Емілія Мадяр-Фазекаш: «Сучасний світ вимагає, щоб спортсмени були не тільки сильними»

А ще Емілія паралельно працює викладачем в Ужгородському національному університеті. Займається також громадською роботою.

• Еміліє, про Ваші успіхи з закарпатськими фехтувальниками на візках знає не тільки вся Україна, а й вся Європа та світ. Але спочатку розкажіть, чому ви обрали шлях бути тренером не в класичному фехтуванні, а з людьми з інвалідністю?

• Насправді, це вийшло трохи випадково. Коли я закінчила Львівський державний університет фізичної культури і паралельно закінчила свою кар’єру спортсмена, то постало питання: а чим далі займатися? Моя першп тренерка, яка привела мене у цей вид спорту, Оксана Рапинець щойно відкрила відділення паралімпійського фехтування на базі Закарпатського інваспорту. І вона запропонувала мені спробувати. Певна річ, спершу було незвично але зізнаюся, що абсолютно не шкодую про це, більше того – дуже задоволена цією роботою!
• Чому?
• Тому, що у таких спортсменів у кілька разів вище бажання займатися та досягати успіху. Вони дуже сильні духом. Вони розуміють, що у цьому світі у них не такі можливості, як у звичайних людей. І мова йде не про спорт, а про життя загалом. І вони чіпляються за всі можливості, які їм дає спорт та фехтування. Вони ніколи не здаються, тому що розуміють ціну ось цього «опускання рук в будь-якій ситуації». А ще вони дуже щирі та приємні люди.
• Як вам вдалося досягти таких результатів? Перемога на чемпіонаті світу, Європи, багато разів на чемпіонаті України?
• Велику роль зіграв успіх наших паралімпійських фехтувальників на останній Олімпіаді. Тоді наші спортсмени повірили, що теж можуть досягнути суттєвих результатів. А ще вони справжні фанати своєї роботи – постійно тренуються, розвиваються. І головне – мріють. Вони дуже хочуть їздити на змагання, знайомитися з новими людьми, підтримувати друзів, а саме зараз - потрапити на Паралімпійські Ігри в Токіо і поборотися там за медалі.
• Знаємо, що вони не тільки сильні в спорті, а й активні в громадському житті...
• Так, завдяки своїм перемогам, постійній згадці в медіа їх почали впізнавати. А разом із цим і порушувати питання соціальної адаптації. Якщо хтось із моїх спортсменів може ходити на протезі, то є такі, які пересуваються виключно на візку. А хіба в нашому Ужгороді достатньо пандусів? У магазинах, лікарнях або, наприклад, перукарнях? Коли роблять ремонти, то про це інколи навіть не задумовуються. І наші спортсмени борються з цим – пишуть запити в міську раду, дискутують про це, нагадують чиновникам про важливість подібних речей при зустрічах. Це важливо, адже вони такі самі люди, як і всі інші. На жаль, часто ми про це забуваємо. І це треба змінювати.
• Поза тим, ви ще й працюєте в УжНУ?
• Так, викладаю на кафедрі фізичного виховання. Викладаю теоретичні предмети, проводжу практичні пари фізичного виховання. Ця робота мені теж дуже до вподоби. Адже спорт – це не тільки фізична робота, а й чимало теорії. Сучасний світ вимагає, щоб спортсмени були не тільки сильними, а й розуміними, адже перемагаємо не тільки завдяки м’язам, а й голові.
• Спасибі, Еміліє, успіхів вам!

Наталія Петерварі 

Від автора: Зараз Емілія Мадяр-Фазекаш балотується до Ужгородської міської ради від демократичної партії Угорців України. Якщо вона вам пообаєтся, шановні читачі, підтримуйте!