Прегарні Пригари: як одна родина робить дива для переселенців у Нижньому Селищі

Не вірите? Почитайте
Поки це буде потрібно людям, будемо їх харчувати
Кожен день – у ресторані «Гелета» безкоштовні обід та вечеря для переселенців. Бувало, що годували 150-170 людей щодня. Зараз – близько 30. Це ті, хто залишився у Нижньому Селищі, не виїхав, і не може собі дозволити харчуватися власними силами.
Інна Пригара розповідає, що починали готувати обіди й вечері для переселенців з тих продуктів, які мали про запас у ресторані.
– Раніше у нас було досить багато запасів м’яса, фруктів та овочів. Ми почали готувати з цього. А потім, вже коли почався рух іноземців в Україну, через знайомі закордонні благодійні організації ми отримали багато гуманітарної допомоги. Частину з неї залишили тут для харчування переселенців, а іншу частину передавали далі, на Схід, у місця, де вона була більш потрібна, – розповідає Інна Пригара.
Родина Пригар – щодня на волонтерській роботі. Зранку до вечора.
– Із працівників ресторану залишилося 3 осіб, решта як переселенці виїхали за кордон, – розповідає Інна Пригара. – Ми найняли ще одну жінку-переселенку з Харкова. Також нам допомагають волонтери, наразі троє людей, які періодично змінюються. А от у пікові періоди, коли ми щодня харчували по 150-170 людей, кухарям допомагав десяток волонтерів – обробляли продукти, чистили картоплю, ліпили печиво,
Засновник «Селиської сироварні» Петро Пригара також каже, що допомагали і місцеві жителі. Хтось – продуктами, хтось – руками.
– Все, що ми робили, ми робили не самі. Активно долучалися жителі села, в основному жінки. Наприклад, приходили: скажіть, скільки у вас буде вечеряти чи обідати людей, ми накрутимо голубців. Не треба ні капусти, ні рису, дайте лиш каструлю. Збиралося 4-5 сусідок і крутили голубці… - розповідає Петро Пригара. – Хтось дві ніжки свинські приніс, хтось рибу купив і привіз. У гуманітарних відправленнях з Європи було багато круп, мучних виробів, олії, але не вистачало овочів, м’яса, риби. І дехто купував необхідне і приносив у ресторан.
Одна з місцевих волонтерок – білоруска Лєра, яка вже 15 років живе в Україні, з них 5 останніх – у Нижньому Селищі. З самого початку війни вона активно допомагає родині Пригар. Каже, на початку був хаос: всі сюди їхали, а що далі – незрозуміло. Волею долі Лєра стала місцевим психологом для багатьох переселенців.
– З людьми треба було говорити, розуміти, що їм треба. Я почала з ними спілкуватися в ресторані, потім ми пішли в школу і садок, де розселяли приїжджих. Людям було дуже важко: вони не розуміли, що відбувається, коли це закінчиться… Всі чогось чекали, ніхто нічого не робив. Людям було де спати і що їсти. І вони якось «заморозилися». З ними треба було говорити, щоб вони не були ворожими до всього. Вони приїхали з дуже складної обстановки, багато хто – з дітьми. Ми носили молочко, сир передавали, творог, сметану… Все, що мали передавали їм... – розповідає Лєра.
В «Гелеті» тим, хто потребує, надають обіди та вечері. В обіднє меню завжди входить суп, основна страва, м’ясна страва, салат, хліб. На вечерю є основна страва – або з м’ясом, або молочна – салат і десерт. Також завжди в ресторані можна випити чаю і кави.
– Приходять дуже різні люди, ми не перевіряємо їх статус. Знаю, що багато закладів, де харчували переселенців, перевіряли наявність довідок ВПО. Але ми цього не робили і не робимо. Ми вирішили так: поки це буде потрібно людям, будемо їх харчувати, – підсумовує Інна Пригара.
З сараю – дім, з контори – хостел
Волонтерство для родини Пригар – далеко не тільки харчування переселенців. На початку вони вивозили людей з зони бойових дій, а туди відвозили гуманітарну допомогу. Для цього через свою громадську організацію купили за кордоном 11 мікроавтобусів. А для воїнів на фронті – декілька джипів. Зараз мікроавтобуси передали волонтерам в Слов’янську, Дніпрі, Харкові, які займаються евакуацією людей і гуманітарною допомогою. А самі зосередилися на проблемах переселенців у Нижньому Селищі.
– Ми з самого початку розуміли, що частина людей виїдуть за кордон. І старалися допомогти всім жінкам з дітьми, які мали бажання поїхати. Задіяли наші волонтерські контакти в різних країнах світу. Відправляли людей в Болгарію, Швейцарію, Францію, Німеччину. Люди вибирали країну, а ми шукали контакти тих, хто міг прийняти і допомогти, – або приватну особу, або сім’ю, або організацію чи державну службу, – розповідає Петро Пригара.
А потім стало очевидно, що є чимало людей, які не хочуть їхати – вони хочуть жити в Україні, але не мають куди повернутися. В Нижньому Селищі наразі в такому становищі переселенці з Київщини, Харківської, Херсонської, Донецької та Луганської областей. І у цих людей виникла проблема – де їм жити? Поки що – у приватному секторі, але багато будівель, в яких люди мешкають, не адаптовані до життя зимою.
Лєра, пригадує, як на початку люди жили «один у одного на голові».
– Було дуже багато дзвінків, смс, запитів, чи можна приїхати? У нас вся хата була в людях, ми буквально переступали один через одного. Десь через тиждень такого життя (а ми живемо на фермі і маємо сарай) вирішили: перебудуємо його і там буде будинок, для всіх, хто потребує житла. Нам всі допомагали – і переселенці, і місцеві, і родичі. В людей ще було дуже багато сил, ніхто не знав, що робити, і всі робили, що скажеш, – посміхається Лєра. – На такому ентузіазмі ми це зробили. Зараз у цьому будинку можуть проживати 3 сім’ї.
Родина Пригар також зайнялася пошуком варіантів поселення тих людей, що вже не мають своїх домівок, а за кордон їхати не захотіли.
– Ми думали, як допомогти таким людям? Як їм дати тимчасове житло, щоб вони могли якийсь час жити? І як це зробити компактно, недорого і комфортно, - каже Петро Пригара.
Почали шукати приміщення на території громади. Знайшли корпус адмінбудівлі колишнього колгоспу. Нинішній власник погодився його продати. І тепер у приміщенні іде ремонт. До холодів тут має бути готовий хостел, в якому зможуть поселитися 30 людей. Буде все необхідне: кімнати, столова, кухня, душові, туалет. Кожна сім’я матиме свій простір.
До речі, майбутній хостел створюють не тільки місцеві будівельники, а й чоловіки-переселенці – Сергій із Харкова та Артем із Севєродонецька. Артем раніше працював менеджером з реклами, Сергій заробляв на будівництві. Обоє разом із родинами живуть в Нижньому Селищі з березня. Там, де зараз мешкають, опалення немає, взимку їхнє нинішнє житло непридатне для проживання. Тож зараз чоловіки по суті будують для себе новий тимчасовий дім.
Кошти на викуп приміщення і його реконструкцію під хостел вдалося знайти за кордоном. Родина Пригар має давні партнерські стосунки з багатьма міжнародними організаціями.
– Ми давно співпрацюємо з європейським кооперативом «Лонго Май», у Нижньому Селищі постійно проживають громадяни Франції і Австрії. Їхня організація активно підключилася до допомоги. На даний час є 5-6 іноземців, які з солідарності з українцями постійно до нас приїжджають, щоб допомогти. Мінімум 3-4 іноземців постійно присутні в Україні, допомагають нам шукати за кордоном різні фонди, громадські організації, волонтерські ініціативи. Завдяки цьому ми знайшли один із європейських фондів, який вирішив фінансово підтримати ідею з хостелом. За попередніми підрахунками, на його створення піде орієнтовно 5-6 мільйонів гривень, - каже Петро Пригара.
Цікаво, що хостел – не остання ідея. Петро Пригара і його друг Орест дель Соль дивляться у завтрашній день. І виношують нові задуми на перспективу.
– Ми працюємо також над іншим довгостроковим проектом. Разом з Орестом думаємо, що нового ми можемо зробити в Нижньому Селищі, чого громаді не вистачає. Думаємо, як створити нові робочі місця, зайняти людей. Хочемо організувати таку нову діяльність, яка дасть поштовх для розвитку села, – каже Петро Пригара.
Тож далі точно буде…
Ярослав Світлик, Заголовок
Фото Ані Семенюк
До теми
- "Стала набагато простішою": як змінилася процедура оформлення відстрочок від мобілізації з 1 листопада
- Юрій Кілб із Ужгорода каже просто: «Рятувати — це не робота, це спосіб життя. Якщо не ми, то хто?»
- "Люди, які віддали частину себе за свою країну, мають самі обирати, де їм виступати" — чемпіон світу Владислав Горнодь
- "Моя мрія — прокинутися на ранок і залишитися без роботи", — фахівчиня із соціальної роботи Тетяна Кузьменко
- Війна спричиняє безсоння українців: результати наукового дослідження
- День спільної пам’яті, тиші й молитви: чому закарпатці 1 листопада поминають померлих
- Пітятко, ружа, тинґириця, калап, ґарадичі: топ-25 слів закарпатського діалекту
- Карета швидкої допомоги «Оксана»: артефакт війни – в Ужгородському замку
- Ветеранська справа: як поблизу Мукачева вирощують креветку та африканського сомика
- Понад 350 пацієнтів з інсультом зафіксували за 9 місяців на Закарпатті
- "Ми не можемо щось дати, якщо самі цього не маємо", — Василь Мандзюк про роботу капелана в тилу
- Черги на кордонах із ЄС: осінні канікули та нова система контролю спричинили затори
- ID-паспорт для пораненого військового - без черг, бюрократії й затримок
- Які штами грипу циркулюватимуть в Закарпатті, чи зафіксовані вже випадки і коли чекати на епідемію
- Простір підтримки і відновлення: на Закарпатті допомагають військовим повернути рівновагу
- «Бограч-index» – жовтень 2025: за місяць ціни за продукти змінилися на - 2,1%
- На Закарпатті збільшується кількість хворих на ГРВІ: медики радять подбати про імунітет
- На Закарпатті вакцинувалися проти грипу 642 людини
- Закарпатка створила клінінговий бізнес завдяки Службі зайнятості
- Серйозна розмова: як українським батькам навчити дітей розуміти свої права

До цієї новини немає коментарів