Де на Закарпатті зорі ближчі до людей

Посеред густого лісу перед очима постає інший Ужгород. Поруч – кальварія, лісова дорога, запах гірської свіжості та дивні будівлі. Одна з них – зі сферичним дахом. Інша – дещо нагадує церкву.

Виявляється, колись там дійсно був храм. Більше того, споруду свого часу навіть пробували забрати під церкву. Врятувало лише те, що вона знаходиться в безлюдному місці і прихожан би в ній точно не було. Тай церков у Ужгороді вже й так більше,  ніж вірників.

Лабораторія космічних досліджень фізичного факультету УжНУ працює з 1957 року.  Власне лабораторій  в університету аж дві – одна в Ужгороді, інша – біля Нижнього Солотвина, в Деренівці. Наразі всі приміщення дуже застарілі. З них віє духом минулого. Вражають старі меблі, піввікові стільці, комп’ютери, яким не один десяток років, такі ж старі чорно-білі світлини на стінах та на столах, бетонна підлога та цементові сходи.

Піднімаємось на терасу,  що на даху. Почуваємося справжніми Карлсонами. Нагорі дивні антени. Звідти колись було видно чи не все місто, наразі – дерева вищі за саму будівлю і застилають собою все.

Однак все одно там здається, що небо поруч.

Засновником лабораторії була Мотря Братійчук, на честь якої було названо навіть планету  виявлену під  номером 3372. Вона очолювала заклад протягом  44 років і завдяки їй свого часу лабораторія  отримала низку надпотужних телескопів та іншого обладнання. Наразі на фасаді обсерваторії їй встановлено меморіальну плиту. А в самій лабораторії ніби спинився час.

У 2015 році у рамках реалізації проекту програми транскордонного співробітництва HUSKROUA/1101/105 Pl@NETour – створення науково-туристичного продукту та мережевої інфраструктури для наукового туризму в прикордонних регіонах Марамуреш та Закарпаття  на базі лабораторії відкрився планетарій.

Він  є єдиною сучасною спорудою лабораторії. Поруч із ним квартирує обсерваторія. Нині вона виживає лише завдяки ентузіастам.

Величезний телескоп є діючим, від натискання на спеціальний важіль він запускається і стеля починає розкриватись та рухатись. Саме з цього величезного  пристрою у далекому 1957 році ужгородські науковці першими побачили  штучний супутник землі. Крім того,  свого часу росіяни просили ужгородців відстежити «Фобос», який мав летіти до Марсу.

Дивимось на знімок. Він – уже  сучасний і на ньому наша планета, ніби Сатурн, оточена кільцями, якими насправді є ті ж супутники. Їх там не сотні, а тисячі…

Раніше тут часто спостерігали за штучними супутниками землі, зараз же обладнання більшість часу простоює. А колись подібних обсерваторій у всьому Союзі було тільки п’ять. 

Шкода, що лабораторія не відновлюється та не осучаснюється, бо  заклад є потрібним як для наукової плеяди університету,  так і для студентів. Дивно, але при тому,що Ужгородська обсерваторія єдина в Україні спостерігає за некерованими супутниками, космічна лабораторія вже більше двох десятиліть не отримала жодної державної копійки на нове обладнання.

До слова, до нашої космічної лабораторії досі звертаються по допомогу в екстремальних ситуаціях науковці інших країн. Щоправда, аби заклад підлаштувати під вимоги сьогодення, потрібні чималі кошти. Однак за допомогою європейських грантів обсерваторію можна б відродити, дати друге дихання справжній родзинці нашого краю.

За матеріалами zakarpatpost.net