Чергове "відеокіно" від нової поліції на автошляхах Закарпаття

Як зменшити смертність на дорогах і дисциплінувати українських водіїв? У Кабміні вирішили розпочати з умовного «батога» – відучора патрульна поліція отримала сертифіковані належним чином технічні засоби для відеофіксації порушень правил дорожнього руху на українських дорогах.

Цілий тиждень водіїв попереджатимуть про можливість покарання у вигляді штрафів – перш за все за перевищення швидкісного режиму на дорогах. Особливу увагу поліція приділятиме дотриманню швидкісного режиму в населених пунктах – як відомо, раніше була зменшена гранична допустима швидкість руху до 50 км/год, за «додаткове» перевищення в плюс 20 км/год поки не штрафують. Та, схоже, більшість водіїв не дотримуються цих обмежень, значно перевищуючи швидкість у населених пунктах.

І справді, з порушниками швидкісного режиму вже давно потрібно щось вирішувати. Перш за все ретельно карати гривнею, чого за останні 4 роки так і не було зроблено. Згідно з офіційною статистикою Національної поліції, перевищення швидкості – серед основних причин смертності на дорогах, і загалом є причиною всіх інших ДТП у 27% випадків.

Вирішити ситуацію мали підвищення штрафів та встановлення системи відеофіксації порушень ПДР у містах і на дорогах країни. Втім, поки що найкраще, на що спромоглися в уряді за останні 4 роки, – знову роздати славнозвісні пристрої для визначення та фіксації швидкості автомобілів. Схоже, чиновників нічого не навчив досвід їхніх попередників. Чи, можливо, інші способи, крім страху та залякування, на українських водіїв не діють?

Неефективні «фени»

Цікавим є те, що процес сертифікації приладів відеофіксації порушень ПДР тривав не один рік. І ось нарешті на початку жовтня Кабмін таки вніс відповідні зміни до Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, а також створив перелік таких засобів, що підлягають періодичній повірці.

На цей крок уряд підштовхнула не лише ситуація на українських дорогах. Річ у тім, що наприкінці вересня запрацював ще один закон, згідно з яким муніципальні інспектори можуть відправляти порушників правил паркування в містах на штрафмайданчики. Щоправда, для цього їм потрібно зафіксувати відповідне порушення на фото- чи відеокамеру відповідного сертифікованого приладу. Без цього довести провину порушника й викликати евакуатор, щоб звільнити проїжджу частину від такого транспортного засобу, не відповідало нормам закону.

Справді, патрульна поліція отримала відповідні технічні засоби для відеофіксації порушень ПДР – на сайті Нацполіції навіть надали інформацію про стаціонарні пости, які будуть встановлені в місцях, де найчастіше трапляються аварії. Щоправда, такий крок навряд чи можна назвати ефективним у боротьбі з порушниками – інформація про стаціонарні пости є у вільному доступі, порушники можуть легко об’їжджати камери або зменшувати швидкість перед постами поліції.

Експерти вже прогнозують збільшення кількості відповідних технічних винаходів на кшталт «антирадара», які почнуть закуповувати автомобілісти. І хоча в Нацполіції стверджують, що обдурити сертифіковані Trucam і «Візири» неможливо, виробники відповідних «антирадарних» засобів усе одно відчують зростання попиту на цю продукцію. В багатьох країнах ЄС таке технічне обладнання поза законом, за його використання можна отримати чималий штраф разом із конфіскацією самого «антирадара».

Перевищують усі?

Стаціонарні пости – це радше чергове нагадування для водіїв на дорогах не надто порушувати швидкісний режим. Проте навряд чи такі кроки будуть ефективними, не кажучи вже про ризик збільшення випадків хабарництва на дорогах. Адже попит породжує пропозицію, й саме серед водіїв завжди буде більше тих, які захочуть вирішити справу швидко, «на місці», не виписуючи жодних штрафів і не втрачаючи часу на протоколи.

Втім, наступними кроками, які вже котрий рік анонсують в уряді та МВС, мають стати автоматичні камери відеофіксації порушень, які будуть встановлені перш за все на вулицях у населених пунктах та на основних дорогах. Запуск цієї системи переноситься щороку, починаючи з 2016-го. Причина, звісно, в нестачі фінансування.

Так, наприкінці 2016 року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков пояснював тривалу затримку із запровадженням відеофіксації ПДР із недостатнім фінансуванням та складністю налагодження роботи самої системи. «Теоретично ми можемо починати відеофіксацію хоч завтра, але це потребує дуже серйозних капіталовкладень, щоб оснастити всю територію країни в найбільш критичних точках системами відеоспостереження та контролю ... Я думаю, що нам необхідно близько 1,5 мільярда доларів, щоб це було кваліфіковано, добре й на довгі-довгі роки. Але це зворотна інвестиція. Так було в усій Європі. Думаю, що так буде й у нас», – повідомив міністр.

Однак більш дієвим мало б стати обладнання патрульних автомобілів камерами, які б фіксували порушення швидкісного режиму водіями прямо під час руху. Запровадження цієї системи заплановане на 2019 рік, втім, очевидно, що терміни знову можуть перенести.

В Європі, та й у багатьох країнах світу, з порушниками швидкісного режиму борються не лише високими штрафами й автоматичною фіксацією самого порушення. Таким водіям нараховують штрафні бали, які потім впливають на все їхнє повсякденне життя – такий громадянин, поки не сплатить штрафи, не зможе безперешкодно виїхати за кордон, а банк може відмовити такому неблагонадійному клієнту в наданні кредиту.

Хабарі чи штрафи без довіри?

Звісно, водії не довіряють появі славнозвісних «фенів» на дорогах. Що мала б зробити держава для відновлення довіри? Перш за все, якщо йдеться про запровадження системи відеофіксації порушення, уряд мав би нарешті розробити й впровадити відповідний онлайн-ресурс, на якому кожен водій мав би власний «персональний кабінет», де зміг би відслідковувати всі власні порушення, оплату штрафів тощо. Саме це, на думку експертів, є найбільшим недоліком у запровадженні системи відеофіксації порушень: коли систему запроваджували багато років тому, водії могли оскаржити штраф у судовому порядку, адже не завжди власник та користувач транспортного засобу були однією й тією ж особою.

Та не лише відновленням довіри й «батогами» варто було б виправляти ситуацію з дотриманням швидкісного режиму на дорогах. Зміни мали б відбуватися й у новому проектуванні доріг як у населених пунктах, так і поза ними.

Ідеться не лише про будівництво нових доріг та автобанів, які б не проходили територією українських міст і сіл, але й проектування так званих «безпечних» перехресть, пішохідних переходів, зрозумілої та якісної розмітки, достатньої кількості дорожніх знаків та інформаційних моніторів. Наприклад, у багатьох містах Європи муніципалітети розробили проекти й втілюють у життя концепти безпечних зупинок громадського транспорту. Вони передбачають додатковий захист у разі наїзду транспортного засобу на такого роду зупинку – таким чином, пішохід матиме більше шансів вижити в ДТП.

До того ж під час проектування сучасних міст архітектори почали більшою мірою враховувати заходи безпеки саме для пішоходів та велосипедистів. Найбільш поширене рішення – будівництво кругових перехресть, які заміняють традиційні «хрестові». Останні мають більшу пропускну здатність, проте спричиняють більшу кількість ДТП, призводячи до важких наслідків не лише для водіїв та пасажирів транспортних засобів, але й становлять небезпеку для перехожих та інших учасників руху.

Олександр Радчук, «Слово і Діло»