Вперше в Україні: на Закарпатті з’явилася серія книг для людей з особливими потребами

Вперше в Україні: на Закарпатті з’явилася серія книг для людей з особливими потребами
Історія про те, як в Україні вперше з’явилася серія книг для людей з особливими потребами.

 

Втілили цю ідею на Закарпатті у межах проєкту Українського культурного фонду “Казки Закарпаття. Легка мова” три творчих людини – Лариса Шувалова, письменник Олександр Гаврош, який адаптував тексти закарпатських народних казок, та художниця Олександра Гаркуша, яка створила ілюстрації. Усі троє кажуть, що працювати було нелегко – адже в Україні подібних спроб досі не було. Хоча, наприклад, у Європі є навіть професія, що називається “перекладач на легку мову”. Ці люди готують книги для особливої категорії читачів, яким складно сприймати звичайний літературний текст зі звичайними ілюстраціями. Як це – писати казки легкою мовою та малювати такі ж малюнки, для чого це потрібно – у розвідці Укрінформу.

БУДЬ-ХТО НЕ МОЖЕ ПИСАТИ ТАКІ ТЕКСТИ, ОБОВ'ЯЗКОВА УМОВА – СПІВПРАЦЯ З ОСОБЛИВИМИ ЛЮДЬМИ

Перше, про що запитую в Лариси Шувалової, авторки та керівниці проєкту “Казки Закарпаття. Легка мова”, ужгородки, яка загорілася ідеєю видати в Україні такі книги, – як так сталося, що в Європі є ціла професія “перекладач на легку мову”, а в нас досі не було видано жодної такої книги?

Лариса Шувалова з волонтером

Лариса Шувалова з волонтером

- Так, подібного справді досі не було в Україні, до нас ніхто ще не створив жодної книги легкою мовою для категорії читачів, у яких особливе сприйняття текстів. А це дуже потрібно – доступ до літератури для людей з особливими потребами, аби вони мали можливість самі читати, розуміти прочитане і самостійно робити висновки.

На закарпатських казках як матеріалі ми зупинилися тому, що це запропонував Олександр Гаврош. Він обрав п’ять із добірки закарпатських казок і переписав їх у спрощеному для розуміння варіанті. А робота наша в межах проєкту полягала в тому, що люди з особливими потребами тестували ці тексти та ілюстрації, вони читали і казали, що зрозуміло, що ні, ми потім кілька разів переробляли і тексти, і малюнки. Нашим завданням було зробити з цих літературних текстів спрощений варіант. Наприклад, казка має фабулу, там кілька сюжетних ліній. Ми їх поділили на розділи. Також спростили речення: за європейськими стандартами, речення повинні бути короткими і містити лише одну думку. Наприклад, якщо кажеш: “Жили два брати Іван та Степан”, то в усьому тексті вони будуть “Іван та Степан”, не рідні брати, не молодший та старший брат, а тільки “Іван та Степан”. Також вирішили залишити в тексті діалектизми, пояснивши їх – наприклад, слово “жаринка” можна було замінити на “вуглинка”, але ми залишили, аби зберегти місцевий колорит мови, пояснивши, що таке жаринка.

Цікавлюся деталями щодо європейських стандартів для створення легких текстів.

- Ці стандарти розроблені спеціалістами для всіх, хто хоче зробити доступною літературу для людей, які мають труднощі з читанням і розумінням текстів. Це не тільки люди з інтелектуальними порушеннями, це й люди, які перенесли інсульт, мають деменцію, діти з особливими потребами. У Європі, як я вже казала, є окрема професія “перекладач на легку мову”. Там видають багато таких книг, у Німеччині, наприклад. Ці книги також використовують для вивчення мови мігранти, люди, які не володіють однією з європейських мов.

Обов'язковою умовою створення таких текстів є участь у процесі людей з особливими потребами, вони виступають як волонтери, тестують ці тексти на сприйняття та розуміння. Тому просто так будь-хто не може створити текст легкою мовою.

ПІДГОТУВАЛИ 350 КОМПЛЕКТІВ КНИГ – УЖЕ МАЙЖЕ ВСІ РОЗІБРАЛИ

Лариса Шувалова каже, що фідбек від проєкту – потужний, з того, як люди з різних організацій і приватні особи замовляють комплекти книг, видно, що така робота в Україні дуже потрібна.

- У межах нашого проєкту ми підготували 5 книг із п’ятьма казками, кожну вирішили оформити в окреме видання. Загальний наклад – 2,5 тисячі книжок. Поширювати їх будемо комплектом серед нашої прямої аудиторії на території всієї країни. Мова йде про інклюзивно-ресурсні центри, об’єднання та заклади, де працюють із людьми з особливими потребами, можна також замовляти для власного користування. Для цього треба заповнити гугл-форму на нашій сторінці у Фейсбуці. У нас є можливість розіслати по країні 350 комплектів, майже на всі вже маємо заявки. Але пізніше буде також можливість просто завантажити текст зі сторінки, ми викладемо його у форматі PDF, можна буде читати або з екрана свого ґаджета, або ж роздрукувавши на кольоровому принтері.

ПИСЬМЕННИК УВЕСЬ ЧАС УСКЛАДНЮЄ ТЕКСТ, А ТУТ ТРЕБА НАВПАКИ

Письменник Олександр Гаврош перекладав закарпатські казки легкою мовою. Каже, що важко бути першопрохідцем у непростому процесі адаптації тексту. У співпраці з волонтерами проєкту тексти довелося редагувати кілька разів, доки вони сягнули потрібного рівня спрощення.

читання тексту адптованої казки  для осіб з інвалідністю проводить письменник Олександр Гаврош

Читання тексту адаптованої казки для осіб з інвалідністю проводить письменник Олександр Гаврош

- Коли виникла ідея адаптувати художні тексти для людей, що мають труднощі з читанням, я запропонував обрати закарпатські казки. По-перше, бо сам ними давно захоплений, видав кілька власних проєктів, базованих на нашому фольклорі. Зокрема, “Дідо Всевідо” – збірку страшних закарпатських оповідок. По-друге, казки є першою сходинкою у храмі художньої літератури. Вони доступніші для людей із ментальними вадами, ніж доросла проза чи поезія. На Закарпатті чимало цікавих народних казок, які маловідомі в Україні. Вони не входять до переліку топових, як-от «Котигорошко» чи «Івасик-Телесик». Зрештою, самі закарпатці слабо знають свої казки. Тому бачу в цьому й додаткову популяризацію нашого словесного надбання. Для мене як літератора важливою є популяризація того, що створене самим народом. Адже тепер закарпатські казки потраплять у різні регіони України, куди надійдуть комплекти книжок легкою мовою, їх читатимуть за межами Закарпаття.

Волонтери проєкту - молодь з інвалідністю

Волонтери проєкту – молодь з інвалідністю

Гаврош каже, що досвіду перекладача на легку мову в нас досі ніхто не мав. – Такої професії в Україні поки що не існує, на відміну від тієї ж Німеччини, де працюють уже цілі бюро таких перекладачів! А в нас поки що тривають дискусії, як означити сам термін – «легка мова», «проста мова» чи «ясна мова». В Україні не прийнято жодних нормативних документів, які би регламентували те, що ми розуміємо під поняттям «легка мова». Себто, ми тільки на самому початку довгого шляху.

Індивідуальне читання

Індивідуальне читання

Процес адаптації текстів, розповідає Олександр Гаврош, мав тривалий характер і проходив у співпраці з людьми з інвалідністю.

- Спочатку з великого масиву закарпатських казок, а це кілька тисяч текстів, я відібрав п'ять, які мені здалися найцікавішими. Потім зробив перший свій варіант обробки. Тоді впродовж місяця тривало постійне читання цих текстів в ужгородському Товаристві захисту осіб з інвалідністю «Надія». Там молодь із ментальними порушеннями збирається тричі на тиждень для спільного проведення часу. Саме вони стали волонтерами проєкту, перечитуючи відібрані тексти. Психологиня Ольга Принцовська розбирала з ними ці казки буквально по словах, визначаючи, що для них є заскладним для розуміння. Таким чином ми весь час рухалися до спрощення.

Читання з психологом Ольгою Принцовською

Читання з психологом Ольгою Принцовською

Це був новий для мене досвід. Адже письменник завжди старається ускладнити свій текст, зробити його якомога неповторнішим, барвистішим, багатшим, а тут відбувався протилежний процес. Тому за своєю суттю цю роботу можна назвати “антиписьменницькою”.

НАШІ КНИГИ – ЦЕ ПОЧАТОК “ЛЕГКОЇ МОВИ” В УКРАЇНІ

- Найбільшим особистим відкриттям у цьому проєкті, – ділиться Олександр Гаврош, – стали наші волонтери. Раніше я не стикався з людьми з ментальними порушеннями, підсвідомо їх остерігався, адже невідоме нас завжди лякає. Але через кілька тижнів спілкування уже маєш протилежні відчуття. Просто вони інакші в силу своїх особливостей розвитку.

Думаю, великий позитив проєкту – і в тому, що люди з інвалідністю в Ужгороді опинилися в центрі уваги, відчули себе потрібними суспільству. А загалом ми стали піонерами у випуску літературно-художнього видання легкою мовою в Україні. Тепер уже є перший результат. Ті, хто йтимуть за нами, матимуть від чого відштовхуватися.

Із двадцяти волонтерів лиш 2 були читачами бібліотеки. Кілька ще записалося

Із двадцяти волонтерів лиш двоє вже були читачами бібліотеки. Ще кілька записалися

 

ЩО ТАКЕ “ЛЕГКИЙ” МАЛЮНОК, АБО ЧОМУ НЕ ВАРТО ДОМАЛЬОВУВАТИ СОБАЧКУ БІЛЯ НІГ ГЕРОЯ

Художниця та ілюстраторка казок легкою мовою, видавець Олександра Гаркуша також каже, що бути першопрохідцем у створенні легких ілюстрацій у проєкті було важко.

- Я не маю досвіду роботи перекладача на легку візуальну мову, тому набувала нових для себе навичок. Я люблю складні ілюстрації, з перетіканням зі сторінки на сторінку, фактурні книги. Тут усього цього не можна робити. Ці ілюстрації мають бути максимально спрощеними – без зайвих деталей, персонажів, предметів, образів. І ще вони мають завжди бути однаковими, мати один і той же вигляд. Твоя робота – передати суть. Якщо це два брати – старший та молодший – то молодший має чітко відрізнятися від старшого і ці ознаки не повинні змінюватися. Також не можна змінювати їхні костюми. Ще важливо, аби ілюстрація завжди розміщувалася на тому ж місці: якщо зліва – то всюди зліва, якщо справа – то всюди на сторінках справа. Це потрібно для того, щоб не розсіювати уваги особливих читачів, – розповідає Олександра Гаркуша.

- Також при верстці сам текст має бути розбитим на сегменти, як куплети у віршику, так сприймається легше. Якщо я малюю інтер'єр, і там є два персонажі – то їх має бути лише два, якогось собачки чи котика біля ніг, ластівки на дереві треба уникати. Хоча дуже хочеться оживити ці ситуації! Мені на початку здавалося, що ці ілюстрації виходять якимись “пластмасовими”, хотілося різних текстур, роботи фарбами. Виявилося, що у випадку з легкими ілюстраціями цього теж не можна, бо фарби щоразу інакші виходять, довелося працювати у графічному дизайнері.

Малюнки Олександри Гаркуші, як і тексти Олександра Гавроша, також тестували волонтери проєкту.

 Апробація ілюстрацій

Апробація ілюстрацій

- Виявилося, що вони люблять кольорові та яскраві малюнки. Якщо дівчина – то обов'язково віночок чи сукня яскрава, до речі – дуже люблять рожеві кольори. І я орієнтувалася саме на їхнє сприйняття. Бо паралельно ми мали конференції зі спеціалістами з Німеччини, там нам наголошували, що люди з особливими потребами не люблять деталей. Їх має не бути зовсім, або мінімум. Але на практиці, коли розробляла логотип проєкту (це сонечко), запропонувала кілька варіантів, і один із них – то було сонечко в чобітках. Саме оце, в чобітках, найбільше сподобалося нашим волонтерам. Тобто, вони таки звертають увагу на деталі, й ці деталі грають свою роль. У будь-якому випадку, такий досвід збираєш по зернятках. Ти не знаєш наперед, як сприймуть і як відреагують на твій малюнок.

Олександра Гаркуша каже, що робота була водночас і складною, і цікавою для неї.

- Я вчуся, і цей досвід позитивний. Хотіла б і надалі цим займатися. Продумувала ідеї розробити такі книжки з легкими ілюстраціями про закарпатську кухню, наприклад, чи варіант мандрівки Закарпаттям. Тим паче, у нас таких книжок нема в Україні, тут є перспектива. Адже люди з особливими потребами все ж обмежені у спілкуванні, вони не мають доступної літератури, але прагнуть соціальних контактів, хочуть спілкуватися. Дуже важливо їх розвивати. І це їм потрібно.

О. Гаркуша вчить молодь з інвалідністю малювати портрет

О. Гаркуша вчить молодь з інвалідністю малювати портрет

З мого боку це перша така спроба знайти контакт. Вона була позитивна, тому, думаю, будемо рухатися у цьому напрямку й далі.

Тетяна Когутич, Ужгород, ukrinform

Фото надані координаторами проєкту “Казки Закарпаття. Легка мова”

 

23 жовтня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів