Осінь в Кужбеях: як «живе» безлюдне село в горах Закарпаття (ФОТО, ВІДЕО)

Ньюзмейкерками були сестри Ганна і Калина Бряник, які, живучи більшу частину року в екстремальних умовах Кужбеїв, серед смерекового лісу і тварин, ніяк не могли наважитись жити в селі Сойми, під горою, де мали частину хати, чим і давали інформаційний привід любителям карпатської екзотики. Тож коли життя в долині Ріки, з примхами цивілізації і гуркотливими машинами їм набридало, гори показували свої хребти з-під снігу, вони знову повертались в маленьку дерев’яну закіптюжену хату, а з їх поверненням в Інтернеті і у місцевій газеті «Верховина» з’являлись заголовки штибу «Іскра життя знову спалахнула в Кужбеях».
Моє дитинство і юність в досмартфонні часи дали змогу спостерігати за подіями в цьому селі не з новин. Якісь 40-45 хвилин звивистою лісовою дорогою з Майдана через урочище Банний – і ти вже милуєшся краєвидами гір, уявляючи, як вирувало колись в Кужбеях верховинське життя. За якісь десять років на моїх очах тут зникли дерев’яні хати, в які можна було зайти і побачити залишки аскетичного побуту горян. Попри атмосферу присутності, коли здавалося, що хтось зараз вийде з хати, почуєш сміх і розмови, десь закуриться дим із сіней, кожного року природа забирала своє – спочатку кришу, потім стіни, а наостанок і викладений з колотих брил фундамент заростав травою і мохом, нагадуючи, що тут колись була хата, лише невеликим горбом, чи вишкіреною ямою.
Не важко здогадатись, що суворі карпатські зими і пошук легших умов для життя, колись штовхнули місцевих мешканців з гори в навколишні села. Дехто забрав із собою і хати, залишивши після себе криницю і вже здичавілі садки груш, яблунь й терпких слив.
Здивувався, коли, порившись в старих картах, побачив, що спочатку гірське поселення мало інші назви, наприклад, у XVIII ст, 1782–1785 роках тут знаходилось до десяти хат (в кращі часи – до тридцяти), а назву записано як Burgeletz.
Вже у XIX ст (1864 р.) і ХХ ст. (1941) році на кадастрових і військових картах можна прочитати знайому нам назву Кужбеї, але з дописом Szarvashegy, що в перекладі з угорської звучить як «Гірський олень».
Окремої згадки заслуговує дерев’яна церковця, збудована в 1937-му, за народними звичаями – в найвищій точці села, віддана всім вітрам і захищена лише декількома деревами, що ростуть навколо. Саме вона – один з основних магнітів для туристів в цей «ведмежий кут», хоча служба в церкві рідкість – один раз в рік, 7 липня на свято Різдва Іоана Хрестителя. На один день село оживає, сюди підіймаються ті, хто ще тут народився, і ті, хто буває тут чи не щоліта на сінокіс, і по гриби з ягодами.
Хранительками ключа від церкви були сестри Бряник. Постукавши в невеличкі двері, можна було домовитись через Калину, якій було все важче ходити, щоб глухоніма Ганна відкрила її, і побачити інтер’єр всередині. Колись з однокласниками ми вилізли на горище церкви, де побачили перерізаний газовий балон, який виконує функцію дзвона.
Про Кужбеї написано дуже багато. Зникнення села в наш час не проходить безслідно. Остання мешканка села, Калина Бряник, живе в Соймах. Її хатина замкнута на колодицю. Пропоную подивитись режисерську студентську роботу мого друга з Майдана Василя Рекіти, і фото з недільної прогулянки таким гарним, таким безлюдним селом...
Михайло Маркович, для uzhgorod.net.ua
Відео: Василь Рекіта
Фото автора
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Закарпатська обласна станція переливання крові повідомляє про потребу в донорах крові усіх груп
- "Повертаю себе собі" - проєкт, мета якого допомогти ветеранам і родинам знайти нові точки опори
- Стіл для найсміливіших із нас – традиція вшанування пам’яті про захисників України. Долучайтесь!
- Мистецька резиденція неподалік Ужгорода має шанс стати центром культурного життя Закарпаття
- Унікальне видання - за донат: Федір Шандор пропонує поповнити бібліоколекції виданням "Мілітарна хроніка Закарпаття"
- "Казали, що ми не повинні жити на світі, бо ми роми, ми зіпсована нація", — згадують очевидці нацистського геноциду
- Ветеранська політика в дії: приклад успішної інтеграції захисників України у поліції в Закарпатській області
- Тея, Муначімсо Айві, Раліна, Деян, Теодор, Іслам - серед імен, які закарпатці давали своїм дітям цьогоріч
- Бичківський медяник: вишиваний оберіг, який можна спробувати на смак
- На Закарпатті найгірші результати НМТ з української мови та математики, але найкращі – з хімії
- “Від зерна до хліба”: урожай пшениці вже вдруге зібрала закарпатка Аліса Смирна з дітьми
- Мешканців Закарпаття запрошують до участі в літературному проєкті «Мапа голосів»
- В Ужгороді другий день поспіль тривають протести проти закону щодо НАБУ і САП
- «Бограч-index» – липень 2025: за місяць продукти змінилися на +1,8 %
- «Нові сусіди» - як жінки-переселенки створюють нові бізнеси на Закарпатті
- Герої без зброї: водій-сапер Михайло Яворський про розмінування, руйнування і людську уважність
- "Моя мрія отримати якісний протез здійснилася": історія закарпатського ветерана Йосипа Лакатоша
- “Закарпаття: у кадрі та серці”: стартував фотоконкурс про красу й унікальність регіону
- Мій найкращий концерт ще попереду. Владислав Юрош про першу скрипку та камерний оркестр
- «Традиції, що єднають» – унікальну рубрику започаткували дві громади - Закарпаття та Донеччини
До цієї новини немає коментарів