Брифінг у Закарпатській обласній військовій адміністрації: Важливі тези

Віктор Микита:
– Ситуація у Закарпатській області спокійна, правоохоронці продовжують працювати у посиленому режимі
– У краї багато переселенців, разом із тим їх кількість на кордоні зменшується, пункти пропуску працюють у штатному режимі
– Сьогодні виїжджав в Угорщину, на митний пост "Лужанка", перейшов у Берегшурань, оглянув місце, де приймають і надають допомогу нашим громадянам. Зараз пересленців там небагато, їх підвозять автобусами до місць тимчасового проживання в Угорщині або доправляють на вокзали для подальшого руху територією Європейського Союзу
– Зв'язався із Міністерством закордонних справ України, з'ясовував питання надання статусу біженця. Найближчим часом отримаємо роз'яснення, як наші громадяни можуть отримати його отримати у Словаччині, Угорщині чи іншій країні, які це їм дає права, які матимуть гарантії, соцпакет тощо
– Мав в Угорщині зустріч із представницею уряду Катериною Новак та представниками релігійної конфесії реформаторської церкви. Під час зустрічі нам передали 18 тонн гуманітарної допомоги, запевнили, що Закарпатська область отримуватиме постійну гуманітарну допомогу у залежності від потреб
– Є взаємодія та комунікація із областями, де тривають бої, де гуманітарна криза, розподіляємо гуманітарні вантажі за їхніми потребами
– Не хотілося б анонсувати адреси хабів в області, зважаючи на воєнний стан. Ситуація така, що нам потрібна тиша для стабільності. Однак, на жаль, соцмережі збурені, люди вже починають жити, як за мирного життя.
– Хотів би нагадати: у нас війна, соцмережі, крім нас, читають ворожі розвідки й не потрібно інформувати їх про те, що відбувається на Закарпатті. Сподіваємося, ближчим часом війна закінчиться і тоді кожен зможе скористатися своїм правом на обурення та висловленням думок з будь-яких питань.
– Наразі всіх закликаю і наполегливо прошу враховувати кожен раз, коли пишете пост чи коментар, подумати: чи не допомагаєте ворогу отримувати інформацію. Усі шукають людей, які ставлять хрестики, всі шукають розвідників, а при такій активності у соцмережах їх і не потрібно
– Вдячний громадам, які дослухалися до нас, зупинили організацію самовільних груп для патрулювання і розпочали роботу із комплектування підрозділів тероборони. Сподіваюся і на подальше розуміння та комунікацію
– Вимушені переселенці, чоловіки 18-60 років, записуються у Збройні Сили України, їдуть у бойові підрозділи. Із 1318 повісток, які ми вручили переселенцям, 1200 чоловіків поїхали у бойові частини в інші області.
Богдан Андріїв:
– Понад 3000 переселенців проживають сьогодні в Ужгороді. Це ті, яким забезпечили проживання силами міської ради та соціальних служб
– Сьогодні побував у школах, дитсадках, гуртожитках, де їх розселили. Люди пережили бомбардування, важкий переїзд. У розмовах кажуть, що не чекали такого теплого прийому тут у нас, на Закарпатті
– На роботу виходять вчителі, вихователі, кухарі, організували гаряче харчування, прання, приносять речі та їжу з дому
– Люди продовжують прибувати, тож потреби не зменшуються: матраци, постільна білизна, харчі – це те, що потрібно постійно
– Хотів би подякувати за роботу нашим митникам та прикордонникам. Голова обласної військової адміністрації розповів, що процедуру ще більше спростили, це допомагає пришвидшити доставку допомоги
– Багато комунікую із закордонними партнерами. Учора записав звернення для італійського міста Сан Катальдо, словацького Кошице – там проводять зібрання на підтримку України і також надають допомогу. Ще одне словацьке місто – Попрад – хоче підписати з Ужгородом угоду про партнерські стосунки, надає гуманітарну допомогу. Це ще раз переконує: ми діємо правильно. Щиро вдячні, бо власними силами ми б не справилися із таким викликом без допомоги закордонних друзів.
– Громадський порядок в Ужгороді забезпечується, дякую правоохоронцям, а також всім небайдужим ужгородцям, які інформують про порушення, які бачать.
До теми
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- «Я готова й далі служити в ЗСУ, тільки б моя дитина не бачила всього цього, тільки б їй не довелося воювати…» Історія військової 128-ї бригади Таміли
- «Під час штурму росіяни захопили сусідній бліндаж за 25 метрів від нас. Ми знищили всіх…» Історія військового 128-ї бригади Дмитра
- «Захищати Україну – мій обов’язок»: полеглий Максим Чомоляк був великим патріотом України
- «Своїм «Браунінгом» я розвернув ворожу колону, яка пішла штурмом на наші позиції…» Історія бійця 128-ї бригади
- Пам’яті барабанщика, військовослужбовця 46 бригади ДШВ, ужгородця Антона Рабела
- "Строкова служба й бойовий підрозділ на війні – це два різні світи". 22-річний боєць 128-ї бригади про особливості армійського життя
- «Я найстарший у бригаді, мені скоро 60, але за фізичною підготовкою можу дати фору набагато молодшим хлопцям. Стара закалка…» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «Полон — це дрібниці, найстрашніше — бачити, як гине Маріуполь»: історія захисника Азовсталі Геннадія Збандута
До цієї новини немає коментарів