Розширити ворота: Навіщо будувати нові пункти пропуску в Закарпатті на кордоні з ЄС

Європейська концепція розбудови інфраструктури кордону базується на тому, що пункти пропуску мають бути максимально наближені до транспортного сполучення між країнами. Іншими словами, там, де є дорожнє сполучення з обох боків кордону, має бути і пункт пропуску. У західноєвропейських державах середня відстань між пунктами пропуску в окремих місцях не перевищує кількох кілометрів. А, згідно з нормами Шенгенської системи, транскордонні переходи повинні розташовуватись на відстані в межах 25-30 км один від одного.

Чи потрібно так робити і на кордонах України та ЄС – питання, яке, очевидно, потребує серйозного дослідження. Втім, на прикладі Закарпаття – регіону, який межує з чотирма країнами ЄС, можна зауважити, що збільшення пунктів пропуску піде на користь і окремій області, і країні. Наразі ситуація з автомобільними пунктами пропуску на Закарпатті печальна. Шість з дев’яти наявних побудовані понад 30 років тому і не відповідають сучасним реаліям пасажиро- та вантажопотоків, і лише три (по одному на кожну сусідню країну – Словаччину, Угорщину, Румунію) не мають обмеження по вазі транспортних засобів, які перетинають кордон. Якщо порівнювати з вимогами Шенгену, то лише п’ять пропускних переходів на території області - на кордоні з Угорщиною (Чоп, Дзвінкове, Косино, Лужанка, Вилок) - технічно знаходяться в межах допустимих норм і визначених стандартів (а саме: 26 км один від одного (5 КПП на 131 км кордону)).

На словацькій ділянці кордону відповідний показник складає 49 км (2 КПП на 98 км спільного кордону), на румунській – 102 км (2 КПП на 204 км спільного кордону в Закарпатській області). Слід зазначити, що мова йде про автомобільні КПП. Пішохідних загалом більше. Але мала кількість пунктів пропуску автоматично означає незручності. І, як результат, економічні збитки для України.

На Закарпатті спеціалісти розробляють та оприлюднюють графіки навантажень по пунктах пропуску, щоб громадяни могли планувати подорожі / фото Наталії Петерварі

Незручності для людей та економічні збитки

Проектна пропускна спроможність наявних КПП відображає лише умови їхньої ідеальної, ритмічної та рівномірної роботи. Насправді ж вони працюють аритмічно: у святкові та вихідні дні, період літніх відпусток пікові навантаження призводять до того, що, наприклад, туристи чекають на перетин кордону, в кращому разі дві, в найгіршому – 12 годин, вантажівки – кілька діб! А тепер уявіть 4-6 годин в авто з малими дітьми у спеку? Або ж, що буде з товаром, який швидко псується, через кілька діб у вантажівці при спеці в 35 градусів... Уявили?

Речниця закарпатського управління ДФС Алла Дацюк розповідає, що спеціалісти вже навіть розробляють і оприлюднюють графіки навантажень по пунктах пропуску, щоб громадяни мали можливість планували подорожі: «…У пункті пропуску «Чоп-Загонь» найбільша кількість легковиків спостерігається у суботу та неділю - від 2220 до 2330, а автобусів у понеділок - від 78 до 88». Тобто за добу потрібно пропустити 2 тисячі (!) легковиків чи 80 автобусів (а це, в середньому, по 50 осіб у кожному). Тож чи слід згадувати про комфорт і взагалі умови очікування в таких чергах?... Причому, ситуація на інших КПП не ліпша. А два найбільші МАПП на території Закарпаття взагалі на ремонті.

Що ж до економічних збитків, порахувати їх набагато складніше. Але навіть приблизні окремі цифри змушують замислитися. Тим більше, якщо врахувати, що, за даними Закарпатської ОДА (на квітень 2019 року), область є на 75% дотаційною. І збільшення кількості пунктів пропуску, а, відповідно, пропускної спроможності для вантажних перевезень, дало би суттєвий поштовх для розвитку найзахіднішого регіону України.

Географічне розташування цьому тільки сприяє, що, в принципі, у свій час активно використовували: створена на початку 2000-х Спеціальна економічна зона «Закарпаття» дала регіону сотні мільйонів доларів інвестицій, тисячі робочих місць, потужні підприємства на кшталт «Ядзакі», «Єврокар», «Флекстронікс» та значні податки до бюджету. Інвестор готовий і надалі вкладати в регіон, про що свідчать численні наміри щодо створення індустріальних парків, спроби відновлення СЕЗ, транскордонні проекти. В регіоні, попри неоголошену війну та економічну нестабільність, і нині працюють близько 600 підприємств з іноземними інвестиціями. Торік в область надійшло понад 27 млн доларів інвестицій, а за показником збільшення сукупного обсягу іноземного капіталу маленьке Закарпаття посіло 8-ме місце в Україні.

Наявність кордонів і, зрозуміло, пунктів пропуску, відіграє в даному питанні ключову роль: товарний експорт Закарпаття, за даними Закарпатської митниці, на 95,5%, а імпорт - на 61,3% орієнтовані на країни ЄС зі значною локалізацією міжнародних компаній, які працюють з давальницькою сировиною. Відповідно, перетин кордону фактично є основною ланкою виробничого процесу. А проблемне вантажне автомобільне сполучення стає перешкодою для міжнародної торгівлі. Не можна не брати до уваги і туристичний аспект. Саме його одним з пріоритетів розвитку бачить нове керівництво країни. Принаймні, про це днями заявив під час своєї першої прес-конференції голова Закарпатської ОДА Ігор Бондаренко.

За даними президента Закарпатської туристичної організації, професора УжНУ Федора Шандора, щороку Закарпаття відвідує близько 700 тисяч іноземних туристів та 4 мільйони українських. «Один закордонний турист за добу залишає в регіоні від 80 до 100 євро», - розповідає Шандор і зауважує, що ситуація на кордонах туризму не сприяє. «Численні туристи, постоявши в чергах, просто розвертаються назад, або ж, побачивши ситуацію зсередини, більше не приїжджають. Так, за даних умов виграє внутрішній туризм, але ж, за правильного підходу, можна б залучати туристів з усіх сторін», - говорить експерт.

На його переконання, розв’язання одного лише питання черг на КПП стовідсотково дозволило би збільшити кількість іноземних туристів у регіон. Як наслідок, збільшилась би їх кількість і в Україну. Скільки це в грошах? Навіть при цифрі в 700 тисяч туристів, які, нехай тільки добу прожили в Закарпатті й залишили всього 80 євро, уже маємо 56 мільйонів євро. А якщо тиждень? А якщо туристів більше?

Фантастичні можливості для України

Закарпаття знаходиться практично в центрі перетину багатьох транспортних шляхів, межуючи з усіма країнами-сусідами ЄС, є воротами всієї України до Центральної та Південно-Східної Європи і Балкан. Відповідно, на вантажні та легкові автомобільні перевезення через регіон виникає величезний попит.

Кількість вантажівок, що перетинали кордон на Закарпатті, протягом 2014-2018 років зросла майже на 32% / Карта транспортних коридорів

«Ми проаналізували статистичну базу перетину кордону в автомобільних пунктах пропуску Закарпаття протягом 2014-2018 років і спостерігаємо у всіх категоріях переміщення тенденцію до зростання. Зокрема, вантажних автомобілів майже на 32%», – розповідає заступник начальника Закарпатської митниці Микола Ясевич.

Це, за його словами, є результатом позитивної динаміки зростання торгівлі з ЄС. «Однак транскордонні коридори на території нашого краю почали «задихатися». І така ситуація, починаючи з 2016 року, тільки загострюється. Якщо цей тренд збережеться, то перетнути кордон вже у 2023 році у діючих пунктах пропуску без черги та тривалого очікування буде неможливо навіть у найсприятливіші періоди мінімальних показників кількості транспортних засобів на кордонах», - говорить він.

На жаль, ситуацію не вирішує і залізничне сполучення. Існуючі логістичні залізничні шляхи нового «шовкового шляху» (так званий Євразійський сухопутний міст – транспортний маршрут для переміщення залізничних вантажів і пасажирів суходолом від промислових центрів Китаю до Європи) заходять на прикордонні станції Угорщини та Словаччини, які межують з українськими, через Білорусь. А могли б «зачіпати» Україну.

«Якщо оцінювати ресурси області у залізничному сполученні з країнами ЄС, де знаходяться найбільші у Східній Європі залізничні вузли (станції Батово та Чоп) з розгалуженою системою перевантажувальних терміналів, відкриття згаданих КПП та будівництво відповідних доріг, то можна би говорити про створення тут, на Закарпатті, так званого «сухого порту», щоправда, без прямого сполучення з морем. Такий мультимодальний логістичний хаб із розвиненою інфраструктурою та сучасним обладнанням на кордоні України, Угорщини та Словаччини міг би відкрити для України фантастичні можливості», – додає Ясевич.

Для того, щоб хоча б трохи наблизити ці перспективи до реальності, обласна влада спільно з митницею провела ревізію так званих об’єктів незавершеного будівництва митниці та матеріалів ОДА по транскордонному співробітництву ще наприкінці 2017 року. Як результат, до існуючих дев’яти автомобільних пунктів пропуску перспективними назвали ще 16 КПП. Біда лиш у тім, що процес створення (відкриття) окремих з них триває… від 4 до 25 років. При цьому є непослідовним та безсистемним.

«Зіштовхнулися з тим, що нормативно ці пункти пропуску закріплені у документах різного адміністративного рівня, суб’єктів видання та юридичної сили (від рішень сільрад до рішень президента, уряду та ВРУ, міждержавних угодах). При цьому у різних документах може бути різний статус одних і тих самих пунктів пропуску», - розповідає Ясевич.

У перспективі на Закарпатті мають запрацювати реконструйовані МАПП «Ужгород», МАПП «Лужанка», планується відкриття першого пункту пропуску на кордоні України та Польщі «Лубня – Волосате» / фото Наталії Петерварі

Зважаючи на це, а також на те, що необхідність відкриття цих пунктів пропуску не оцінювалося за жодною методикою на предмет доцільності, з усього переліку перспективних найбільш пріоритетними визначили вісім. Звісно, така кількість пунктів пропуску не розв’яже питання остаточно. Але потрібно з чогось починати. За словами голови Закарпатської ОДА Ігоря Бондаренка, у перспективі, на 2020-2021 роки, у регіоні повноцінно мають запрацювати МАПП «Ужгород», МАПП «Лужанка», планується відкриття першого пункту пропуску на кордоні України та Польщі «Лубня – Волосате».

А фахівці Закарпатської митниці додають, що «…за 2-5 років є реальною побудова 3-х пунктів пропуску на кордоні зі Словаччиною («Паладь-Комарівці – Руське», «Соломоново – Чієрна» та «Забрідь – Уліч»), двох на кордоні з Угорщиною («Дийда – Берегдароц» та «Велика Паладь – Нодьгодош») та одного на кордоні з Румунією (Біла Церква – Сігету) з відповідними автомобільними сервісними зонами перед ними».

«Це дозволить збільшити добову пропускну здатність кордонів України з ЄС по вантажівках майже втричі, по автобусах майже у два рази, по легкових автомобілях на третину. Кількість громадян, яка зможе перетнути кордон за добу, збільшиться з 32 до 56 тисяч осіб, - розповідає Ясевич. - І це ми говоримо лише про автомобільні пункти пропуску, функціонування яких безпосередньо належить до компетенції митниці».

Але наскільки цього «запасу» вистачить? Без обґрунтованого, послідовного та системного процесу розвитку пунктів пропуску на кордоні з ЄС у короткостроковій та довгостроковій перспективі, Україна, з її величезним потенціалом, так і залишатиметься десь на закрайку можливостей.

Наталія Петерварі

unian.ua

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу