Душа за кордоном: історія дерев’яної церкви з Виноградівщини, перенесеної до Чехії (ІСТОРІЯ, ФОТО)

Причин, щоб втратити дерев’яний храм залишається багато і в наш час. Пам’ятці, вік якої сягає не одне століття, потрібні увага та догляд. Це добре розуміли чеські бізнесмени, культурні діячі та політики ще сто років тому, в часи Чехословаччини. Купляючи старі церкви від місцевого населення вони рятували їх від цілковитого знищення. Раніше я писав про вивезені церкви із Хустщини та Мукачівщини, одна з яких, на жаль, нещодавно згоріла в столиці Чехії. Цього разу історія про храм із Виноградівщини.
Холмовець. Церква Всіх святих, 1669 р. Гравюра з книги Aczél Lászlo. Ugocsa vármegye népoktatásügye (1880 – 1902). Budapest. 1908
У 1669 році готичну дерев’яну церкву Всіх святих спорудили у Великій Копані, нині Виноградівського району. Там вона служила громаді майже 200 років. У село Холмовець, що теж на Виноградівщині, церкву продали 1857 року за 255 золотих. Вже на початку XX ст. на кількох знімках зафіксовано поступовий занепад церкви: у 1920-му вона позбулася опасання, а вівтарний зруб розібрали. В ті ж роки церкву «взяли в полон» кам’яним муром – довкола неї, на висоту 2,5 м, звели стіни нової церкви.
Церква у селі Холмовець в 1920-му році. Фото Флоріана Заплетала з книг «Дерев’яні церкви Закарпаття» та «Міста і села Закарпаття»
Холмовець. Церква Всіх святих. Фото з книги В. Vavroušek. Církevní památky na Podkarpatske Rusí. Praha. 1929
У середині 1920-х років у церкву передали ікони з розібраної дерев’яної церкви в селі Тросник, а на світлині 1929 р. церква вже без шпиля, з вкритою бляшаним шатром баштою.
Холмовець. Церква Всіх святих. Фото з книги В. Vavroušek. Církevní památky na Podkarpatske Rusí. Praha. 1929
Холмовець. Церква Всіх святих. Фото з книги В. Vavroušek. Církevní památky na Podkarpatske Rusí. Praha. 1929
Про напівзруйновану дерев’яну церкву в Холмовці чехословацький державний та політичний діяч Вацлав Клофач дізнався ще до зроблених Богумілом Ваврушеком світлин, відвідавши Підкарпатську Русь у 1927 році. Купив її за 16 000 корон і в 1930 році перевіз до рідного села Добржиков, що в Чехії.
Як і інші церкви, храм Всіх святих розібрали й залізницею доправили до Ужгорода, а потім – у нове місце «проживання», де його довелося відбудувати та відновити інтер’єр, елементи якого були поєднані з двох церков. Сам Клофач назвав церкву «добржиківським скарбом».
Чехословацький сенатор Вацлав Клофач у 1933 році
Зведення та урочисте відкриття церкви у Добржикові, 1931 рік. muzeum-myto.cz
Церкву відремонтували й урочисто відкрили з посвятою єпископом Ґуставом Прохазкою 6 липня 1931 року, як храм Чехословацької гуситської церкви. Звели будівлю на гранітному цоколі посеред невеликого парку. Біля входу і зараз стоїть триметровий хрест з розп’яттям, який перевезли разом з церквою. За інформацією дослідника церков Михайла Сирохмана, дзвін до церкви на кошти Вацлава Клофача відлив майстер з чеського Хомутова.
У часи Другої світової, коли у 1942 році Вацлав Клофач помер, німецька адміністрація не дозволила провести останнє прощання в церкві. А в часи комунізму діяльність церкви була майже зупинена – в храмі протягом десятиліть горстка вірників зустрічалася дуже рідко, і лише у виняткових випадках. Однак цікаво те, що до 1970-х років церквою опікувалася лише одна сім’я, що мешкала в околицях.
Зведення та урочисте відкриття церкви у Добржикові, 1931 рік. muzeum-myto.cz
Особливістю церкви є й те, що збереглися різьблені одвірки на входах до ґанку, нави та бабинця, а також багато написів. У наві вирізана дата будівництва храму: «Создася храмъ сєй року АХξΘ (1669) мца марта дня Д (4)». На одвірку вхідних дверей, вище орнаменту стоїть прізвище: «Марко Алъчъ» (можливо, будівничий церкви) та повідомлення про мор у 1674 р. На лівому одвірку вхідних дверей вирізьблено імена та дати смерті священників, що служили у храмі у 18 ст. Про це також пише Михайло Сирохман у книзі «Церкви України: Закарпаття».
Листівки із зображенням церкви у Добржикові
Храм має 27 ікон та частини старих іконостасів, мальовані олійними фарбами на липових і дубових дошках. П’ять найстаріших ікон (св. Миколай, архангел Гавриїл, Ісус Христос та два образи святих) належать до XVII ст. – часів, коли церква стояла ще у Великій Копані. Інші походять із Холмовця та Тросника. Наву церкви також прикрашають орнаментовані тканини, перевезені із Закарпаття.
Іконостас церкви в наш час. Фото: kamsevydat.cz
Елементи церкви. Фото: kamsevydat.cz
Хрест також перевезений із Закарпаття, тогочасної Підкарпатської Русі Фото: kamsevydat.cz
Церква в Добржикові в наш час. Фото: pardubice.rozhlas.cz
Сьогодні церква ідеально збережена. За її станом доглядають, зберігаючи автентику та час від часу замінюють дерев’яне покриття. Храм функціонує і для вірників, і для багатьох туристів, які милуються унікальною історичною архітектурною пам’яткою із Підкарпатської Русі, яка внесена в реєстр пам’яток Східночеського краю. Гарний приклад для наслідування в наш час.
Михайло Маркович, спеціально для uzhgorod.net.ua
У публікації використано дані з відкритих джерел та книги Михайла Сирохмана "Церкви України. Закарпаття — Churches of Ukraine Zakarpattia", 2000 р.
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
Читайте також:
Душа за кордоном: історія дерев’яної церкви з Хустщини, перенесеної до Чехії (ІСТОРІЯ, ФОТО)
Душа за кордоном: історія дерев’яної церкви з Мукачівщини, перенесеної до Чехії (ІСТОРІЯ, ФОТО)
Зникла у вогні: в Празі згоріла дерев’яна церква, перевезена із Закарпаття майже 100 років тому (ІСТОРІЯ, ФОТО)
У Празі збирають кошти на відновлення знищеної вогнем унікальної церкви із Закарпаття
До теми
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
До цієї новини немає коментарів