Голова легендарного села на Закарпатті: "Кілька років тому лозу плели практично в кожному дворі"

Ще 5-7 років тому в кожному дворі закарпатського села Іза робили предмети з лози, які відомі в усій Україні і навіть в Європі. Після окупації Криму і початку війни на Донбасі українська "столиця лозоплетіння" переживає не найкращі часи, втративши великий ринок збуту. Деякі майстри змушені кидати багатовікової промисел і їхати за кордон на заробітки. Але ті, хто залишається, шукають нові ринки продажів.

"Українська правда" побувала в легендарному селі, де, незважаючи ні на що, бережуть традиції стародавнього промислу і не втрачають оптимізму.

Сільський бізнес-кластер

Іза, в якій числяться близько 6 тисяч жителів, розташована всього в п'яти кілометрах від закарпатського містечка Хуст. Особливості написання села по-українськи, яке вперше згадується в 1387 році, народили топонімічний каламбур.

- Деякі туристи, особливо російськомовні, побачивши знак на в'їзді, запитують: "Що це за назва -" Тринадцять А "(ІЗА, - УП)? - розповідає директор місцевого будинку культури Віра Вучкан.

Ніхто в Ізі і не згадає точно, коли тут з'явилися перші майстри.

Лозоплетіння - ледь не єдиний спосіб заробітку не тільки в Ізі, а й у всій окрузі

Нехитра легенда свідчить: місцевий житель Іван Кашков пішов на річку, нарубав чорну неочищену лозу. Сплів велику корзину з двома ручками - таку, в якій носять сіно або дрова. Прийшов додому, навчив своїх синів. З тих пір всі почали робити кошика.

Більш реалістичною виглядає інша версія: на цих землях, що належать колись Угорщини, відкрили цех, де працювали селяни. Потім, навчившись ремеслу, вони стали заробляти самостійно.

Віра Вучкан теж плете, хоча сама не місцева, родом з Тячівського району.

З лози роблять сувеніри, кошики для грибів, фруктів, для котів і собак, квіткарі, хлібниці, крісла-качалки, вішалки, дивани, столи, кухонні меблі та навіть садові альтанки

- Той, хто осідає в Ізі, повинен обов'язково вміти це робити. Інакше він в Ізі НЕ уживеться, - посміхається вона.

За словами Вучкан, техніка майстрів постійно вдосконалювалася. Зараз в селі близько півтори тисячі видів плетіння. З лози роблять сувеніри, кошики для грибів, фруктів, для котів і собак, квіткарі, хлібниці, крісла-качалки, вішалки, дивани, столи, кухонні меблі та навіть садові альтанки.

Вучкан розповідає: процес підготовки лози довгий і непростий. Є лоза весняна, рання, білого кольору, з неї знімається "шкурка" і її не потрібно варити. Є літня - жовтуватого кольору. Є зимова - її виварюють в котлах до трьох годин, і вона стає рожевою.

Лозоплетіння - ледь не єдиний спосіб заробітку не тільки в Ізі, а й у всій окрузі. Завдяки вмінню місцевих майстрів виник своєрідний бізнес-кластер: в Ізі плетуть, а в сусідніх селах спеціально вирощують лозу. Ділові зв'язки тягнуться і далі: заготовлений матеріал привозять з сусіднього, Тячівського району, і навіть з Івано-Франківської та Тернопільської областей.

- Садять лозу прямо в поле, - каже Вучкан. - Перший рік потрібно хоча б 5-6 разів обкопати. Спочатку будуть маленькі прутики, на другий рік товстіший. Потім ще товщі. На третій-четвертий рік вона виростає висотою в кілька метрів і завтовшки в два пальці. Лоза з однієї плантації коштує приблизно 2-3 тисячі гривень.

Та лоза, з якої роблять меблі, зростає не менше двох-трьох років. Та, що можна на річці зібрати, це звичайна верба - для виробництва меблів не годиться. Тільки для маленьких кошиків, хлібниць.

Тетяна Ісак початку плести з 13-ти років. Щоб зробити невелику хлібницю їй потрібно близько 20 хвилин. За неї вона виручить 50 гривень.

Руки Тетяни - в мозолях і дрібних порізах. Як у всіх, хто зайнятий цим ремеслом.

 

На питання, чи вистачає їй зароблених грошей, жінка відповідає: "Категорично ні!".

- Знаєте, який це труд ?! - вигукує вона. - Руки болять. Коли фарбуємо лозу, руки роз'їдає. Чоловік і син вимушені працювати в Європі. Поїхали, щоб ми пожили більш-менш. У нас не цінується наш промисел. Всі думають, що лозоплетіння - це просто, тому не готові платити адекватні гроші.

Незважаючи на непросту реальність, Тетяна Ісак не перестає посміхатися.

- Потрібно з хорошим настроєм братися за роботу, - пояснює вона. - Якщо настрій хороший, то і кошик виходить відмінна. Якщо покупець задоволений - задоволена і я. Якщо ви у мене купіть неякісну кошик, ви більше до мене не прийдете, правильно?

Про що думаю, коли плету? Про сім'ю, життя, про те, як більше зробити, щоб заробити.

Сільський голова Василь Томищ сформованим порядком речей в Ізі здебільшого задоволений. У селі близько 200 жителів працюють як приватні підприємці, виплачуючи податки в місцевий бюджет.

Сільський голова Василь Томищ сформованим порядком речей в Ізі здебільшого задоволений

- Тут перетинаються туристичні шляхи - дорога на Рахів, Хуст, Міжгір'я, Синевир, Мукачево, Ужгород. Коли туристи проїжджають повз, завжди зупиняються, купують кошика. Нашу продукцію можете зустріти в Угорщині, Румунії, Польщі, Чехії, -хвалітся він.

- Кілька років тому лозу плели практично в кожному дворі, - стверджує Томищ. - У кожного був свій індивідуальний продукт. Після 2014 року прикрилася межа. Раніше багато продавали в Крим і Росію. Це ще з часів Союзу повелося.

Василь Томищ згадує, як сам плів і возив вироби в завантаженій машині в колишній Ленінград, Москву і Сочі.

- Цей ринок зараз фактично зник, - шкодує він. - Тому багатьом довелося шукати роботу в Чехії, Польщі, Угорщини. Думаю, що приблизно дві третини дворів в Ізі вже закинули лозоплетіння. Але все одно наша Іза залишається селом-брендом, селом-ринком.

За словами Василя Томищ, місцеві майстри швидко підлаштовуються під нові віяння. Плетуть меблі під замовлення - в ресторани, магазини. Втілюють будь-яку примху клієнтів. Шукають замовників через інтернет, і пересилають свої роботи поштою.

- Ось, наприклад, повномасштабна модель мотоцикла, - показує Томищ фото на смартфоні. - У нас кажуть: "пліток все, крім трун".

 

Плетуть меблі під замовлення - в ресторани, магазини. Втілюють будь-яку примху клієнтів. Шукають замовників через інтернет, і пересилають свої роботи поштою.

Cтратегічний запас

Колись Олена Щербан, пенсіонер з Ізи, 35 років працювала вчителем молодших класів. Місцевому мистецтву вона навчилася вже в пенсійному віці.

- Ходила я по всьому Радянському Союзу, - каже вона не без гордості. - Кошики продавала. Річковий вокзал в Москві був мій. Ще був Ленінград, Сухумі, Адлер, Євпаторія. Зараз вже - все. Кругом один бандити, гребуть мільйони, а нам жити не дають.

Настирливих камер туристів і журналістів старенька не любить.

- Ви ж тільки дивіться, купувати нічого не будете, - пояснює вона. - Вам добре, сфотографували - і пішли. А ви знаєте, як це важко, - плести ?!

 

Осінь прийде, листя падають - йдемо рубати лозу. Все село рубає, в снопи в'яжемо. Кладемо в котли - варимо два з половиною години. Тоді очищаємо лозу. Сушимо - кладемо на горище, або в хаті біля грубки. Якщо не висушити, все прутики стануть чорними - пропадуть.

Найбільша торговельна точка в Ізі у Василини Штець і її сім'ї. У неї можна купити все - від маленьких предметів за 100-120 гривень до "королівського" набору меблів зі столу, двох крісел і дивана. Варто він 7 000 гривен, хоча така робота заслуговує більшого.

Найбільша торговельна точка в Ізі у Василини Штець і її сім'ї

- Нам добре, що люди і так беруть. Купують за такою ціною - і то добре. Раніше було краще. Зараз слабенько йде. Люди скаржаться, що немає грошей. Уже намагаємося ціни не піднімати, - каже вона.

Василина почала плести з 12 років. Її стаж - 46 років. Тепер у неї справжній сімейний підряд з десяти родичів. Їх продукцію можна зустріти навіть в Італії та Об'єднаних Арабських Еміратах, куди контейнерами через Одесу перекупники відправляють меблі.

- Уміння плести передається з покоління в покоління, - розповідає Василина. - Нікого не змушуємо. Все відбувається само собою. Дітки просто спостерігають за дорослими, і самі вчаться.

Кругом села теж намагаються плести з лози, але у них, так, як в Ізі, не виходить. Та й ніде так не вийде.

 

Василина почала плести з 12 років. Її стаж - 46 років

Тетяна Чохняй, ще один продавець, колись була вчителем математики. Тепер плете і продає.

- Лозоплетіння - складна процедура, куди складніше, ніж в інституті на математика вчитися, - зазначає вона.

Сьогодні, за словами Чохняй, не найкращі часи для промислу. Але вихід підприємливі жителі Ізи все одно знаходять. Буває, що відправляють товар навіть в Австралії, де він популярний серед ностальгує української діаспори.

Війна на Донбасі і окупація Криму змінила ринки збуту. Ті, хто раніше їздив до Криму, Москви, Санкт-Петербург і Сочі тепер більше спрямовуються в Запорізьку, Одеську, Херсонську область - на вітчизняні морські курорти.

Тетяна Чохнай: В кожній хаті Ізи, на горищі, великий запас лози. Вона допоможе вижити у важкі часи.

Гірше, коли місцеві майстри змушені їхати за кордон, на будівництва, заводи. Туди ж прямує і молодь, яка не хоче виживати за рахунок плетіння кошиків.

Втім, проблеми Тетяну Чохняй не лякають. Вона впевнена, що древній промисел в Ізі не зникне.

- Такого не може бути! - вигукує вона. - Ось просто не може! У кожній хаті Ізи, на горищі, великий запас лози. Вона допоможе вижити у важкі часи.

Євген Руденко, фото, відео: Ельдар Сарахман, УП

 

13 вересня 2018р.