В Ужгороді відбудеться відкриття виставки робіт Гаврила Глюка під назвою "Рисунок"

До мистецького простору, вибудованого живописом Гаврила Глюка, входить також ареал, утворений його численними рисунками олівцем. У спадщині всіх закарпатських художників різною мірою присутня ця проста, доступна і водночас вишукана й неймовірно багата виражальними можливостями техніка. Однак для жодного з цих митців класичний олівець не став важливим творчим інструментом, жоден не створив таку кількість настільки довершених реалістичних рисунків, як це зробив Глюк. Увесь масив зібраного й, на щастя, не розпорошеного рисункового багатства свідчить, що художник любив олівець, досконало володів ним, тішився його можливостями – швидким бігом ліній, штрихувальними партіями різних тональностей, "кадруванням" натурних сценок. Манера роботи олівцем присутня і в інших техніках – у малюванні вугіллям, пастеллю, фломастером. Навіть акварель у Глюка найчастіше працює чисто графічно – контурно чи тонально увиразнює намальоване рисувальними інструментами.

Глюк знайшов свій затишок в Ужгороді. Тепла, м'яка, ввічлива людина, він міг бути рішучим у важливих питаннях. Так було в 1947 році, коли він, вже одружений мешканець Кишинева, вирішив перебратися до Ужгорода. Глюк угадав чи відчув свою долю. Закарпаття стало для нього усім, а він для нього – одним з небагатьох, що на такому рівні прославили його живописно. До щасливої закарпатської частини його життя належить і абсолютна більшість рисункової спадщини.

Його олівець, вуглина, пастель не творять окремої тематики чи стилістики, це радше графічна іпостась його таланту й реалістичного бачення. Вони суттєво й необхідно доповнюють малярський світ художника, виступаючи у подвійній ролі підготовчих рисунків до живописних композицій і водночас – завершених самостійних творів. Вони розповідають нам про мотивацію майстра, про його творчу зарядженість від натури, від динаміки руху й спокою, ритму ручної праці, виявляють характерні риси його рисування. До цих рис належить точність штриха, його напруги, сили натиску, точність руху олівця, що починається і закінчується саме в потрібній точці. Кілька акцентованих ліній будують форму, окреслюють фігуру, постать, рух, жест, віртуозний каскад штрихів улягається у відведеній площині, дуже точно передає психологію образа, моменту. Ще одна риса – ритміка, варіювання світла й тіні, темних широко штрихованих й ледь заторкнутих матеріалом площин. Часом ритм захоплює художника, і він виконує легкими короткими штрихами цілі фігуральні фризи – динамічні, танцюючі.

До визначальних рис не лише графічного, а й усього спадку митця належить оптимізм. Художник неначе відсік період митарств і нещасть, що наповнювали першу частину його життя. Оптимізм розлито в улюблених сценах сільської праці, він струменить із портретів та пейзажів, присутній у самих мазках і штрихах. Більшість рисунків – це свідчення глибокого інтересу до людини, ствердження графічними засобами цінності людської екзистенції, важливості змістонаповнення життя. Гаврило Глюк залишив багато рисунків у порівнянні з іншими закарпатськими митцями. Їх цікаво розглядати і класифікувати за різними категоріями. Лише підготовчі рисунки та етюди до його знаменитих "Лісорубів" постають як окреме мистецьке явище, як велична мапа його просування до видатного твору, що заслуговує на окреме дослідження.

Чи відповідає мистецтво Глюка строгим вимогам єдино правильного методу соціалістичного реалізму? Формально, за тематикою і формою багато його жанрових робіт можна віднести до території соцреалізму. Однак його творам бракує "правильного" пафосу, героїки фігуративної побудови, "пролетарського" колориту. Це радше оптимістичний реалізм, в якому домінує світло й колір, в якому присутня радість життя і творчості. Ці якості присутні також у чорно-білих графічних роботах майстра. Це цінна художня спадщина і розкішний виставковий матеріал. Рисунки Глюка вимагають експозиції, представлення в серіях, організованих тематично чи за технічними ознаками. Затаєні десятиліттями у папках, вони повинні заграти сріблом графіту, чорним оксамитом вугілля, зернистою поверхнею пастелі у просторі виставкової зали й поповнити пінакотеку закарпатського малярства мистецтвом ліній та штрихів.

Михайло Сирохман, мистецтвознавець