Боєць 128-ї бригади Олександр Козловський: "Я розумію кого я захищаю, за що ми б’ємося. Хочу, щоби моя держава була захищена, спокійна і твердо стояла на ногах"

Сержант Олександр Козловський, боєць 15-го ОГШБ 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада, сьогодні отримав орден «За мужність» І ступеня та став повним його кавалером. Після нагородження Олександр погодився розказати про свій шлях воїна і про те, якою він бачить Україну й боротьбу за неї.

– Я із військової родини. Батько – кавалер ордена Червоної зірки. Діди теж воювали, правда, за радянську владу. Маю козацьке коріння – з Полтавщини та Запоріжжя. Починав строкову службу як десантник, опісля служив у спецпідрозділі «Сокіл». Брав участь в АТО. Згодом пов’язав свою долю з гірськими штурмовиками. В 2021 році в зоні ООС здав іспит на сірий берет.

– Як для вас почалася ця фаза війни?

– Перебуваючи рік у зоні ООС, ми бачили, як поводяться вороги, які там відбуваються процеси, і було зрозуміло, що вони підуть на широкомасштабне вторгнення. Просто не знали, в який саме день 22-го року. Але були до того готові. Зрозуміло, що у нас не було того озброєння, яке вже є зараз, але показали, що і навіть наявною на той момент зброєю можна вражати ворога максимально ефективно. Думаю, на оцінку 4 з плюсом ми відпрацювали. У нас є велика перевага – ми вміємо мислити не стандартно. Це дуже хороший козир.

– Пам’ятаєте свої відчуття у лютому-2022?

– Якщо відверто, то був готовий до такого розвитку подій. Я – професіонал. Тому новину сприйняв холоднокровно, усвідомлюючи, що ворога треба знешкоджувати будь-якими способами. Щоб загарбник зрозумів: ми – не прості хлопці. І ми це показали, завдали темп. Усі поставлені перед нами завдання виконали з максимальним результатом і мінімальними втратами. Розповідати багато про що не можу, але прийде час і про дії нашого підрозділу з самого початку масштабного вторгнення росії ще розкажуть і напишуть.

– Що вас мотивує та надає сил?

– Я українець! В десятому чи навіть п’ятнадцятому коліні я воїн. Це моя робота, яку я люблю. Мотивація – мій народ, моя земля. Я до всіх ставлюся миролюбно, от тільки українців не треба чіпати. Бо навіть живі заздритимуть мертвим! І впевнений, що вони дуже сильно пошкодували в перші ж дні, що напали на нас. Дуже сильно.

Дівчина моя, Вікторія – дуже потужна мотивація. Вона надає мені сил і заряджає до такої степені, що – жодної пощади для ворога. Й одночасно усвідомлюєш, що потрібно живим повернутися додому.

Що ще мені надає сил? Мої товариші бойові, Україна, комбат мій, президент, генерал Залужний й прості українці. Я розумію кого я захищаю, за що ми б’ємося. Хочу, щоби моя держава була захищена, спокійна і твердо стояла на ногах.

– А про що мрієте?

– Одна мрія – Перемога. А після Перемоги потрібно лад навести в державі. Щоб діти наші й внуки росли в державі без корупції. Щоби хотіли тут, в Україні, жити. І впевнений, що ми встигнемо побачити, як наш народ заживе дуже гарно.

– Чи можете розказати, за що нагорода?

– Звісно, що розказати не можу. Скажу так, очолював ініціативну групу, яка виконувала спеціальні завдання. Проведення, скажімо так, не традиційних способів боротьби, до повного знешкодження ворогів. Більше сказати не можу, думаю ви й так зрозуміли.

– Чи дізналися за цей рік повномасштабної війни щось нове про себе?

– Ні. Нового нічого про себе не дізнався – я воїн, професіонал, який захищає державу. Є хлопці, які ще в дитинстві обирають цю професію. І прийшов час проявити себе. І такий я не один – у нас в підрозділі, певно, 80 відсотків лицарі ордену Богдана Хмельницького, кавалери ордену «За мужність», три Герої України, один, на жаль, посмертно… Нашому Закарпатському краю є чим гордитися, повірте – прийде час і про нього ще розкажуть.

– Якби у вас була можливість звернутися до українців, які перебувають в тилу, щоб ви сказали?

– Чесно сказати? Хочеться, щоб б була повага до воїнів, до наших батьків. Потрібно допомогти хлопцям відновитися й адаптуватися після поранень. Якщо військовий просить про допомогу, то просто допомогти йому. І більше нічого не потрібно.

– Йде мобілізація, потрібно поповнювати лави військових. Можливо у вас є порада чоловікам, яких ще не мобілізували, як їм зібратися з силами?

– Важке питання. Їм потрібно чітко для себе усвідомити, що відбувається. Зрозуміти, що це реально повномасштабна війна та не час бути осторонь. Лише спільно ми подолаємо ворога і виженемо цю нечисть з нашої землі. Я інколи порівнюю декотрі спогади свої дідів про Другу світову – нам набагато важче. Треба розуміти – рабів до раю не пускають! Це обов’язок кожного хлопця, чоловіка, який в змозі навіть найменшу лепту внести в нашу Перемогу, робити це. І розуміти, що ми воюємо за свою землю, за свою незалежність, за своє існування! Тільки так переможемо!

Ужгородський РТЦК та СП