Ерделі в полотнах: екскурсія з нагоди 130-річчя художника

Ерделі в полотнах: екскурсія з нагоди 130-річчя художника
Представляти відомого художника Адальберта Ерделі закарпатцям не потрібно: його полотна вже давно стали мистецькою цінністю, а особа – оповита численними легендами образу богемного ужгородського парижанина. 25 травня до 130-річчя з дня народження Адальберта Ерделі у Художньому музеї ім. Бокшая відкрилася виставка, на якій представили понад сотню робіт художника різних періодів його життя. Триватиме вона до 15 червня, тож ви ще маєте час прогулятися і торкнутися історії великого митця. Якщо ж у силу різних обставин не можете цього зробити, пропонуємо вам «оглянути» виставку віртуально. Нашим гідом стала наукова працівниця Обласного художнього музею ім. Бокшая,  мистецтвознавиця Олена Приходько.  

 

Пані Олена Приходько, перш за все розповіла, що музей може похвалитися найбільшою і найповнішою колекцією робіт Адальберта Ерделі, у його фондах зберігається більше ста полотен, двадцять із яких представлені у постійній експозиції. З нагоди ювілею художника до цих 20-ти додали ще близько 90, причому вирішили не будувати виставку за хронологічним принципом, а змішати їх, аби глядачі самі могли порівняти ранні роботи з пізнішими, звернути увагу на те, як змінювалася манера Ерделі під впливом мистецьких стилів, досвіду і навіть політики.

Полотна ці потрапляли до музею різними шляхами. Коли музейний заклад лише відкрився на основі колекції картинної галереї Земського музею, наукові працівники звернулися до місцевих художників із закликом подарувати щось зі своїх робіт. Одним із перших, хто відгукнувся, був Адальберт Ерделі – він приніс до музею свій знаменитий «Портрет А.С» (на ньому зображена Аґлая Серені, з якою в художника були романтичні стосунки). Цей портрет став першим у колекції музею, далі ж заклад купував полотна у митця, згодом – у його вдови Магдалини, в ужгородців, котрі з різних причин хотіли продати картини. Деякі полотна музею дарували, наприклад, коли родини виїздили на постійне проживання за кордон, а були й роботи, які до музею передавали в якості спадку. Саме так і сформувалася найбільша в Україні колекція – золотий фонд ерделівського спадку. Ми ж почнемо нашу віртуальну екскурсію виставкою з головної зали музею, де виставлені дуже важливі для самого художника роботи.  

«Портрет матері»

«Це найбільш рання з відомих нам картин Адальберта Ерделі, датована 1914 роком – роком закінчення Будапештської академії мистецтв, – показує Олена Приходько портрет жінки у темній сукні. – Ми бачимо тут матір художника. У цій роботі, бачите, ще абсолютно чітко простежуються риси академічного вишколу. Молодий Ерделі якраз вивчав академічний малюнок, закони побудови портрету, тому тут все реалістично, стримано, без зайвих штрихів».

«Портрет батька»

«Це полотно було написане у 1926 році, у так званий мюнхенський період життя художника, коли він жив і працював у Німеччині. Бачимо тут дуже стриманий  портрет із типово мюнхенським вохристо-коричневим колоритом, накладанням фарби густим таким шаром. Батько художника зображений у старшому віці. Знаємо, що він був учителем, жив і працював у Мукачеві», – розповідає Олена Приходько.

«XX siecle»

Між портретами батька і матері розташували на виставці маленьку картину. Цікава вона тим, що художник зазначив на ньому не лише дату (1931 рік) і підпис, а і місце (Париж) і назву полотна – «ХХ століття». Олена Приходько каже, що насправді це – автопортрет художника. «Він зобразив себе в образі Христа, страждальця, мученика, але чому – невідомо. Вочевидь, важко йому було у Франції, хоча це був його зоряний час – він виставлявся з найвідомішими європейськими майстрами, був «на хвилі», мав гарні перспективи. І однаково щось його там тривожило, були, певно, якісь психологічні проблеми. Цю роботу ми придбали від удови художника Магди. Вона мала такий диван-рекоме, там складала картини. І звідти вона витягла це полотно для нас».

«Портрет Дезидерія Задора»

Парадний портрет композитора і педагога Дезидерія Задора, розташований поруч, був створений Адальбертом Ерделі у 1952 році. «Я не знаю історію їхньої дружби, але вони, як мистецька еліта того часу, безумовно, добре зналися. Ерделі дуже любив музику, я з дитинства пам’ятаю, що він навіть умів грати на гребінці, в який засовував папірець, – розповідає Олена Приходько. – Щодо портрету Задора, то тут ми бачимо вже зовсім іншу манеру і стиль, бачимо оті вимушені прийоми радянського парадного портрету. Але дуже цікавим у цьому полотні є те, що Ерделі зобразив на задньому фоні свою картину. Тобто вийшла така картина в картині».

«Тихі води»

У великій залі музею одразу привертає увагу величезне полотно, що зображує береги річки. Це – єдина картина на виставці не з фондів музею, а з приватної збірки. Як зауважила Олена Приходько, знаходиться вона тут, бо є шедевром ерделівського стилю 1930-х років, із притаманною йому пластикою, кольором, емоціями. «Ерделі дуже любив писати воду. У ній бачив красу, досконалість, вода була його Всесвітом. Вона у нього дуже часто присутня на полотнах, причому не лише у пейзажах, а і на портретах, і в натюрмортах», – каже пані Олена і підводить нас, у підтвердження цих слів, до наступного полотна.

«Натюрморт»

Цей натюрморт Олена Приходько назвала досконалим: через те, як промальована вода у фужерах, як естетично поєднані предмети та майстерно зображене дзеркальне відображення скляної поверхні столика. «Ерделі був справді прекрасним майстром натюрморту, він умів дуже естетично розташувати предмети, які малював, поставити поряд пензлі, домотканий рушник, фужери з рідиною і статуетку – та створити з цього шедевр», – каже мистецтвознавиця.

«Автопортрет»

Після розкішного натюрморту увага гостя знову переходить на полотно радянського періоду – відомий автопортрет  Ерделі. Музей придбав його у автора у 1954 році. Це було одне з останніх полотен митця, бо вже наступного, 1955-го, він помер. Олена Приходько пояснює: «Звісно, у 1954 році Адальберт Ерделі виглядав не так, тут ми бачимо молодшого художника. У нас є така думка, що це полотно є парним до «Портрету А.С»: мовляв, через велику різницю у віці Ерделі зробив Аґлаю Серені трохи старшою на портреті, а себе натомість – молодшим. Не знаю, наскільки це достовірний факт, ми чули про це у спогадах колишніх наших працівників. Хоча за манерою портрети зовсім різні: якщо портрет Аґлаї Серені – розкішний, пластичний, багатий на кольори, то в автопортреті відчувається вплив соцреалізму, він набагато скутіший і стриманіший».

«Ужгородський замок»

Олена Приходько каже, що Адальберт Ерделі не був художником міста і не часто зображував краєвиди Ужгорода, хоча й дуже його любив. Цей панорамний вид Ужгорода досить відоме полотно, він був написаний у 1942 році.

«Молоді колгоспники»

І тут же – «Молоді колгоспники», ще одна з останніх робіт 1954 року. Колгоспу, як такого, тут немає, на полотні бачимо зображення молодої пари в народному угорському костюмі. То чому художник так назвав це полотно? Олена Приходько каже, що назвав, бо так треба було. Хоча на картині ми дійсно бачимо не колгоспників, а угорську пару заручених. «Ерделі дуже гарно зобразив крої угорського костюму. Але вплив соцреалізму тут простежується абсолютно чітко. Бачимо це у тій солодкуватості, правдоподібності, якої раніше у нього не було. Тобто тут простежується Ерделі, але нема його розкутості, його свободи, польоту. Та навіть так, стримуючи себе, він однаково не міг вдовольнити тогочасних функціонерів, однаково був для усіх занадто авангардним. Хоча казали, що вже, ніби, йому готували звання, але не встигли вручити, бо він помер».

«Закарпатська осінь»

Адальберту Ерделі дуже непросто дався перехід від притаманної йому манери писання до тієї, яку від нього вимагали нові умови життя в Радянському Союзі. Пані Олена Приходько показує це на прикладі пейзажу 1947 року, абсолютно не схожого на те, що робив Ерделі до та після того часу: «Дуже цікава робота, і цікава вона тим, що тут, ніби, зовсім і не рука Ерделі. Це якраз той період, коли він не знав, як йому малювати далі. Видно, що він хитається, не може знайти себе, не знає, що робити, бо від нього вимагають одне, а його естетика прагне зовсім іншого».

«Оголена»

Полотно 1930-з років «Оголена» має цікаву легенду. Кажуть, що зображує вона оголену, на той час цивільну дружину художника, Магду. Малював її Адальберт Ерделі з натури у саду ужгородського замку, на території якого проживав у той час. Та, як відомо, у замку тоді ж працювала духовна семінарія, тож молоді богослови мали звичку підглядати за тим, як працює художник, особливо ж коли малює оголених жінок. За легендою саме це полотно спричинило великий скандал, у результаті якого Адальберт Ерделі був змушений покинути своє помешкання і майстерню на території замку. 

«Портрет Хосроєвої»

У другій залі увагу глядача одразу привертає портрет жінки у синій сукні з орденською планкою «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр». Це – портрет відомої піаністки і педагога Семіраміди Хосроєвої, який вона заповіла музею. Старші працівники установи розповідали, що художник чомусь не хотів виконувати це замовлення, та, мабуть, нестача грошей чи дана обіцянка його змусили. «Портрет вийшов доволі дивним, якимось дуже напруженим, – розповідає Олена Приходько. – Ноги прописані непропорційно до фігури, він вже їх, видно, дописував поспіхом, аби чимшвидше завершити. Найбільш дбайливо, на цьому полотні, здається, прописана ваза з водою».

Подвійне полотно

Дуже цікава робота у третій залі. На глядача дивиться світле зображення поля і працівників на ньому – типова колгоспна тематика 1952 року. А на звороті – робота зовсім інша, портрет невідомої жінки. Олена Приходько розповідає, що у той час Ерделі жив у великій скруті, не мав навіть на чому малювати – от і використовував звороти якихось невдалих попередніх робіт. Портрет на звороті цієї колгоспної картини не був завершений і не має наразі  експозиційного вигляду, тому його вирішили не демонструвати. Однак теоретично ці дві роботи можна розділити, щоправда це потребуватиме дуже довгої та обережної роботи фахівців.

Шаржі

Родзинкою виставки, присвяченої 130-літтю з дня народження Адальберта Ерделі, є його шаржі, виставлені в задній, четвертій залі, галереї. Вони малознайомі глядачеві, хоча кілька років тому і вийшов чудовий альбом із роботами, які знаходяться у власності журналіста Михайла Фединишинця. Цього разу шаржі Ерделі глядач може побачити вживу. Кажуть, художник малював їх усюди: в гостях, у кафе на серветках, на лавиці у парку. Деякі обличчя працівники музею впізнали, серед них багато митців: Розенберг, Шолтес, Манайло, Свида, Грабовський, Балла та інші. Та ще більше – невідомих, мабуть, випадкових осіб, котрі траплялися художнику на очі в різних місцях і життєвих ситуаціях.

Виставка робіт Адальберта Ерделі вийшла дійсно багатогранною. Її варто побачити для естетичної насолоди, а наші пояснення і коментарі, сподіваємося, дозволять вам краще зрозуміти світ художника.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

 

 

08 червня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів