Королева трикотажу: ужгородка Ірина Красневич створює ексклюзивні речі з італійської пряжі

Ужгородка Ірина Красневич не тільки розуміється у видах пряжі, але й створює вдома справжні модні шедеври. Коли дивишся на її повітряні светри, жилети, сукні й шапочки, перехоплює подих. Здається, що вони побували на італійських подіумах.

В’язанням спицями та гачкуванням жінка захоплювалася давно. Це було її улюблене хобі. Аби відволіктися від стресової роботи бухгалтера, Ірина чаклувала спицями. І це було те, що дійсно приносило їй задоволення.

– В один прекрасний момент у соцмережах я відкрила для себе світ італійської пряжі. І це просто перевернуло моє уявлення про трикотаж. Оскільки те, що продається в наших магазинах – це зовсім не те. Пригадую, першою я згачкувала сукенку і закинула фото в соцмережі. Одразу отримала багато схвальних відгуків, і люди вселили в мене віру, що це саме, те чим мені варто займатися. Це був одяг на різні сезони, – пригадує Ірина. – Улітку легкі маєчки і плаття, узимку теплі кофти. Але в’язання спицями чи гачком – це було дуже довго.

Згодом, аби прискорити процес, майстриня придбала машинку. Це сталося близько двох років тому. Про покупку не пожалкувала. Хоча робити перші кроки, зізнається, було дуже важко – не мала поруч учителя, який би підказав і показав. Рятувала детальна інструкція.

В’язальна машинка багатофункціональна. Так можна працювати значно швидше, фантазувати й робити різні візерунки та фасони, – зауважує жінка. – Ручне в’язання поступається машинному. Воно не таке рівне й досконале.

Після покупки машинки Ірина почала цікавитися новими моделями одягу. Коли бачила, що все поступово виходить, азарт та ентузіазм зростали вдвічі.

– Я фактично самоучка, – каже жінка. – Коли в мене з’явилася машинка для в’язання, я зрозуміла, що це зовсім інша галактика. Це зовсім не те, що спицями. Тут потрібно було дуже багато уваги приділяти викрійкам, які мають бути дуже точними, бо можна зіпсувати виріб. Було складно. Не раз траплялося, порола одну річ по декілька разів. А як тішилася результатом! Коли виходить те, що хочеш, і річ подобається твоїм замовникам – це неймовірне відчуття.

Рідні та знайомі часто просять Ірину виготовити щось оригінальне. Тож майстриня підбирає пряжу й береться за роботу. Сарафанне радіо та соцмережі теж роблять свою справу. Замовлень у жінки вистачає.

Показує шапку з мериноса та светр з кашеміру, на які вже чекають клієнти. Такі речі майже невагомі, але дуже теплі.

– Шапочку я можу зв’язати вже за пів години. Але так було не завжди. Усе – досвід та практика. Відтак речі із пряжі потрібно двічі випрати, аби шерсть розпушилася і виріб був готовий. Узагалі машинне в’язання дозволяє максимально наблизити результат до фабричного, при цьому річ завжди залишається ексклюзивною. Я обожнюю пряжу від Loro Piana, яку можна придбати на українському ринку. Коли дивлюся, яка вартість їхнього трикотажу, то, звичайно, дуже дивуюся. Але їхня пряжа – це дійсно пісня, – розповідає Ірина.

Майстриня отримує масу задоволення від роботи. В’язання її заспокоює, дозволяє відволіктися від усього. Це заняття для душі, яке вже перетворилося на справу життя.

– Буває, поки не завершу річ, не можу заснути, – розповідає Ірина.

Найцікавіше, за словами майстрині, працювати над новими речами. Що складніша робота, то більше азарту.

– Я можу погодитися виготовити якийсь абсолютно фантастичний виріб, навіть якщо до кінця не впевнена, що зможу, – посміхається жінка. – Але все одно беруся за цю справу. Рано чи пізно все вдається.

– У мене є клієнти, які підкидають мені ідеї, що я могла б вив’язати. Часто погоджуюся. Головне – дати волю фантазії. Раніше, коли я не займалася трикотажем, мало звертала увагу на пошиття. Тепер цікавлюсь одягом, фасонами, – каже співрозмовниця. – Навіть на вулиці, коли побачу якусь жінку, одразу уявляю, які речі їй пасуватимуть, ідеальний виріз, довжину. Знаю, що слід підкреслити, а що – приховати. Адже вбрання треба завжди підбирати індивідуально – під колір очей, шкіри. Оскільки річ повинна пасувати.

Тож часто Ірина витрачає на це з клієнтами дуже багато часу.

Мрія Ірини Красневич – відкрити свій магазин-майстерню, де могла б займатися улюбленою справою, а також популяризувати речі з трикотажу.

Наостанок хочеться побажати успіху, натхнення і досконалості в створенні нових яскравих шедеврів. Бо пані Ірина вкладає в кожен свій трикотажний виріб часточку любові й тепла. Тому вони пасують усім її клієнтам.

Христина БІКЛЯН