Головний сержант Василь Кікіна на псевдо «Перекуп»: після ста ходок по замінованому полю тебе оберігає не тільки Бог

Весна 2020 року. Чоп. Василь пише рапорт на переведення до 3-го прикордонного загону.

«Це була реалізація дитячої мрії, – розповідає він. – З 2014 року я планував йти до війська, але віком тоді ще був замалий. А вже після одруження вступив до лав Чопського загону. Рік послужив і вирішив, що моє щастя на сході. Так і сталося – ми з дружиною переїхали служити до Щастя».

Саме в цьому місті на Луганщині Василь зустрів велику війну.

«Ще з 14 лютого нас періодично крили мінометкою, а 24-го вулицями вже бігали переодягнені в цивільне озброєні росіяни, – згадує Василь. – Я оборонявся в районі продскладу, коли біля мене прилетів 152-й калібр. Не знаю, скільки часу лежав без свідомості, але щойно опритомнів, почав виходити до своїх. Дорогою кілька разів вступав у стрілецькі бої й врешті-решт прорвався».

Далі була бойова робота у складі 128-ї бригади, оборона Святогірська, ротація і перехід на посаду техніка-водія. Два роки Василь воював на різних ділянках фронту в зоні відповідальності 3-го загону. 2024-й зустрів на Харківщині, де прикордонники били ворога.

«У нас там була складна позиція. На крайньому фасі оборони, – згадує «Перекуп». – Дороги розбили самохідки, тому їхати можна було тільки кукурудзяним полем. Усі знали, що його мінували і наші, і орки. Тому пересуватися ним було вкрай ризиковано, але безпечнішого шляху не існувало. Те поле стало для мене справжнім випробуванням долі. Щоби уникати ворожих очей і дронів, я вирушав виключно по сіряку і вночі».

Росіяни довго не могли зрозуміти, як саме прикордонники доправляють на позицію БК і особовий склад.

«Я розробив доволі цікаву тактику, – згадує Василь. – Щоби не набивати колію, перед кожним виїздом обирав нову точку входу, яку наші сапери перевіряли в глибину поля на кілька метрів. Ставав таким курсом, щоби під час руху не змінювати положення керма. А далі просто. Тиснеш газ і летиш. Тактика так собі, але доки я там працював, вона мене не підвела жодного разу».

«Перекуп» зробив понад сто ходок. Про його Mitsubishi L200 казали як про невмирущий танк, а його самого називали поцілованим Богом.

«Страшно було перші десять виїздів, – продовжує Василь. – Адреналін зашкалював, а потім страх зник. Замість нього з'явилася впевненість, що зі мною нічого не станеться. Я ще тоді подумав, що після ста ходок по замінованому полю тебе оберігає не тільки Бог».

2026 рік. «Перекупа» переводять до інженерної частини, адже, окрім того, що він водій найвищого рівня, він ще й майстер на всі руки. Робота важка. Суцільний аврал. Закінчували пізно вночі. Локація під самим фронтом.

«Після якоїсь із важких ночей ми з побратимом вирішили «виповзти» під ранкове сонечко й посмакувати каву з цигаркою, – продовжує Василь. – Тільки-но ми висунулися, як прямо над нами розірвався касетний снаряд. Побратим мій загинув на місці, а мене добряче посікло».

Поранення виявилися важкими. «Перекуп» втратив око, нижню частину лівої ноги, права рука втратила рухливість, а долоню він не відчував від слова зовсім.

«Ніяк не можу усвідомити, що після стількох років у боях я отримав поранення не на нулі, – сміється Василь. – Але менше з тим. Зараз активно відновлююся: рука вже згинається, долоню з кожним днем усе сильніше стискаю в кулак, на черзі протезування. Так що все буде добре».

2026 рік. Листопад. Один із відомчих санаторіїв Держприкордонслужби. «Перекуп» спілкується з побратимами. Він весь час жартує і розповідає, що після реабілітації планує повернутися до війська. Він переконаний, що як старшина буде корисним своєму загону. І він не розуміє, як під час війни зможе всидіти вдома.

 

15 листопада 2026р.