Закарпатський художник Аттіла Коприва: «Для мене мистецтво – це релігія»

• Аттіло, пам`ятаєте своє знайомство з мистецтвом?

Знайомство з мистецтвом відбулось у 5 класі. Тоді, влітку, друзі роз`їхалися в табори, а я вдома нудьгував, поки не почав копіювати малюнки, цікаві для себе речі. І я настільки захопився цим, що літо пролетіло дуже швидко, а бажання малювати мене не покидало. До речі, один із прадідів і дідик займалися керамікою, навіть мали керамічний цех ще до Другої світової війни. Можливо, естетика, відчуття краси передалися мені генетично.

• Від копіювання робіт інших – до власних картин! У яких мистецьких напрямах Ви працюєте сьогодні?

Після закінчення Львівської академії мистецтв мене захопив пленерний живопис. Почав шукати себе в імпресіонізмі. Я дуже поважаю роботи Клода Моне, Сезанна, бо вони спонукали у ХІХ столітті до виходу з класичного академічного живопису. І Вільям Морріс, і Джон Раскін продукували естетику крізь призму філософії. Це вже вищий рівень. Бо колись поняття краси ототожнювали лише з природніми аналогіями, але кінець ХІХ століття показує зовсім нові форми вираження, які згодом переросли у абстрактне мистецтво. А з часом розвинувся і концептуалізм, що дало можливість побачити мистецтво з іншого боку, це нові можливості. Я завжди кажу своїм студентам, що у мистецтві потрібно бути собою, але разом з цим і стежити за сучасними трендами, використовувати сучасні засоби,  бо лише так будемо конкурентноспроможними.

• Чим Ваші роботи вирізняються з-поміж картин інших авторів?

Чим вирізняються мої роботи… Напевно, тим, що вони мої. Я їх творю, я шукаю в деталях, цікаву форму з її чистим змістом. Як я вже казав, дуже люблю пленерний живопис, і для мене він ототожнюється з філософським підходом бачення мотиву. Фактично я формую казку. Казку, яка навколо мене є, я її для себе відкриваю, і для інших.

• Які тенденції бачите сьогодні в роботах сучасних художників?

Зараз тенденції дуже змінилися: сучасний світ диктує власні вимоги, зовсім інші тренди, які інтерпретуються нашими художниками. Чи є закарпатська школа живопису сьогодні? Це складне питання. Одні кажуть, що її вже давно немає, залишилися лише окремі митці, які працюють в різних техніках, стилях. Моя думка така: закарпатська школа живопису була описана ще в 60-х роках Островським та іншими. І я думаю, що ті тенденції, які закладалися, розвиваються й зараз, просто дещо в іншій формі. Про це ми завжди говоримо і в академії, бо для того, щоб крона дерева постійно росла, щоб дерево було здоровим, коріння потрібно постійно пильнувати: поливати, підживлювати… Я дуже часто творчий процес школи живопису порівнюю з деревом. Коріння, на мою думку, – дуже важлива річ. Якщо так склалося, що є поняття живопису закарпатської школи, то воно буде і надалі. Яким чином та крона сформується завтра – це залежить від часу, від тенденцій, від клімату, від різних чинників.

• Як сприймаєте сучасну закарпатську школу живопису?

Дуже позитивно. Адже була низка закарпатських художників, які навіть у радянський час працювали поза радянською ідеологією. Були Бедзір, Кремницька, Ерделі, Ичі Семан, Антон Шепа і їхні учні, які дуже багато увібрали з того експериментального мистецтва, з тієї філософії. Закарпатська школа живопису ніколи не була одноманітна, і зараз я її бачу такою.

• У музеї Бокшая триває Ваша ювілейна виставка, розкажіть детальніше про неї

Це звітна виставка – 72 роботи за 50 років життя. Представив ті філософські питання, які мене завжди турбували і турбують. Думаю, в пленері їх найважче інтегрувати, бо ти бачиш природній мотив, хочеш його намалювати. Але потрібно зробити більше – виразити його внутрішню складову, пропустити крізь призму свого бачення, і це треба робити в пленері. Мені так хочеться, думаю, і надалі буду так експериментувати.

• Наскільки Ви вимогливий до себе? Чи є не дописані картини?

Вимогливий. Працюю багато. Експериментую багато. Є чимало й недописаних картин, які я відкладаю, а десь через пів року знаходжу в них те, чого не бачив спершу. І тоді починаю їх формувати вже з іншим баченням.

• Які є плани на творчість? Можливо, хочете спробувати себе у нових техніках?

Планів багато. Думаю, занурюся глибше у філософські пошуки, на це у мене не завжди є час – і викладацька робота, і наукова, багато аспектів діяльності. Але, думаю, в майбутньому буде достатньо можливостей це зробити. Не буду озвучувати наперед – побачите на виставках.

• Яким бачите себе через 20 років?

Це тільки Богу відомо. Я знаю одне – маю плани, хочу працювати. Я буду старатися розвиватися в мистецтві і виховувати молодь. Для мене цей аспект дуже важливий, я багато вчусь і пробую передавати знання. Художник, кажуть, – професія. Для мене це не професія. Це релігія. Я це і студентам кажу. Потрібно бути правдивим у мистецтві, бо це є суть.

• Художник – праця творча. Чи не стає рутиною?

Мистецтво у когось стає рутиною, а в когось і ні, це дуже відносно. Рутина дійсно дуже втягує, так, що людина перестає експериментувати. Знаходить якусь формулу, за якою пробує вирішувати всі композиції. Ми приходили на такі виставки, де через 5 робіт ти вже знаєш, що буде на 10, на 12.. Стає нецікаво, хочеш піти з виставки. Тому для мене кожна робота – це окреме життя. Щодня змінюється погода, по-різному світить сонце, тому і я думаю, що художнику не можна бути однаковим. Ці позиції для мене важливі. Бажаю всім успіхів у житті, у мистецтві… Ми ж усі творчі. Кожна дитина змалку малює – отже, Бог дав усім талант. Але хто як ним користується?

Ольга Богославська спеціально для Ua.kiszo.net

  Надіслати другу