Люди «АТБ»: для людини з чистою совістю та гарячим серцем будь-яка місія буде здійсненною

Аби майже чотири мільйони клієнтів щодня мали можливість купувати гарантовано свіжі продукти,  докладає чималих зусиль величезна команда лідерів. Це різні люди: для когось ця торгова мережа стала першим робочим місцем, своєрідним стартом для успішної кар'єри в компанії; хтось, вже маючи багатий життєвий досвід, знайшов тут своє покликання, вірних друзів, можливість розвиватися та розпочати новий період свого життя.

Одним із таких мудрих, щирих та енергійних співробітників є Галина Кенез, старший охоронець нашого ужгородського магазину «АТБ». Раніше Галина Юріївна багато років віддала медицині, успішно працювала в правоохоронних органах, захищала суверенітет і незалежність нашої країни у військовому конфлікті на сході. Про власні принципи, роботу та життя вона розповіла нам в невеличкому інтерв'ю.

– Насамперед хочу подякувати вам за внесок у боротьбу за цілісність і незалежність нашої країни. Розкажіть, як ви потрапили в зону АТО. Це була мобілізізація чи ваш особистий свідомий вибір?

– Це був 2015 рік. Якраз тоді тривала реформа Національної поліції України. Я була співробітником правоохоронних органів. У нас проходила ротація, і я вирішила, що буду корисна саме там, на передовій. Тим паче, що я багато років віддала медицині, вмію надавати невідкладну допомогу. Свого часу закінчила медичне училище, 15 років працювала в лікарні.

– Чому пішли з медицини?

– Я усвідомила, що у цій сфері вже досягла моменту, коли вже особливо нема простору для розвитку. Тому вирішила внести певні зміни у власне життя, закінчила юридичний факультет, пішла на службу до правоохоронних органів.

– Вирушаючи на Донбас, ви розуміли, що прямуєте на війну, отже, це може бути дорога в один бік?

– Звісно, усвідомлювала, але сумнівів не мала,  сильнішим було почуття обов'язку, бажання вчинити по совісті. Для мене є речі, які цінніші навіть за життя, оскільки без них життя просто не має сенсу. Це совість, честь, свобода.

– Страшно знати, що будь-яка хвилина може стати останньою, бо може прилетіти куля, міна, снаряд?

– Ми тільки-но прибули на позиції, як відразу ж почався обстріл. Пам'ятаю, що тоді промайнули думки про те, що вдома на мене чекає родина, улюблена донька, літні батьки. Потім це почуття потроху відпускає. Починаєш розуміти, що бути тут – це твоє рішення і воно правильне. Ти потрібен саме тут. Це місія, яку ти здатен виконати.

– Які думки були в той момент, коли ви поверталися із зони АТО? Адже це довга дорога, є час оцінити пройдений шлях, багато чого переосмислити...

– Війна змінює кожну людину. Побувавши там, на багато речей починаєш дивитися інакше. Починаєш значно більше цінувати людське життя, мирне небо над головою, справжню дружбу, свободу, власний час.

– Розкажіть про вашу роботу в поліції, який життєвий досвід ви там отримали?

– За 12,5 років служби я насамперед навчилася добре розбиратися в людях, розуміти їх, чути аргументи, не засуджувати і не оцінювати певні вчинки, вміти співчувати.

– Знаю, що за роки служби маєте чимало грамот, подяк. Вас, напевно, з Нацполіціі не хотіли відпускати?

– Зізнаюся, я молодий пенсіонер. У мене була можливість піти у відставку в званні майора. Трохи часу не вистачило, аби стати підполковником – якась затримка із документами відбулася. Певна річ, пропозиції продовжити службу надходили, але я  вирішила, що моя місія в правоохоронних органах виконана. Мала велике бажання розвиватися далі, змінити обстановку, відкрити наступну сторінку життя, спробувати щось нове.

– Ви були першою жінкою із Закарпаття, яка поїхала брати участь в антитерористичній операції, а потім прийшли працювати в перший магазин «АТБ» на Закарпатті.

– Так, перший супермаркет «АТБ» у нашому регіоні відкрився 26 червня минулого року в Ужгороді на вул. Капушанській, 175а напередодні Дня Конституції.

– Як ви прийняли рішення працювати в «АТБ»?

– Я людина енергійна, не люблю сидіти без діла. Оголошення про пошук співробітників потрапило мені на очі суто випадково. Подумала, а чому б ні, роботи я не боюся, спілкуватися з людьми, слухати і чути їх вмію. Пройшла співбесіду, взяли в охорону. Колектив у нас хороший, відкритий, дружний. Всі розуміють, що виконуємо одну місію. Трохи пропрацювавши, отримала підвищення, стала старшим охоронцем.

– А як любите проводити вільний час? Маєте захоплення?

– Комусь до душі хрестиком вишивати, а я люблю готувати різні страви. Ще дуже люблю природу нашого Закарпаття. Для мене прогулянки цими дивовижними місцями – найкращий відпочинок!

Валентина Гапак

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі