Прегарні Пригари: як одна родина робить дива для переселенців у Нижньому Селищі

Прегарні Пригари: як одна родина робить дива для переселенців у Нижньому Селищі
Батько та донька Петро й Інна Пригари – дуже відомі люди на Закарпатті. «Селиська сироварня», перший слоу-фуд ресторан «Гелета», магазин локальних продуктів «Селиський ракаш», бренд «Хустська бринза» і відродження вівчарства на Хустщині – це все їхні успішно реалізовані ідеї. Це все – незвичайні, нестандартні, креативні проекти. Незвичайні, креативні і нестандартні – і самі Пригари. Зараз, під час війни, це по-особливому проявляється. Те, що вони зробили для переселенців у Нижньому Селищі за півроку війни – справжнє маленьке диво.

 

Не вірите? Почитайте

Поки це буде потрібно людям, будемо їх харчувати

Кожен день – у ресторані «Гелета» безкоштовні обід та вечеря для переселенців. Бувало, що годували 150-170 людей щодня. Зараз – близько 30. Це ті, хто залишився у Нижньому Селищі, не виїхав, і не може собі дозволити харчуватися власними силами.

Інна Пригара розповідає, що починали готувати обіди й вечері для переселенців з тих продуктів, які мали про запас у ресторані.

– Раніше у нас було досить багато запасів м’яса, фруктів та овочів. Ми почали готувати з цього. А потім, вже коли почався рух іноземців в Україну, через знайомі закордонні благодійні організації ми отримали багато гуманітарної допомоги. Частину з неї залишили тут для харчування переселенців, а іншу частину передавали далі, на Схід, у місця, де вона була більш потрібна, – розповідає Інна Пригара.

Родина Пригар – щодня на волонтерській роботі. Зранку до вечора.

– Із працівників ресторану залишилося 3 осіб, решта як переселенці виїхали за кордон, – розповідає Інна Пригара. – Ми найняли ще одну жінку-переселенку з Харкова. Також нам допомагають волонтери, наразі троє людей, які періодично змінюються. А от у пікові періоди, коли ми щодня харчували по 150-170 людей, кухарям допомагав десяток волонтерів – обробляли продукти, чистили картоплю, ліпили печиво,

Засновник «Селиської сироварні» Петро Пригара також каже, що допомагали і місцеві жителі. Хтось – продуктами, хтось – руками.

– Все, що ми робили, ми робили не самі. Активно долучалися жителі села, в основному жінки. Наприклад, приходили: скажіть, скільки у вас буде вечеряти чи обідати людей, ми накрутимо голубців. Не треба ні капусти, ні рису, дайте лиш каструлю. Збиралося 4-5 сусідок і крутили голубці… - розповідає Петро Пригара. – Хтось дві ніжки свинські приніс, хтось рибу купив і привіз. У гуманітарних відправленнях з Європи було багато круп, мучних виробів, олії, але не вистачало овочів, м’яса, риби. І дехто купував необхідне і приносив у ресторан.

 

Одна з місцевих волонтерок – білоруска Лєра, яка вже 15 років живе в Україні, з них 5 останніх – у Нижньому Селищі. З самого початку війни вона активно допомагає родині Пригар. Каже, на початку був хаос: всі сюди їхали, а що далі – незрозуміло. Волею долі Лєра стала місцевим психологом для багатьох переселенців.

– З людьми треба було говорити, розуміти, що їм треба. Я почала з ними спілкуватися в ресторані, потім ми пішли в школу і садок, де розселяли приїжджих. Людям було дуже важко: вони не розуміли, що відбувається, коли це закінчиться… Всі чогось чекали, ніхто нічого не робив. Людям було де спати і що їсти. І вони якось «заморозилися». З ними треба було говорити, щоб вони не були ворожими до всього. Вони приїхали з дуже складної обстановки, багато хто – з дітьми. Ми носили молочко, сир передавали, творог, сметану… Все, що мали передавали їм... – розповідає Лєра. 

В «Гелеті» тим, хто потребує, надають обіди та вечері. В обіднє меню завжди входить суп, основна страва, м’ясна страва, салат, хліб. На вечерю є основна страва – або з м’ясом, або молочна – салат і десерт. Також завжди в ресторані можна випити чаю і кави.

– Приходять дуже різні люди, ми не перевіряємо їх статус. Знаю, що багато закладів, де харчували переселенців, перевіряли наявність довідок ВПО. Але ми цього не робили і не робимо. Ми вирішили так: поки це буде потрібно людям, будемо їх харчувати, – підсумовує Інна Пригара.

 

З сараю – дім, з контори – хостел

Волонтерство для родини Пригар – далеко не тільки харчування переселенців. На початку вони вивозили людей з зони бойових дій, а туди відвозили гуманітарну допомогу. Для цього через свою громадську організацію купили за кордоном 11 мікроавтобусів. А для воїнів на фронті – декілька джипів. Зараз мікроавтобуси передали волонтерам в Слов’янську, Дніпрі, Харкові, які займаються евакуацією людей і гуманітарною допомогою. А самі зосередилися на проблемах переселенців у Нижньому Селищі.

– Ми з самого початку розуміли, що частина людей виїдуть за кордон. І старалися допомогти всім жінкам з дітьми, які мали бажання поїхати. Задіяли наші волонтерські контакти в різних країнах світу. Відправляли людей в Болгарію, Швейцарію, Францію, Німеччину. Люди вибирали країну, а ми шукали контакти тих, хто міг прийняти і допомогти, – або приватну особу, або сім’ю, або організацію чи державну службу, – розповідає Петро Пригара.

А потім стало очевидно, що є чимало людей, які не хочуть їхати – вони хочуть жити в Україні, але не мають куди повернутися. В Нижньому Селищі наразі в такому становищі переселенці з Київщини, Харківської, Херсонської, Донецької та Луганської областей. І у цих людей виникла проблема – де їм жити? Поки що – у приватному секторі, але багато будівель, в яких люди мешкають, не адаптовані до життя зимою.

Лєра, пригадує, як на початку люди жили «один у одного на голові».

– Було дуже багато дзвінків, смс, запитів, чи можна приїхати? У нас вся хата була в людях, ми буквально переступали один через одного. Десь через тиждень такого життя (а ми живемо на фермі і маємо сарай) вирішили: перебудуємо його і там буде будинок, для всіх, хто потребує житла. Нам всі допомагали – і переселенці, і місцеві, і родичі. В людей ще було дуже багато сил, ніхто не знав, що робити, і всі робили, що скажеш, – посміхається Лєра. – На такому ентузіазмі ми це зробили. Зараз у цьому будинку можуть проживати 3 сім’ї.

 

Родина Пригар також зайнялася пошуком варіантів поселення тих людей, що вже не мають своїх домівок, а за кордон їхати не захотіли.

– Ми думали, як допомогти таким людям? Як їм дати тимчасове житло, щоб вони могли якийсь час жити? І як це зробити компактно, недорого і комфортно, - каже Петро Пригара.  

Почали шукати приміщення на території громади. Знайшли корпус адмінбудівлі колишнього колгоспу. Нинішній власник погодився його продати. І тепер у приміщенні іде ремонт. До холодів тут має бути готовий хостел, в якому зможуть поселитися 30 людей. Буде все необхідне: кімнати, столова, кухня, душові, туалет. Кожна сім’я матиме свій простір.

До речі, майбутній хостел створюють не тільки місцеві будівельники, а й чоловіки-переселенці – Сергій із Харкова та Артем із Севєродонецька. Артем раніше працював менеджером з реклами, Сергій заробляв на будівництві. Обоє разом із родинами живуть в Нижньому Селищі з березня. Там, де зараз мешкають, опалення немає, взимку їхнє нинішнє житло непридатне для проживання. Тож зараз чоловіки по суті будують для себе новий тимчасовий дім.

 

Кошти на викуп приміщення і його реконструкцію під хостел вдалося знайти за кордоном. Родина Пригар має давні партнерські стосунки з багатьма міжнародними організаціями.

–  Ми давно співпрацюємо з європейським кооперативом «Лонго Май», у Нижньому Селищі постійно проживають громадяни Франції і Австрії. Їхня організація активно підключилася до допомоги. На даний час є 5-6 іноземців, які з солідарності з українцями постійно до нас приїжджають, щоб допомогти. Мінімум 3-4 іноземців постійно присутні в Україні, допомагають нам шукати за кордоном різні фонди, громадські організації, волонтерські ініціативи. Завдяки цьому ми знайшли один із європейських фондів, який вирішив фінансово підтримати ідею з хостелом. За попередніми підрахунками, на його створення піде орієнтовно 5-6 мільйонів гривень, - каже Петро Пригара.

 

Цікаво, що хостел – не остання ідея. Петро Пригара і його друг Орест дель Соль дивляться у завтрашній день. І виношують нові задуми на перспективу.

– Ми працюємо також над іншим довгостроковим проектом. Разом з Орестом думаємо, що нового ми можемо зробити в Нижньому Селищі, чого громаді не вистачає. Думаємо, як створити нові робочі місця, зайняти людей. Хочемо організувати таку нову діяльність, яка дасть поштовх для розвитку села, – каже Петро Пригара.

Тож далі точно буде…

Ярослав Світлик, Заголовок

Фото Ані Семенюк

 

22 серпня 2022р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів