Гірський маяк і його герої: закарпатський фотограф провів п'ять днів із рятувальниками в обсерваторії “Білий Слон”

Гірський маяк і його герої: закарпатський фотограф провів п'ять днів із рятувальниками  в обсерваторії “Білий Слон”
Фотограф та мандрівник Олег Григорьєв – про п'ять днів, проведених із гірськими рятувальниками в обсерваторії “Білий Слон”

 

Цих хлопців у країні знають усі — тисячі людей майже щоранку переглядають їхню сторінку в Facebook і світлини з однієї з найвищих точок країни — Чорногірського Піп-Івана. Більше дізнатися про те, як проходять зимові дні на Білому Слоні, вдалося закарпатському фотографу та мандрівнику Олегу Григор’єву: він пробув із гірськими рятувальниками п’ять днів там, де тільки вітер, сніг, гори і... Білий Слон. В ексклюзиві для Укрінформу Олег Григор’єв поділився враженнями та світлинами про цю пригоду.

УСЯ В СНІГУ, ОБСЕРВАТОРІЯ СПРАВДІ НАГАДУЄ ВЕЛИЧЕЗНОГО БІЛОГО СЛОНА

- У кінці січня я на п’ять днів став волонтером на Чорногірському гірському пошуково-рятувальному посту – найвисокогірнішому в Україні, – розповів Олег. – Він розміщений на висоті 2022 метри над рівнем моря на горі Піп Іван Чорногірський у приміщенні старої польської обсерваторії, яку ще називають «Білий слон». Популярною ця точка на туристичному маршруті є саме завдяки обсерваторії, яка почала працювати у 1938 році й виконувала функції астрономічної і метеорологічної станції. За часів Радянського Союзу обсерваторія занепала. Вона довго пустувала, поки група волонтерів – громадських рятівників – не облаштувала тут рятівний пост. У Карпатах губиться і травмується величезна кількість туристів, тому створення такого посту – гостра необхідність.

- Зимові суворі хуртовини обліплюють метеостанцію настільки товстим шаром снігу, що за формою вона разом з астрономічною вежею справді нагадує білого слона, — ділиться враженнями Олег. – На цій висоті взимку часто панують екстремальні умови: ураганний вітер просто зриває схили, сніг і шматки льоду літають у повітрі й обстрілюють обличчя, важко дихати, погана видимість, людей тут підстерігають різкі обриви, вітри надувають хуртовинні дошки... За короткий час тут легко можна отримати обмороження.

ДАВНО МРІЯВ ПРОВЕСТИ З ЦИМИ ХЛОПЦЯМИ КІЛЬКА ДНІВ, ПОСПОСТЕРІГАТИ ЗА НИМИ

- Поспостерігати за роботою команди високогірних рятівників в екстремальних умовах – досвід для мене справді унікальний. Я дуже люблю гори, ходжу в зимові походи, тому давно було бажання хоч на кілька днів стати частиною такої професійної команди: побачити, як вони живуть у високогір’ї, як працюють у складних умовах, тренуються, неформально поспілкуватися з крутими хлопцями і послухати неймовірні історії порятунку, – каже Олег. – Героєм моєї фотоісторії, зрештою, став Василь Фіцак, йому 38 років, він гірський рятувальник, – розповідає Олег. – Усе своє життя Василь ходить у гори – і взимку, і влітку — за будь-якої погоди. Себе він не уявляє без гір. Упродовж 2019 року він провів на Чорногірському хребті 140 днів.

Власне, пост рятувальників ДСНС України в Івано-Франківській області постав у межах польсько-українського проєкту з відновлення обсерваторії між Прикарпатським університетом ім. В.Стефаника та Варшавським Університетом, проєкт було розпочато 2012 року.

Василь Фіцак розповів, що з 2015 року вони з іншими волонтерами маркували туристичні маршрути в горах та долучилися до чергування в обсерваторії на випадок, якщо туристам знадобиться порятунок.

- А вже через рік, – розказав Василь, – ми стали офіційним загоном рятувальників Державної служби надзвичайних ситуацій. Було створено Явірницьке пошуково-рятувальне відділення, до складу якого ввійшли досвідчені хлопці, туристи та альпіністи, для яких гори – рідна стихія, хлопці з характером. Нині тут відмічаються туристи, повідомляють про свій маршрут, можуть знайти укриття, коли умови стають небезпечними. Рятувальники регулярно інформують про погодні умови в горах, їх погіршення, штормові попередження, лавинну загрозу.

ПРИ ПОРЯТУНКУ ТУРИСТІВ З ЛАВИНИ КОЖНА ХВИЛИНА ВИРІШАЛЬНА

- Регулярно команда рятувальників проводить тест лавинної небезпеки, про що повідомляє туристів, європейські та українські ресурси, – каже Олег. – Але трапляється і так, що їхніми рекомендаціями нехтують, недооцінюючи небезпеку. Василь у розмові зі мною згадував, як група туристів проігнорувала застереження про високу ймовірність сходження лавин і після нічного снігопаду вирушила у похід. У той же вечір група підірвала лавину і двох людей засипало снігом. Їм пощастило, що це був невеликий сніговий зсув і їх швидко відкопали товариші. Проте у серйозніших обставинах без спеціальних біперів, які дозволяють швидко встановити місцеперебування людини під лавиною, зондів, снігоступів і сніголавинних лопаток врятувати потерпілого стає набагато складніше, а часом і неможливо, враховуючи ще і те, що кожна хвилина при цьому вирішальна.

Рятувальники у вільний час відпрацьовують тактико-спеціальні навчання з наземного пошуку, порятунку на місцевості зі складним рельєфом, скелелазіння з постановкою станції і тренування підйому постраждалого на гору у випадку, коли неможливо скористатися рятувальними саньми. Наприклад, на телефон надходить сигнал про по допомогу. Оцінюючи ситуацію, рятувальники оперативно готуються до конкретного виду робіт, беруть аптечку, грілку на тіло для постраждалого, термозахист, зокрема, «космічну» ковдру для зменшення тепловтрат і спеціальні сани. Вони мають чіткий і відпрацьований алгоритм, як діяти за конкретних умов.

Поза чергуваннями хлопці постійно зайняті навчаннями, регулярно їздять на спільні стажування гірських рятувальників та обмін досвідом як в Україні, так і за кордоном. Нещодавно повернулися з навчань на Мармаросах з надання долікарської першої допомоги при кровотечах, переломах, зупинці серця – з використанням спеціального обладнання для перевезення потерпілих.

А ще гірським рятувальникам важливо підтримувати хорошу фізичну форму. Тому вони мають звичку за хорошої погоди робити трейли Чорногірським хребтом. Це такий собі «аналог» ранкової пробіжки, тільки в умовах високогір’я, каже Олег.

- Попри небезпеку й ізольованість, ця робота для них — улюблена, – ділиться відчуттями фотограф. Навколо гори, пейзаж за вікном змінюється щохвилини, а погляд тікає далеко за горизонт.

САМЕ НА КЕРІВНИКА ГРУПИ ЛЯГАЄ УСЯ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ГОРАХ

У розмові з Олегом Григор’євим рятувальники розповіли про основні причини, чому туристи потрапляють у ситуації, що загрожують їхньому життю.

- Туристи часто переоцінюють свої фізичні можливості, недооцінюють небезпеку, а їхнє спорядження й одяг нерідко не відповідають сезонності, – сказав Василь Фіцак. – Вони наражають себе на небезпеку ще і тим, що, скорочуючи маршрути, спускаються траверсом з хребта: так можна спровокувати лавину.

Але багато, наголошує Василь Фіцак, залежить від керівника групи — саме він приймає рішення. Відтак, саме на керівникові туристичної групи лежить найбільша відповідальність.

- Він мусить зареєструватися, повідомити рятувальників про маршрут, проконтролювати індивідуальне і колективне спорядження групи. Часто можна побачити, що туристи піднімаються, не маючи навіть спеціального туристичного взуття, не кажучи вже про інше. Було і таке, що бачили туристів у взутті, перемотаному скотчем. Зате керівник – укомплектований. Керівники повинні ділитися досвідом з тими, кого вони знайомлять з горами і за кого відповідають.

Василь згадує випадок, коли двоє хлопців з Ужгорода навіть не мали в поході з собою сірників, щоб розпалити взимку багаття і зігрітися після двох холодних ночівель у горах. Погода погіршилася, і вони загубилися – без наметів, спорядження та відповідного одягу. На жаль, цей випадок був трагічним.

ПОРАДИ ТУРИСТАМ ВІД РЯТУВАЛЬНИКІВ З БІЛОГО СЛОНА

Йдучи в гори, радить гірський рятувальник Василь Фіцак, потрібно мати при собі тривожну сумочку. Там має бути ліхтарик, навігатор, кілька запасних батарейок для них, компас, сухий спирт або свічка, сірники чи запальничка, кілька батончиків. Ця тривожна сумочка майже нічого не важить, але може врятувати життя.

- Василь Фіцак розповів, що часто люди себе наражають на небезпеку, навіть на день ідучи в гори. Тому рятувальники радять адекватно оцінювати свої сили, завжди реєструватися, надавати перевагу походам з гідами і мати заряджені телефони, щоб могти набрати 101 в екстрених ситуаціях, – каже Олег Григор’єв.

У розмові зі мною хлопці постійно наголошували, що гори — завжди сильніші за людину і не пробачають легковажності та помилок.

ІСТОРІЇ БІЛЯ ВОГНЮ

Найцікавіше було спостерігати за хлопцями вечорами, біля вогню в каміні, каже Олег.

- Коли Василь заходив до кімнати знадвору, сідав біля каміна, і жар починав огортати його руки. Він казав, що від тепла вогню відчуває пощипування на кінчиках пальців, це після обмороження під час минулорічних рятувальних робіт. Після того випадку щонайменший холод відкликається у пальцях болем, – розповідає Олег.

Утім, краще ніж слова, це передають його портрети рятувальника з Білого Слона.

- Вечорами за вікном обсерваторії не стихав вітер. Його чути навіть через пластикові вікна, особливо вночі. Температура тут може опускатися до 30 градусів морозу, а швидкість вітру – досягати 30 метрів на секунду (на низині це прирівнюється до урагану, який зносить дахи будівель і викорчовує дерева). Вечорами Василь розказував історії порятунку, деякі з них забути неможливо.

- Коли рятувальник намагається врятувати іншу людину, він має знати свою межу і розуміти, коли може не повернутися. Й буває так, що іноді за цю межу доводиться заступати, коли на карту поставлене людське життя. В альпінізмі є таке поняття як червона лінія – лінія неповернення. Рятувальники для себе її відчувають інтуїтивно, – розказував Василь. – Торік стався фатальний випадок, коли замерзло двоє туристів. Під час сходження почалася снігова буря, вітер збивав з ніг. Нам довелося рятувати групу туристів за кількасот метрів від посту. Останні метри просто доповзали. При тих умовах більше години залишатися на сильному вітрі та при поганій видимості – без перебільшення смертельно. Руки швидко замерзають навіть у рукавицях, нема чим дихати, а ще і тягнеш потерпілого. Тоді ми й самі дістали обмороження відкритих ділянок, – розповів Василь.

З його слів, кожен свою межу розуміє сам. У кожного свої фізичні параметри, так само багато чого залежить від характеру, психологічного настрою, гарту, досвіду. Це якесь відчуття, інтуїція, що ось тут уже – стоп, ти ходиш по лезу. А ще в ці моменти прислухаєшся, що тобі говорить совість, сумління, серце, – такими словами це описував гірський рятувальник.

ГОРИ — ЦЕ ФІЛОСОФІЯ СИЛЬНИХ ДУХОМ

Я багато ходив і ходжу в гори, взимку також, – каже Олег. – Але зустріч із цими хлопцям із Білого Слона назавжди залишиться у серці. Оці кілька днів, проведені з ними на найвищому гірсько-рятувальному посту країни ще раз утвердили мене в думці, що гори — це філософія сильних духом.

Вони такі ж непередбачувані, як і море. Гори вимагають пильності та серйозного до себе ставлення. Легковажності вони не прощають.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото: Олег Григор’єв

ukrinform.ua

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

08 лютого 2020р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів