Зникла у вогні: в Празі згоріла дерев’яна церква, перевезена із Закарпаття майже 100 років тому (ІСТОРІЯ, ФОТО)

Чехи, пишучи про трагічність випадку, знають ціну втрати. Вони вже рятували церкву в далекому 1929 році, коли перевезли дерев’яну сакральну будівлю до Парку Кінського в Празі, де вона була справжньою родзинкою.
Тож, до перетворення на попіл, церква святого Архістратига Михаїла встигла побачити багато. Ось її історія.
Церква у Медведівцях, Мукачівський район, 1927. Фото Bohumil Vavroušek. Církevní památky na Podkarpatské Rusi
Церква у Медведівцях, Мукачівський район. Фото parohiapraga.eu
За інформацією дослідника Михайла Сирохмана, збудували лемківську греко-католицьку церкву св. Михаїла в селі Великі Лучки у 1625 році (за іншою версією, на поч. XVIII ст.). Відтак пізніше, найімовірніше в 1793 році, її перевезли в село Медведівці. Саме тоді зробили і капітальний ремонт із заміною перекриття. Дерев’яна будівля, зрублена з дубових брусів, міцно скріплених на кутах без жодного гвіздка у спеціальні замки, служила сільській громаді ще понад 250 років. А 7 вересня 1924 року в газеті «Русинський вісник» оголосили про її продаж. Тоді, в післявоєнний час, село перебувало у важкому фінансовому стані, а Чехословаччина ініціювала збереження архітектурних дерев’яних пам’яток. Тож представники громад Медведівців та Праги домовилися про продаж за 32 000 чехословацьких крон і перевезення церкви до столиці. За виручені кошти селяни змогли добудувати нову муровану церкву, яку зводили поряд зі старою.
Церква у Медведівцях, Мукачівський район. Фото parohiapraga.eu
Церква у Медведівцях, Мукачівський район. Фото parohiapraga.eu
У той час гроші за церкву були немалі і, можливо, за інших обставин її ніколи б не придбали. Але в 1929 році наближалася 10-та річниця приєднання Підкарпатської Русі до Чехословаччини. Тож акт купівлі-перевезення святині мав бути культурним символом цієї дати. І кошти таки знайшли.
Мешканці Медведівців перед греко-католицькою церквою св. Міхаїла, Підкарпатська Русь. Фото В. Фабіян, 1929 р. Etnografické oddélení Národního muzea
Червень 1929 року був призначений для перевезення. Коли була перерва в польових роботах, розпочався ретельний демонтаж церкви. Протягом шести днів спільними силами чоловіків та жінок Медведівців колоди оцифрували, вежі поступово знесли, іконостас демонтували, і все було готове до транспортування в Мукачево.
Розбір церкви у Медведівцях Фото parohiapraga.eu
Розбір церкви у Медведівцях Фото parohiapraga.eu
Розбір церкви у Медведівцях Фото parohiapraga.eu
Світлини з часопису Pestrý týden, число 30 від 27 липня 1929 року
Транспорт доброзичливо надала військова колона з Ужгорода, яка скерувала шість автомобілів на замовлення Міністерства національної оборони. В останніх числах червня церкву з Мукачева залізничними вагонами відправили до Праги. Храм установили в Парку Кінського, на високому пагорбі Петржіна, під наглядом архітектора В. Фабіана та митця А. Богача, а 1 липня церкву ввели в експлуатацію.
Зведення церкви у Празі, ceskatelevize.cz
Урочисте відкриття храму відбулося о 11 годині 10 вересня 1929 року з нагоди 10-річчя входження Підкарпатської Русі до Чехословаччини. На відкритті були губернатор Підкарпатської Русі Антон Бескид, єпископ Мукачівської єпархії П. Ґебей, ректор Українського вільного університету Дмитро Антонович, куратор з Медведівців М. Довганич, а також урядові особи та керівництво празької мерії.
Відкриття церкви у Празі у 1929 році. Фото istpravda.com.ua
У тексті запрошення на подію йшлося: «…на згадку про перше десятиліття нерозривного союзу між Підкарпатською Руссю та Чехословацькою Республікою». Це був символічний жест дружби між двома народами. У виступах також висловлювали побажання, щоб церква була діючою.
Церква св. Міхаїла в Медведівцях та в Парку Кінського. Листівки часів Підкарпатської Русі
Слід зауважити, що церква св. Михаїла була однією з п’яти переміщених дерев’яних церков із Підкарпатської Русі до Чехії. Їх передачу пов'язують із атмосферою періоду, налаштованого на збереження культурної спадщини Чехословацької Республіки, частиною якої колись було теперішнє Закарпаття.
Фото Irena Brozova
Протягом двох десятиліть церква була дуже відвідуваним музейним експонатом. Невеликий ремонт провели в 1940 році, але церква не була в хорошому стані після закінчення Другої світової війни. В епоху комунізму, впродовж декількох десятиліть, не вдавалося суттєво рекламувати будівлю, і вона фактично не була відкритою для громадськості. Більше уваги до неї привернули вже в 2000-х роках. Із 2008-го проводили літургії.
ceskatelevize.cz
blesk.cz
wikimedia.org
Вдень, 28 жовтня 2020 року, церкву охопило полум’я. Пожежникам вдалося врятувати лише частину основи будівлі…
blesk.cz
Foto HZS hl. m. Prahy
MV - GR HZS CR Leoš Kucera
blesk.cz
MV - GR HZS CR Leoš Kucera
Посольство України у Празі назвало пам'ятку однією «з важливих ниточок, що культурно та історично пов'язують наші народи», та закликає чеські правоохоронні органи детально розслідувати цей інцидент. Політики та культурні діячі Чехії також висловлюють думку про відновлення історичної пам’ятки, і вже сьогодні в країні планують оголосити збір коштів.
Безперечно, відновлення цієї архітектурної пам’ятки із Закарпаття буде важливе та знакове для усіх нас.
Михайло Маркович, спеціально для Uzhgorod.net.ua
У публікації використано дані з відкритих джерел та книги Михайла Сирохмана "Церкви України. Закарпаття — Churches of Ukraine Zakarpattia", 2000 р.
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
Читайте також:
У Празі збирають кошти на відновлення знищеної вогнем унікальної церкви із Закарпаття
Крізь дим і полум'я: історія майданської дерев'яної церкви (ФОТО)
Самотня молитва: історія дерев’яної церкви з безлюдного села Кужбеї (ФОТО)
До теми
- “Я без своїх дівчат життя не уявляю”: як сім’ї на Закарпатті стають усиновлювачами під час війни
- Грант у 500 000 грн для дружини ветерана: історія успіху підприємиці з Ужгорода
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у серпні 1925-го?
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- “Спостерігаємо значне збільшення заяв від вступників” – ректор УжНУ Володимир Смоланка про проміжні результати вступної кампанії 2025
- “Пам’ятайте, що за кожним ветераном чи ветеранкою стоїть унікальний і складний досвід ”, - психологиня Людмила Балецька
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- «Відвертість» Михайла Дороговича: відомий фотограф презентував перше видання своїх робіт
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- Втрачений Ужгород: про що писали газети 100 років тому, в липні 1925-го
- Сонячний годинник Ужгорода і його особливий час
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
До цієї новини немає коментарів