«Не люблю хвалитися, як знищую ворога, мені важливіше рятувати товаришів…» Історія бійця 128 бригади Василя

У Василя, 31-річного старшого сержанта 2 гірсько-штурмового батальйону 128 ОГШБр, незвичайний позивний – Віскас. Він виник ще в дитинстві й пов'язаний із тим, що хлопець завжди притягував котів і собак. Ця особливість залишилася в нього і в ЗСУ.

– На початку війни до нас у підвал прибилася вагітна собака й народила трьох цуциків прямо в спальнику, – розповідає Василь. – А коли їм було по 12 днів, якийсь великий пес загриз собаку-маму. То я вигодував цуценят із піпетки, а коли вони окріпли, відправив додому. Тому позивний цілком виправданий…

Зараз Василь командує підрозділом безпілотників, хоча за цивільною спеціальністю автокранівник і до війни ніколи на БПЛА не «літав». У перші місяці «повномасштабки», коли почали впроваджуватися дрони-розвідники, в його гірсько-штурмову роту прийшли офіцери й спитали, чи має хтось потрібні навички. Віскас не мав, але відповів, що готовий учитися.

– Мені дали «Мавік» і сказали пробувати. Так я став першим пілотом у нашому батальйоні і, до речі, з початку війни не проходив жодних курсів, усе вивчив самостійно, з нуля. На початку це було досить ризиковано, адже перші дрони автоматично показували свою геолокацію, а росіяни вираховували її аероскопом. Але я цього не знав. Просто брав дрон, ішов на край села, злітав і тренувався – розглядав ворожі позиції. А туди починало прилітати з ворожої арти. Це вже пізніше з’явилася прошивка, яка анонімізувала дрони, і вони перестали виказувати геолокацію…

Одного разу під час аеророзвідки дрон не зміг долетіти назад, і Віскас посадив його в сірій зоні. А далі пішов шукати.

– БПЛА тоді були дуже дефіцитні, це був єдиний дрон такого типу в батальйоні. Я запам’ятав приблизне місце посадки і йшов туди по зарослому ріпаком полю, аж поки не почув російську мову. І тоді зрозумів, що дійшов до ворожої позиції, яку добре знав із неба. Там було дуже багато росіян, але мені пощастило, що вони нічого не замінували, а ріпак був високий, по груди. Я таки знайшов свій дрон і непомітно повернувся.

Восени 2022-го аеророзвідку почали активно застосовувати при звільненні Херсонщини. Віскас у складі піхотних підрозділів брав участь у штурмах і допомагав командирам керувати боєм.

– Бували випадки, що наші штурмовики просуваються до ворожих укріплень, їх починають крити вогнем, а вони не бачать, звідки. Тоді я піднімаю дрон, командир виявляє вогневі точки й дає по рації координати. Так усе починалося, це вже зараз стріми, і лінію зіткнення видно з різних ракурсів. Якраз тоді з’явилися «Мавіки-3», які, можна сказати, здійснили революцію у війні. FPV і великих бомберів ще не було, і «Мавіки» використовували як універсальні дрони – ними й скиди робили, і дистанційне мінування, і аеророзвідку проводили, і воду чи провізію доставляли на позиції…

Широке застосування дронів призвело до того, що у Віскаса практично не залишалося часу на відпочинок, – він працював по 20 годин на добу.

– У мене мозолі з’явилися на пальцях від пульту, а коли я засинав на годину-дві, хлопці бачили, що продовжую «літати», – мої пальці рефлекторно рухалися, наче я продовжував вести дрон. Тоді на моє прохання командування прийняло рішення створити в батальйоні окремий підрозділ БПЛА, і мені почали виділяти хлопців, котрих я учив з нуля.

Зараз роль БПЛА у війні важко переоцінити, однак у логістиці навіть великі дрони-бомбери обмежені відносно невеликою вантажопідйомністю, тому для забезпечення передніх позицій боєприпасами чи провізією паралельно почали використовувати наземні роботизовані комплекси (НРК).

– Якщо кожен із піхотинців для мінування сірої зони міг понести з собою за раз по дві ТМ-ки (протитанкові міни), то наша перша машинка, до речі, не дуже зграбна й недосконала, повезла одразу 20 ТМ-ок, а назад вивезла пораненого сапера. Великий дрон-бомбер може доставити нашим штурмовикам 10-кілограмовий вантаж (воду, продукти, сигарети, медикаменти…), а НРК – 250 кілограмів. Однак НРК не завжди замінить дрон, є місцевість, куди він не проїде через пересічений ландшафт чи значні руйнування. Тому ці два «кур’єрські» методи слід застосовувати паралельно.

З початку війни Віскас отримав два поранення, однак найважчою для нього була втрата близького друга, котрий загинув у березні цього року.

– Росіяни виявили бліндаж із нашими операторами БПЛА й підірвали його своїм дроном. Загинули кілька чудових хлопців, серед них Олександр Малолєтко – мій земляк із Полтавщини й найближчий друг, котрий був хресним батьком мого сина. Це сталося під час російського штурму, я й сам тоді працював на бойовій позиції і коли почув, що Сашко загинув, не знав, куди себе подіти від відчаю. 17 вильотів тоді зробив із бомбером – літав, бомбив і водночас плакав… Ми були знайомі з Сашком із 15 років, разом училися, далі працювали, були як брати…

Як оператор БПЛА Віскас дуже ефективний, він завдав росіянам дуже багато шкоди. Однак набагато краще пам’ятає не бойові задачі зі знищення ворога, а «гуманітарні місії» – порятунок своїх товаришів.

– На Херсонщині після невдалого штурму хлопців відвели з поля бою, а я з двома офіцерами залишився попереду й отримав задачу облітати дроном сектор і шукати поранених, загиблих, зброю. Залетів до нашого танка, підбитого російським ПТУРом (протитанковий ракетний комплекс), хоча не мав там бути. Усі були впевнені, що живих у танку немає – командир екіпажу загинув (його тіло було видно), а механік зумів вибратися сам. Але, пролітаючи над баштою, я помітив через відкритий люк помах руки, – це важко контужений навідник гармати взявся за голову. Він зумів вижити після прямого влучення ракети в башту. До росіян звідти було кілометр, це близько, але наші хлопці організували рятувальну операцію. Кинули на поле дими, а далі наша «беха» під’їхала з безпечного боку посадки, проламала її, навідника забрали з танка й вивезли в безпечне місце. Командир екіпажу, котрий загинув, був Дємон – Дмитро Гранчар. Дуже відважний і безстрашний танкіст, удостоєний пізніше звання Героя України посмертно…

За допомогою свого дрона Віскас неодноразово рятував товаришів, а одного разу використав БПЛА нестандартно – взяв полоненого.

– Росіянин зрозумів, що не має виходу й підняв перехрещені руки – кінець, здаюся. Я махнув йому дроном, показуючи напрям, і супроводив до наших позицій.

Віскас командує підрозділом і готується стати офіцером, тому міг би займатися адмініструванням на відстані від передової, однак і далі виїжджає на бойові позиції й особисто керує дронами чи НРК. Рік тому в бійця народився син, і це трохи вплинуло на його ставлення до служби.

– Син поки не впізнає мене, бо бачить наживо раз на пів року. Уже починає ходити під стінкою, вимовляє перші слова. Те, що народилася дитина, вплинуло на моє ставлення до служби. Раніше в мене було дуже багато ситуацій, у яких я й сам не знаю, як вцілів. А зараз став більше себе берегти, бо розумію, що моє життя важливе не тільки для мене…