Лікар-інфекціоніст з Ужгорода: коли працюєш з COVID-19 навіть попри те, що сам у групі ризику

«ПРОКИДАЮСЯ І РОЗУМІЮ, ЩО Я ЖИЮ»

Його ранок, як і в більшості закарпатців, починається з кави: «О шостій двічі дзвонить будильник – перший я завжди вимикаю, – розповідає Антон Когутич. – Спершу кладу кавоварку з напівсонними очима. Приймаю теплий душ і холодний. Тоді я прокидаюся і розумію, що я жию. На цей час кава уже витекла – так і починається мій день. Обов’язково за кавою перевіряю пошту, новини, передивляюся сайти МОЗ щодо COVID. Можу ще ВООЗ подивитися. А в період навчання ще перевіряв, що надсилали студенти».

Тепер дістатися роботи стало простіше. А от на початку карантину за 15 до восьмої під звук церковних дзвонів (пан Антон живе біля «України») сідав в авто, дочікувався колеги й разом їхали на «п’ятихвилинку».

ДО ІНФІКОВАНИХ НЕ ПУСКАЮТЬ КОЛЕГИ

На роботі колеги вже звично вітаються «як боксери», жартує лікар. «За шість місяців карантину звикли до нового життя – у масках і з вітаннями, як у боксерів. Але щоранку наш головний лікар Михайло Поляк наголошує, щоб ми пам’ятали про небезпеку, були обачними – кожна дія важлива. Розслабишся – інфікуєшся. Завдяки йому у нас немає жодного, хто інфікувався на роботі».

Відтак його робота продовжується вже в кабінеті: веде документацію, вивчає історії хвороб. «Дівчата переодягаються і йдуть у відділення до хворих. Вони мене не пускають до інфікованих. Сказали: Антоне Івановичу, сидіть тут, унизу (у «чистій» зоні, – прим. авт.). Якщо треба, ідіть на виклики, але до хворих у палати не заходьте». Він – лікар-ургентник, тож за потреби виїздить на виклики. І в цьому теж неабиякий ризик.

«Я старший ургентний інфекціоніст в області кожен другий тиждень. Коли у якусь лікарню району, області чи міста треба інфекціоніста, то виїжджаємо з колегою по черзі. А якщо у район потрібен не лише інфекціоніст, а ще інший фахівець, тоді їдемо санавіацією. Так тепер працюємо у «ковідній» ситуації. За можливості стараємося консультувати дистанційно, але не завжди це виходить – краще раз побачити, як десять раз почути».

«НІКОЛИ НЕ ЗНАЮ, ДО КОГО ЇДУ»

Робота Антона Когутича – як російська рулетка. Бо коронавірус може поєднуватися з іншими інфекційними хворобами. І коли він їде на умовний кір чи гепатит, то виключати, що пацієнт не інфікований COVID-19, не варто.

«Крім ковіду, є ще інші інфекції – вони нікуди не зникли. Висока температура, кашель у людей може бути і при інших захворюваннях. І я, як ургентний лікар, маю виїхати на виклик. Таких викликів мало буває: коли потрібно кудись у район, де лежить тяжкий хворий. Однак вони є. Я ніколи не знаю, до кого їду. Мене можуть викликати на гостру респіраторну інфекцію, під якою буде ховатися COVID-19», – каже медик.

Зі слів лікаря, раніше, до карантину, по місту було 2–3 виклики на день. А за межі міста ще рідше. Однак робота ургентного лікаря не має графіку: «Мої хворі можуть бути в будь-який час – уночі, понад ранок. Останнім часом ні. Бо менше хворих. Але було й о 2-й, і о 3-й годині ночі. І так тиждень, коли я ургентний».

ПРО ПЕРШИЙ ЛЕТАЛЬНИЙ ВИПАДОК ВІД COVID-19

«Перший на Закарпатті летальний випадок COVID-19 – то був мій виклик. Я туди виїжджав, – пригадує пан Антон. – Жінка була з важкою пневмонією. Ми не знали, на що йдемо, але дотрималися всіх заходів безпеки. В авто одразу відчувалася напруга. Що всі чогось бояться. Самому було страшно, чесно скажу. Бо розумієш, що може бути за тією пневмонією. Ми її оглянули, вона була в реанімації. Встановили вірусно-бактеріальну пневмонію. Що мали справу з ковідом, дізналися вже після її смерті. Ми контактували з нею та її сім’єю. У мене в підсвідомості було: а раптом і я? Поки ти боїшся, той страх змушує думати, що ти і як робиш.

Я інфекціоніст і розумію, що стоїть за словом «карантин». Спочатку було дуже страшно, але потім звикаєш. Головне – пам’ятати про постійний самоконтроль».

…АЛЕ ЖИТТЯ ТРИВАЄ

Короткі перерви лікарі «інфекційки» використовують на спілкування і каву – ще на початку карантину волонтери привезли кавовий апарат. А як інакше витримувати багатогодинні стресові зміни?

Антон Когутич має хобі – співи. Проте каже, що на роботі колегам не співає – бракне часу.

«У нас файний колектив. Біда нас об’єднала. Ми стали ближчими. Не хочу казати, що як одна велика сім’я, але точно стали ближчими. Хоча ми і так не мали розбіжностей у колективі. Ми найкраще розуміємо одне одного – і можемо підтримати, коли важко. Чому я тут? На початку пандемії Михайло Поляк сказав: я нікого примушувати працювати не буду. Ви маєте розуміти, що надаєте медичну допомогу. І це вибір кожного з вас. Ви маєте право відмовитися. Ми четверо (кафедрали Віра Воробець, Євгенія Данканич та Степан Карабіньош, – прим. авт.) написали заяву. Бо розуміємо, що працювати буде нікому».

Із деякою періодичністю медичному персоналу, який працює у інфекційному стаціонарі, проводять дослідження ПЛР та ІФА-тести, щоб вони могли продовжувати боротися за життя закарпатців.

Ксенія Шокіна

Медіацентр УжНУ

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі