"Не зупинялись ні на день": у Хусті волонтери четвертий рік плетуть маскувальні сітки й кікімори

Про це Суспільному розповіла волонтерка Світлана Герук.

Ініціатива виникла одразу після початку повномасштабного вторгнення. Як розповідає Світлана Герук, у 2022 році жінки шукали будь-яку можливість допомогти армії.

"Відразу, як почалася війна, ми шукали, чим можемо бути корисні. Знайшли можливість плести сітки в медичному коледжі — у спортзалі, бо тоді ще не було навчання. З того часу ми не зупинялись ні на день", — каже Світлана.

Згодом волонтерів переселили до іншого приміщення — нині вони працюють у Хустському центрі професійного розвитку педагогічних працівників.

"Для нас це величезна допомога: приміщення, світло, умови. Без цього ми б просто не змогли працювати", — розповідає волонтерка.

За рік у Хусті виготовили 173 маскувальні сітки. Також волонтери зробили 141 костюм-кікімору та кілька комплектів маскувальних штанів.

Маскування передають безпосередньо військовим підрозділам, серед них бійці 128-ї бригади, "Вовки Да Вінчі", Третя штурмова, 72-га, 27-ма, 101-ша, 105-та бригади, прикордонники та піхотні підрозділи.

"Ми працюємо для тих, кому терміново. Якщо згоріли позиції або хлопці лишилися без маскування — ми стараємося зробити й відправити якнайшвидше", — пояснює Світлана Герук.

За словами волонтерів, найціннішим для них є зворотний зв’язок від військових.

"Один чоловік мені сказав: коли людина одягає такий костюм — він уже зберігає життя. І не одне, бо його передають далі. Це стосується і сіток", — згадує Світлана.

Для багатьох жінок ця справа — не лише волонтерство, а й спосіб пережити особистий біль втрат.

"Учора був рік, як загинув мій племінник. Як у такій ситуації можна лишатися осторонь?" — каже волонтерка.

Жителька Хуста Олена плете сітки з 2022 року. Каже, на одну основу для кікімори потрібно в середньому до трьох днів.

"Це індивідуальне маскування для воїна. Вона “лохмата”, підбираємо кольори під пору року й місцевість. Нам хлопці надсилають фото з фронту, щоб ми зробили максимально непомітно", — розповідає Олена.

До ініціативи долучаються й переселенці. Надія з Луганської області зшиває костюми з уже підготовлених деталей.

"Я хочу, щоб усі солдати вижили і повернулися до своїх сімей. І щоб ми теж колись повернулися додому", — говорить вона.

У майстерні працюють і чоловіки. Юрій, волонтер з Хуста, займається кроєм та пошиттям костюмів.

"Усе має бути стандартних розмірів. Від цього залежить зручність і безпека військового", — пояснює він.

Волонтери кажуть: найбільше сил дає відчуття єдності.

"Ми тут стали родиною: разом святкуємо, підтримуємо одне одного, переживаємо", — розповідає волонтерка Оксана.

Ініціатива існує завдяки пожертвам небайдужих людей з України та з-за кордону — зокрема зі США та Туреччини. Допомагають і місцеві підприємства з логістикою та матеріалами.

"Школа №2 допомогла нам закупити матеріали, зібравши 17 600 гривень", — каже Оксана.

"Якщо хлопці можуть вистояти там, то ми тут просто не маємо права зупинятися", — кажуть волонтери.