«Найжирніша» моя ціль – російський танк…» Історія військового 128-ої бригади

Однак коли в лютому наступного року почалася повномасштабна війна, незважаючи на вік і навчання в університеті, які давали право на відстрочку, разом із друзями добровільно пішов у ЗСУ. Так і потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. За останні два роки Ростислав уже двічі оформлював академвідпустку, він не залишає планів стати магістром. А поки що служить у підрозділі безпілотних літальних апаратів, є оператором FPV-дронів.

– FPV-дрони зараз задіяні по максимуму, тому я дуже часто на бойових виїздах, – розповідає Ростислав. – Це невеликий дрон, але дуже маневрений і ефективний, ми вражаємо ним різні цілі – піхоту, техніку, артилерійські гармати, склади з боєкомплектом… «Найжирніша» моя ціль – російський танк. Я влучив у нього і хоча в нас тоді не було аеророзвідувального супроводу, розвідники із суміжного підрозділу підтвердили, що танк загорівся. Були також влучення в БМП-3 і «Солнцепьок» (важка гусенична вогнеметна система). Працюємо ефективно й по російській піхоті. Останнім часом вона періодично штурмує наші позиції, то ми «розбираємо» її ще на підході. Посадки зараз практично лисі через обстріли, тому цілі гарно видно.

Оператори безпілотників намагаються підібратися до ворога якомога ближче – так ефективніше виконувати бойові завдання.

– Чим ближче ми до ворога, тим більшу маємо оперативну відстань і менший час для підльоту до цілі, а це важливо, – продовжує Ростислав. – Зараз намагаємося злітати за 3-4 кілометри від росіян. Підбиралися й набагато ближче, найкоротша моя відстань до ворога – 300 метрів. Однак працювати в таких умовах дуже важко, це в межах досяжності навіть стрілецької зброї.

Розрахунки безпілотних літальних комплексів і самі часто стають «жирною» ціллю для ворога, Ростислав неодноразово пересвідчувався в цьому особисто.

– Росіяни дуже інтенсивно моніторять територію перед своїми позиціями. І якщо запеленгують напрям, зразу почнуть вираховувати, з якої посадки був зліт. Піднімають аеророзвідку, вишукують апаратуру, обладнання для дронів. Коли бачать щось схоже, можуть відправити FPV і вдарити. А якщо переконаються, що це дійсно точка зльоту й там є пілоти, то вже не шкодують нічого.

У Ростислава у Великобританії є родичі, котрі допомогли вийти на місцевого волонтера, громадянина Великобританії. Той захотів підтримати підрозділ безпілотників 128 ОГШБр і особисто привіз у зону бойових дій позашляховик. У перші дні війни Ростислав і сам мав можливість виїхати до родичів у Сполучене Королівство, однак залишився з друзями й пішов у ЗСУ.

– Тоді був великий патріотичний порив, дуже багато людей стояли в чергах у військкомати. І я не шкодую, що пішов. У ЗСУ непросто, але я вже звик, знайшов тут багато друзів. Так, стомився, хочеться повноцінно відпочити, але сили воювати поки що є. Чим буду займатися після війни, поки не думаю, плануватиму майбутнє після повернення додому…

  Надіслати другу