Андрій Вишняк: «Не кожен ром мусить мати вищу освіту, але цілком може бути хорошим музикантом чи кухарем»

Андрій Вишняк: «Не кожен ром мусить мати вищу освіту, але цілком може бути хорошим музикантом чи кухарем»
Уявіть собі: ви потрапили до місця компактного проживання ромів. Ідете по бездоріжжю. Перед вами хата-мазанка. Заходите всередину, а там – італійська плитка на підлозі, дерев’яні меблі, чистота, а на додачу маленький охайний хлопчик-ром грає на синтезаторі. Розрив шаблону? Так. Але це реальна ситуація, з якою стикнулися представники благодійного фонду «Центр громадських ініціатив» у рамках реалізації проєкту «Хороші батьки – щасливі діти». Детальніше про спростування і підтвердження стереотипів розповів керівник проєкту Андрій Вишняк. Далі – пряма мова.

 

Старт роботи

«Ми займаємося розвитком та розбудовою громадянського суспільства. І суспільство включає різні категорії населення та національності – українців, угорців, словаків, ромів. Зізнаюся відверто: цей проєкт був не схожим на жоден попередній. Ми працювали у різних населених пунктах Перечинської ТГ із сімейними лікарями та молодими жінками, в тому числі й дівчатами-підлітками, які уже вийшли заміж і народили дітей».

Зустріч із молодими ромськими мамами

«Коли ми повідомили про наміри налагодити комунікацію з ромським населенням, староста одного з сіл сам зголосився їхати з нами. Ми побачили, що для влади на місцях це теж важливо, але вони не знають, з якого боку підступитися, щоб знайти спільну мову».

«Головним нашим завданням було підвищити рівень обізнаності молодих батьків щодо догляду за дітьми у пренатальний та постнатальний період. Ми працювали з медиками, проводили зустрічі лікарів у місцях компактного проживання, налагоджували комунікацію між молоддю Перечина ромської і неромської народності. Це було нелегко. Співпрацювали з Перечинським районним центром первинної медико-санітарної допомоги, Інклюзивно-ресурсним центром Перечинської міськради, первинною організацією Романі Яг».

Робота з медиками

«Починали ми з того, що збирали представників медицини та Інклюзивно-ресурсного центру. Ми запрошували лікарів спілкуватися у неформальній обстановці – у кафе за кавою. У лікарів теж буває професійне вигорання і працювати з ромами важче – їм потрібно більш детально роз’яснювати, інформувати, нагадувати, бо часто їм бракує базових знань не те що по догляду за дитиною, але й по догляду за собою.

Тренінг для медиків у неформальній атмосфері проводить Тетяна Хорошилова

Із медиками працювала психологиня Тетяна Хорошилова. І у людей мінялося сприйняття ромів. Адже це такі самі люди, які через деякі обставини та прогалини в освіті не мають достатніх знань, а відповідно, не вміють дбати про себе, часто не знають своїх прав. Але у нас навіть місцеві лікарі не знали про існування центру, де безкоштовно роблять масажі, проводять лікувальну фізкультуру, надають допомогу логопеди. Що казати, що про це не знають роми чи решта населення.

Власне, робота над проєктом заводила нас і у кабінети чиновників. І тут з’ясувалося, що у багатьох медпрацівників та чиновників є шаблони: люди мають до нас прийти. Тому ми працювали над тим, що не тільки люди мають іти до влади, але і влада до людей. Не може влада знати проблем населення, коли сидить у кабінетах. Зараз наведу приклад».

Робота з ромською громадою

«Не знаю, очевидно це чи ні, але щоб працювати у ромському середовищі, приходити у табір, потрібно знайти людей, через яких можна налагодити контакт і зайти у громаду. От у нас був приклад: представник громади запросив нас на чашку кави. Відмовитися було б великою помилкою. Адже коли ти приймаєш щось від них – ту ж чашку кави – ти підтверджуєш свою довіру і добрі наміри. Після чашки випитої кави інші роми перестали від нас ховатися і більш охоче ішли на контакт – вони бачили, що ми не просто з вулиці до них ідемо. Нас привів «свій». Іноді «свої» серед ромів нам допомагали перекласти все, що ми намагалися донести, ромською чи угорською мовою».

«А от і приклад про співпрацю чиновників та ромів. Серед представників громади є такі, що стикаються з певною проблемою. Наприклад, не можуть влаштувати дитину у садочок. Ця проблема дуже тісно пов’язана з тим, що роми масово не мають документів. Вони можуть не знати, що потрібно стати у якусь чергу чи десь зареєструватися, і ніхто їм про це не каже. А потім маємо ситуації, коли дитину елементарно не можуть оформити на матір, бо та не має документів. І щойно вони стикаються з труднощами, кидають справу, не доводять її до кінця.

Якби моя воля, я би посадив представників влади, соцзахисту, вчителів, і повіз на екскурсію у місця компактного проживання. Вони би дуже здивувалися. А ще – краще би зрозуміли проблеми громади і змогли б шукати рішення ефективніше».

«Бувало, коли з вулиці хата-мазанка, а всередині на підлозі італійська плитка, хороший ремонт, синтезатор, на якому грає дитина, чистота. Не кожен мусить мати вищу освіту, але цілком може бути хорошим музикантом чи поваром. Ми побачили на прикладах конкретних населених пунктів: діти ходять у школу там, де це є на особистому контролі. От, наприклад, сім’я директора школи, де ще й дружина працює вчителькою у цій школі, живе поруч із табором. Якщо дитини нема на уроці – це моментально вирішують особистим візитом. Але я не ідеалізую: у ромських громадах є багато дітей, які потребують раннього втручання, допомоги психолога, логопеда. З ними можна і треба працювати».

«Зрештою запрацювала сарафанка і до нас почали звертатися люди, які дізналися від своїх знайомих про нашу діяльність. До нас почали звертатися по допомогу роми і ми старалися максимально допомогти з вирішенням їхніх питань, направити чи підказати. Ми змогли сформувати довіру громади і підштовхнути її до змін».

Налагодження комунікації між ромами і неромами

«Це була, мабуть, одна з найскладніших задач. На початку українці і роми не готові були навіть до спілкування. Лунали образи, вони ставали в закриті пози і просто не хотіли спілкуватися. У спілкуванні молоді ромської і неромської ми не ставили ніяких тем – ми просто спілкувалися про життя, обговорювали культурні традиції, звичайні буденні теми. Вже на другій зустрічі спілкувалися, пили каву і дивилися фільм. Висновок: дуже важливо дати можливість людям бути разом і шукати точки дотику».

Зустрічі з молоддю

Труднощі та результати

«Через карантинні обмеження нам доводилося проводити більшість зустрічей на вулиці. Цікаво, що у неромському середовищі у нас були заперечення щодо масок. А от роми від масок, які ми привозили, ніколи не відмовляли. Також у них є проблема з памперсами, тому ми брали їх із собою на зустрічі і роздавали. Купували дитяче мило, олійку для дітей – готували пакети з допомогою для. Можливо, людина не має за що, а можливо просто не хоче щось купити. Ми це розуміємо. Але коли тобі вже щось дають, то не взяти і не користуватися складніше».

«Один проєкт це дуже мало. Наші колеги закордоном працювали 5-6 років і мають результати. Якщо працювати у цьому напрямку далі, то ми зможемо дати можливість цим людям отримувати ті послуги, які вони мають право отримувати. І зараз проєкт закінчився, але роботу не можна зупиняти».

Ксенія Шокіна

ПУБЛІКАЦІЇ ДО ТЕМИ:

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

16 серпня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів