Люди «АТБ»: для людини з чистою совістю та гарячим серцем будь-яка місія буде здійсненною

Аби майже чотири мільйони клієнтів щодня мали можливість купувати гарантовано свіжі продукти, докладає чималих зусиль величезна команда лідерів. Це різні люди: для когось ця торгова мережа стала першим робочим місцем, своєрідним стартом для успішної кар'єри в компанії; хтось, вже маючи багатий життєвий досвід, знайшов тут своє покликання, вірних друзів, можливість розвиватися та розпочати новий період свого життя.
Одним із таких мудрих, щирих та енергійних співробітників є Галина Кенез, старший охоронець нашого ужгородського магазину «АТБ». Раніше Галина Юріївна багато років віддала медицині, успішно працювала в правоохоронних органах, захищала суверенітет і незалежність нашої країни у військовому конфлікті на сході. Про власні принципи, роботу та життя вона розповіла нам в невеличкому інтерв'ю.
– Насамперед хочу подякувати вам за внесок у боротьбу за цілісність і незалежність нашої країни. Розкажіть, як ви потрапили в зону АТО. Це була мобілізізація чи ваш особистий свідомий вибір?
– Це був 2015 рік. Якраз тоді тривала реформа Національної поліції України. Я була співробітником правоохоронних органів. У нас проходила ротація, і я вирішила, що буду корисна саме там, на передовій. Тим паче, що я багато років віддала медицині, вмію надавати невідкладну допомогу. Свого часу закінчила медичне училище, 15 років працювала в лікарні.
– Чому пішли з медицини?
– Я усвідомила, що у цій сфері вже досягла моменту, коли вже особливо нема простору для розвитку. Тому вирішила внести певні зміни у власне життя, закінчила юридичний факультет, пішла на службу до правоохоронних органів.
– Вирушаючи на Донбас, ви розуміли, що прямуєте на війну, отже, це може бути дорога в один бік?
– Звісно, усвідомлювала, але сумнівів не мала, сильнішим було почуття обов'язку, бажання вчинити по совісті. Для мене є речі, які цінніші навіть за життя, оскільки без них життя просто не має сенсу. Це совість, честь, свобода.
– Страшно знати, що будь-яка хвилина може стати останньою, бо може прилетіти куля, міна, снаряд?
– Ми тільки-но прибули на позиції, як відразу ж почався обстріл. Пам'ятаю, що тоді промайнули думки про те, що вдома на мене чекає родина, улюблена донька, літні батьки. Потім це почуття потроху відпускає. Починаєш розуміти, що бути тут – це твоє рішення і воно правильне. Ти потрібен саме тут. Це місія, яку ти здатен виконати.
– Які думки були в той момент, коли ви поверталися із зони АТО? Адже це довга дорога, є час оцінити пройдений шлях, багато чого переосмислити...
– Війна змінює кожну людину. Побувавши там, на багато речей починаєш дивитися інакше. Починаєш значно більше цінувати людське життя, мирне небо над головою, справжню дружбу, свободу, власний час.
– Розкажіть про вашу роботу в поліції, який життєвий досвід ви там отримали?
– За 12,5 років служби я насамперед навчилася добре розбиратися в людях, розуміти їх, чути аргументи, не засуджувати і не оцінювати певні вчинки, вміти співчувати.
– Знаю, що за роки служби маєте чимало грамот, подяк. Вас, напевно, з Нацполіціі не хотіли відпускати?
– Зізнаюся, я молодий пенсіонер. У мене була можливість піти у відставку в званні майора. Трохи часу не вистачило, аби стати підполковником – якась затримка із документами відбулася. Певна річ, пропозиції продовжити службу надходили, але я вирішила, що моя місія в правоохоронних органах виконана. Мала велике бажання розвиватися далі, змінити обстановку, відкрити наступну сторінку життя, спробувати щось нове.
– Ви були першою жінкою із Закарпаття, яка поїхала брати участь в антитерористичній операції, а потім прийшли працювати в перший магазин «АТБ» на Закарпатті.
– Так, перший супермаркет «АТБ» у нашому регіоні відкрився 26 червня минулого року в Ужгороді на вул. Капушанській, 175а напередодні Дня Конституції.
– Як ви прийняли рішення працювати в «АТБ»?
– Я людина енергійна, не люблю сидіти без діла. Оголошення про пошук співробітників потрапило мені на очі суто випадково. Подумала, а чому б ні, роботи я не боюся, спілкуватися з людьми, слухати і чути їх вмію. Пройшла співбесіду, взяли в охорону. Колектив у нас хороший, відкритий, дружний. Всі розуміють, що виконуємо одну місію. Трохи пропрацювавши, отримала підвищення, стала старшим охоронцем.
– А як любите проводити вільний час? Маєте захоплення?
– Комусь до душі хрестиком вишивати, а я люблю готувати різні страви. Ще дуже люблю природу нашого Закарпаття. Для мене прогулянки цими дивовижними місцями – найкращий відпочинок!
Валентина Гапак
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Синій військовий кашкет замість вивіски: історія незвичайної ужгородської корчми
- Будівля в Ужгороді на Підгірній, 46: пам’ять про покоління студентів, викладачів та цілі епохи інтелектуального життя краю
- До 3 тисяч нових пацієнтів з цукровим діабетом щороку фіксують на Закарпатті
- В Ужгороді потребують донорів крові з негативним резус-фактором
- Вибух емоцій, краси, талантів і добра: на біологічному факультеті УжУ відбувся благодійний «Вечір першокурсника & Міс біологічного факультету – 2026»!
- Богатир у 5,1 кг та одна двійня: чим здивував жовтень в Ужгородському перинатальному центрі
- Кров для фронту, булочки для донорів. Як працює єдина на Закарпаття станція переливання крові
- Коли серце втрачає ритм: як працює одне з найскладніших відділень Закарпатського кардіоцентру
- Пеґас, Фенікс, Чапля і їх творець: мистецтвознавець Михайло Сирохман про творчу спадщину Володимира Щура
- Світло пам’яті, яке не згасає: 1 листопада на Пагорбі Слави в Ужгороді
- Кілька поїздів до Закарпаття та із області затримуються: які рейси та на скільки
- Переселенці частіше обирають місто, ніж село: яка ситуація у громадах поблизу Ужгорода
- Працює в кав’ярні, знімає кіно й захищає права людей з інвалідністю: історія Василя Мирявчика із синдромом Дауна
- Понад 2 мільйони людей перебували на Закарпатті від початку повномасштабної війни
- Коли на Закарпатті з’явилися перші автомобілі: історія, яка почалася ще до 1912 року (ФОТО)
- В Ужгороді на маршруті працює перша жінка-водійка міського автобуса
- Психологи, мами та сестри: як ГО «Помагатори» реабілітує поранених військових в Ужгороді
- Оновлення освітніх програм та вибори ректора: Володимир Смоланка розповів про об'єднання УжНУ та МДУ
- Військовослужбовець і скульптор Михайло Ходанич: «На фронті естетики багато»
- Від лікування до психологічного відновлення: «Амазонки Закарпаття» допомогають жінкам, які перенесли рак молочної залози
До цієї новини немає коментарів