Щедро обдарований Богом чоловік живе у Виноградові!

А ще малює гарні картини, на яких зображає красоти нашого закарпатського краю і куточки рідного Виноградова. Його знають як добру, відкриту і щиру людину, цінують як вірного друга і товариша, поважають як неймовірно відданого батька та люблячого дідуся…

Микола Фотул народився 11 січня 1940 року у Виноградові в сім’ї педагогів і музикантів. Батько Микола Петрович працював у школі, вчив дітлахів грі на акордеоні, баяні та фортепіано. Мама також була прекрасною піаністкою. Тож не дивно, що любов до музики закладена була в їхньому первенці вже генетично. Але радість від появи дитини в родині була затьмарена непоправним горем: коли Миколці виповнився місяць, не стало мами – найріднішої в світі людини. В дім прийшла неймовірна туга та переживання батька, як самому ростити сина. Допомогли батькові справитися з горем та поставити дитину на ноги його рідні сестри. Потім чоловік зустрів свою другу дружину Маргариту Василівну, котра не лише замінила Миколі маму, а ще й народила йому сестру Георгію та брата Михайла.

З дитинства хлопчину полонила музика. Щиро посміхаючись він розповідає, коли хтось із друзів питав у батька про нього, той казав, щоб шукали сина там, де грає оркестр чи лунає музика. У школі він був хорошим і старанним учнем. Самотужки навчився грати на акордеоні, а потім на баяні та фортепіано. Бачачи наполегливість сина, батько всіляко його підтримував та навчав.

Як заведено, кожна людина має старатися стати на свої крила. Тож після дев’ятого класу юнак вступив до вечірньої школи і одночасно влаштувався на роботу метеорологом на метеостанцію. Потім працював ваговиком на тютюновій базі, лаборантом у заготзерні, робітником-резервістом на швейній фабриці. Всюди здібний юнак, як кажуть, схоплював на льоту ту роботу, яку йому давали. Але, де б йому не довелося працювати, завжди поряд по життю йшла його музика, без якої не уявляв себе. Навіть, коли йому запропонували йти вчитися на інженера, не погодився, бо знав, що це не та справа, якою мріє займатися.

Ще одним місцем його роботи був промкомбінат, де влаштувався слюсарем. У нього з’явилося більше вільного часу, адже тут не було трьох змін, як на швейній фабриці. Він не тільки присвячував його власним захопленням, а й брав дітей на приватні уроки гри на акордеоні. Крім того, його часто запрошували акомпаніатором під час виступів циркових артистів, хорів, а потім, завдяки акордеону, підробляв у таборах відпочинку і санаторіях, а вечорами у .ресторанах міста.

Не покидаючи бажання вчитися, Микола Фотул вступив до Мукачівського педучилища. Тут він проявив усі свої здібності. Талановитого юнака любили викладачі і поважали однокурсники. Його навіть запросили акомпаніатором у хор «Мукачівприладу».

Отримавши диплом вчителя музики і співів, у 1965 році розпочалася його педагогічна діяльність у Виноградівській школі-інтернаті. Вчитель дуже любив бути з дітьми, а вони завжди охоче поспішали на його цікаві уроки чи заняття, створеного ним хору. Щоб підвищити свою педагогічну майстерність заочно вступив на музичний відділ Дрогобицького педінституту імені Івана Франка, який закінчив у 1973 році. Микола Миколайович учителював у своїй рідній першій школі, у Великих Ком’ятах та Буковому, а також міській ЗОШ №2, звідки й пішов на заслужений відпочинок. З хвилюванням пригадує, як діти бігали до нього на заняття у тих навчальних закладах, де працював, а також вчитися грі на баяні і акордеоні в створену ним студію при Буківській школі. Він охоче займався з учнями вдома. Під час одного з таких приватних уроків доля познайомила його з майбутньою дружиною уродженкою села Репинне, що на Міжгірщині, Ганною Юріївною (на жаль, вона вже відійшла за земну межу). Вона подарувала йому двох чудових дітей. Донька Наталія пішла стопами батька – закінчила Ужгородське музучилище, а потім Рівненський інститут культури. Зараз мешкає з родиною в Австрії і працює в музичній академії. Синові Петрові передалися від батька електротехнічні задатки. Він закінчив Виноградівське та Ужгородське ПТУ і успішно працює в цій сфері. Та найбільшою радістю для Миколи Фотула є п’ятеро його чудових онуків, якими він щиро пишається і радіє їхнім успіхам.

Майже півстоліття складає загальний стаж роботи Миколи Миколайовича, з яких 46 років віддав педагогічній діяльності. Його вчительська праця і творча діяльність відзначені численними дипломами, грамотами і подяками. Микола Фотул поправу є багатогранним представником творчої інтелігенції нашого краю. Багато років він виступав у складі хору ветеранів війни та праці, брав участь у різних концертах та масових заходах, де частенько радував присутніх власними музичними творами, виставляв свої полотна на виставках. У 2009 році була надрукована маленька збірочка його поезій «Люблю тебе, земле, Карпатський мій краю», де представлені кращі 20 віршів.

На жаль, через стан здоров’я, Миколі Миколайовичу довелося припинити своє активне творче життя. Але сидіти, склавши руки, – це не про нього. Щораз його таланти розкриваються по-новому. Він залюбки демонструє свої витвори хенд-мейду, як сьогодні прийнято їх називати, – вазочки з алюмінієвих бляшанок. Працює над новою картиною «Маки» і одночасно завершує натюрморт (загалом в його доробку вже близько 20 полотен). А ще Микола Фотул справжній майстер-винахідник, адже самотужки вигадав і змайстрував музичні інструменти з підручних матеріалів – «сопілку» зі звичайної сантехнічної труби та «най» з гілок бузини, а наразі працює над створенням електричних дзвіночків. У нього під руками завжди ручка і блокнот, щоб записувати, навіяні враженнями, віршовані рядки чи ноти нової мелодії, яка в будь-яку мить може з’явитися в голові. Остання його робота – чудова пісня, яку планує презентувати хору працівників культури і любителів хорового співу міського будинку культури. Впевнена, цей твір стане прекрасним доповненням їхнього репертуару. Та й віршів уже зібралося чимало, яких вистачить на повноцінну збірку. Автор залюбки декламував свої улюблені, а також щойно написані вірші, від яких потеплішало на душі і серці.

«Я дуже радий, що народився на цей прекрасний світ і вдячний Богу за те, що обдарував мене талантом, яким протягом усього життя щедро ділюся з людьми, даруючи їм хвилини щастя, радості і насолоди. Немає нічого кращого на землі, ніж мати улюблену справу, якою живеш і дихаєш, мов повітрям, і родину, задля якої живеш», – підсумував Микола Фотул.

Любов ТОКАЧ, "Новини Виноградівщини"