумів, що кіно, окрім того, що експортує певну систему цінностей, воно ще й здатне впливати на суспільство, рішення та розвивати регіони. Адже коли на Закарпаття приїжджають японці, щоби подивитися на місцеву сакуру, яку вони бачили в кіно, – це круто і це особиста така маленька перемога. Туристичний муршрут “Мої думки тихі” надихне мандрівників із різних регіонів України

Ми з друзями вигадали туристичний маршрут шляхом наших героїв (фільму “Мої думки тихі”, що знімали на Закарпатті, – ред.). Тобто це і сакура, і дегустація молока на буйволячій фермі, і ферма страусів, і гори в Рахові. У наступному році (про це говорилося 7 листопада, Антоніо має на увазі 2021-й рік, – ред.) ми плануємо зробити маршрут, це буде така пізнавально-розважальна туристична пригода, у якій я розповідатиму про кіно. У мене вже на цей тур (станом на листопад 2020-го року, – ред.) є близько 30 попередніх заявок – від людей, які вже хочуть поїхати і залишити свої гроші на Закарпатті.

Хочемо, аби щороку, на сакуру, цей туристичний маршрут повторювався. Мені здається, що це буде такий крутий спот на мапі Закарпаття. Ужгород втрачає своє архітектурне обличчя, яке могло би привабити кіноінвесторів

Свій третій або четвертий фільм я мріяв би зняти про готель “Закарпаття”, у мене мама там пропрацювала років 15, і багато чого цікавого розповідала про те, що відбувалося у цьому готелі. Я дуже хотів би це зняти, але не знаю, коли зберуся робити таке історичне кіно про 80-ті роки в Ужгороді. З іншого боку, а готель “Закарпаття” ще стоятиме в Ужгороді в такому вигляді, в якому мені потрібно, чи мені доведеться будувати павільйон десь під Києвом? Я маю дуже великі сумніви, чи готель доживе до моменту, коли захочу зняти там це кіно.

Ужгород цілком втрачає своє історичне обличчя – через багато факторів. Сьогодні мені важко уявити кадр в Ужгороді без якихось надбудов… Навіщо збагачувати лише інтер’єри, як тепер відбувається у суспільстві, тобто люди цілком начхали на екстер’єр. Наприклад, у нас стоїть закритий кінотеатр “Ужгород” у самому центрі міста, і це була дуже приваблива точка для нас, коли ми були школярами. А тепер він закритий. Це була би така маленька деталь, яка, мабуть, сприяла би тому, щоби люди мали якесь культурне середовище.

Насправді, збереження архітектурного вигляду міста теж є дуже важливим – це, першочергово, можуть шукати іноземні інвестори для зйомок кіно.

З іншого боку, на Закарпатті є де знімати. Косино – чудова кінолокація, як на мене. Тут (на Закарпатті) є все, насправді. Нема тільки моря. Наприклад, Голівуд – унікальне місце, де поряд і пустелі, і гори, і можна знімати хоч про Австрію, хоч про Єгипет чи стародавній Рим. Закарпаття – чимось теж Голівуд, але тут нема моря та пустелі, зате є інші місця.

У регіоні знімають якісь фільми, вони потім потрапляють до підбірок “Фільми, зняті на Закарпатті” – раз на 10 років виходить така підбірка… Але є дуже гарний приклад хлопців, які дійсно реалізовують свої, я називаю, великі амбіції у маленькому містечку. Це хлопці з “Нашої файти”, вони – повноцінні режисери й оператори, створюють крутий локальний контент, зрозумілий за межами міста й області. Це супер-класний приклад.

---

Цей матеріал створений редакцією Varosh у форматі авторської колонки на основі прямої мови Антоніо Лукіча з панельної дискусії «Креативні індустрії Закарпаття» Форуму Re:Open Zakarpattia» та Varosh Talks interview.

Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

Varosh

 

25 березня 2021р.