Душа за кордоном: історія дерев’яної церкви з Хустщини, перенесеної до Чехії (ІСТОРІЯ, ФОТО)
Що шукали вони в цьому глухому краї, який останнім увійшов до складу Чехословаччини, і був доволі депресивним у своєму соціально-економічному розвитку? Людей із їх багатонаціональністю? Так! Традиції, одяг і ремесла? Також! Можливо, природу? І це теж! Але найбільше увагу іноземців, чи тодішніх співгромадян новоствореної держави, привертала унікальна сакральна архітектура, представлена в Карпатському регіоні у різноманітних стилях і варіаціях. Справжня душа місцевого народу! Майже кожен із фотографів, що відвідав Підкарпатську Русь, залишив після своїх мандрівок світлини з цими шедеврами народного будівництва.
Але реальність часто була безжальною до святинь… Вплив природи, а нерідко й людської руки і підлого задуму, назавжди відбирали їх, залишивши в спогадах, письмових згадках, чи в кращому випадку – на старих світлинах. Дерев’яні церкви, наче червонокнижна фауна і флора: їх бережуть, але коли вони вимирають, їх уже не повернути…
У новій серії публікацій хочеться розповісти про особливості порятунку дерев’яних церков від нищення в часи Підкарпатської Русі, їх перевезення, що пов'язують із атмосферою періоду, налаштованого на збереження культурної спадщини Чехословацької Республіки. Однак перевезення не завжди означає збереження. У цьому можна переконатися на прикладі трагічного випадку із пожежею в церкві св. Михаїла, що трапилась нещодавно в столиці Чехії.
Упродовж десятиліть стараннями чеських меценатів, письменників, учених п’ять церков із різних куточків закарпатського краю були перевезені до Чехії. Ця історія про найстарішу з них – церкву Святої Параскеви з Нижнього Селища, що на Хустщині.
Церква Св. Параскеви в Нижньому Селищі 1925 р. Фото Флоріана Заплетала
Церква Святої Параскеви є чудовою пам’яткою готики Потисся та однією з найдавніших церков Хустщини. Є відомості, що план церкви привезли з Сербії, а будівництво розпочалося в кінці XVI ст. (можливо, в 1596 р.). Але населення вимерло від холери і церкву завершили аж через 40 років, у 1636 р. Відтак є багато джерел, які називають різні дати зведення церкви: одні впевнено стверджують, що це 1613 р., у шкільній хроніці села початком будівництва вказують 1608 р., а роком завершення – 1645. Нарешті шематизм Мукачівської єпархії 1883 р. роком спорудження церкви називає 1541 p. Близько 1935 р. на південному зрубі церкви було написано, що вона вже 325 років як побудована, і вже 15 років православна.
Церква Св. Параскеви в Нижньому Селищі 1925 р. Фото (2,3) Флоріана Заплетала. Фото 1 – церква у 1935 році
Часто історія занепаду дерев’яної святині пов’язана з тим, що селяни починали будувати велику муровану церкву, яка могла вміщувати більше вірників і була стійкішою до впливу погодних умов завдяки каменю та залізу. Так сталося і у випадку з церквою Святої Параскеви в Нижньому Селищі. У 1922 році в селі завершили будівництво кам’яного храму, а дерев’яний став збитковим, занепав і не відвідувався.
Церква Св. Параскеви в Нижньому Селищі на початку 30-х років ХХ ст.
У 1927 р., за часів Підкарпатської Русі, церкву відремонтували, визнали культурною пам’яткою, а через рік споруда мала експонуватися на виставці у Брно, але цього не сталося.
У січні 1936 р. на засіданні консисторії єпархії розглядали питання про перенесення церкви до Ужгорода. Її хотіли встановити у замковому парку. Інженер Емиліян Еґреші, священник Уриїл Сільвай та др. Юлій Марина мали виїхати в село для обстеження пам’ятки. Але з невідомих причин цей проєкт також не реалізували. Саме тоді споруду запропонували Чехословацькій гуситській церкві. І Рада старійшин моравського містечка Бланско на чолі з Т. Новотним вирішила купити цю церкву. Сума, яку заплатили за саму церкву – 6 000 чеських крон, а враховуючи демонтаж та перевезення загальна сума склала 89 000 крон.
Зведення церкви у містечку Бланско. Фото: drevenykostelik.cz
Тож у вересні 1936 року церкву викупили, розібрали і залізницею тринадцятьма вагонами доставили в Бланско. За неповних шість місяців її встановили майстри зі Східної Словаччини.
Відкрили святиню 26 квітня 1937 р. з великим святкуванням вірників міста та його околиць. Вівтарний зруб не перевезли (можливо, був зруйнований), і на новому місці прибудували інший. На метр подовжили і підняли наву церкви, в якій зберігаються три ряди старого іконостасу. Після перевезення не вдалося відновити височенний готичний шпиль церкви, і зараз він трохи нижчий.
Зведення церкви у містечку Бланско. Фото: drevenykostelik.cz
Урочисте відкриття церкви у Бланско. Фото: drevenykostelik.cz
У 1946 р. усунули пошкодження церкви, спричинені бомбардуванням Бланска, інтер’єр обшили модриною. У 1971 р. провели заміну шинґлового покриття, що коштувало більш ніж 100 000 крон. Між 2001 і 2005 роками також замінили клиновидні покриття, покрівельні покриття вежі та облицювання вертикальних зовнішніх стін. Церкву обладнали електронною охоронною та протипожежною технікою з підключенням до центральної служби охорони муніципальної поліції.
Kostel svate Paraskevy v Blansku. Obrazy z ikonostasu pred opravou v roce 1949
Церква у Бланско на старих листівках
Перекриття церкви у 70-х роках ХХ ст
Бланско. Церква Св. Параскеви 1613 p., перевезена з Нижнього Селища в 1936 р. Світлина 1980-х років.
Пам’ятка чудово збережена і ніхто не поспішає перекривати її бляхою, «покращувати» чи переробляти. В ній проводять екскурсії, розповідають історію. Люди цінують красу, прагнуть зберегти дух і давність дерев’яної святині для майбутніх поколінь. Маю надію, що це їм вдасться якнайдовше.
Далі буде…
Церква у містечку Бланско в Чехії. Наші дні. Фото: kudyznudy.cz
Церква у містечку Бланско в Чехії. Наші дні. Фото: wikimedia.org
Церква у містечку Бланско в Чехії. Наші дні. Фото: wikimedia.org
Михайло Маркович, спеціально для uzhgorod.net.ua
У публікації використано дані з відкритих джерел та книги Михайла Сирохмана "Церкви України. Закарпаття — Churches of Ukraine Zakarpattia", 2000 р.
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
Читайте також:
Зникла у вогні: в Празі згоріла дерев’яна церква, перевезена із Закарпаття майже 100 років тому (ІСТОРІЯ, ФОТО)
У Празі збирають кошти на відновлення знищеної вогнем унікальної церкви із Закарпаття
Крізь дим і полум'я: історія майданської дерев'яної церкви (ФОТО)
Самотня молитва: історія дерев’яної церкви з безлюдного села Кужбеї (ФОТО)
До теми
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- «Най ся журить цар Ірод, ми ся не журімо!»: як здавна колядували у селах під Говерлою
- "У поїздках на фронт наїздив більше, ніж за все життя до цього". Історія закарпатського волонтера Костянтина Черкая
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- «Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- Моя закарпатська сорочка: історія студії традиційної вишивки «Косиця»
- Мисливці за бронею та авіацією. Закарпатські нацгвардійці тренуються нищити техніку ворога
- “Винну історію Закарпаття” презентували в Ужгороді
- «Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- Футбол на милицях. Як закарпатський ветеран без ноги очолив першу в Україні футбольну команду спортсменів без кінцівок
- Три місяці від ідеї до реалізації: на Закарпатті ветерани ЗСУ заснували крафтове виробництво
- "Бути прикладом для молодого покоління та захищати їх": історія військового 128-ї бригади Петра Мотринця
До цієї новини немає коментарів