Спогади про Героя: «Олександр Літераті був військовим за покликанням»

Тіло Героя Олександра Літераті зустрічали навколішки сотні людей, так само величезна кількість прийшла попрощатися з ним 24 жовтня до храму Успіння Пресвятої Богородиці в Чопі. Поховали героя, за побажанням рідних, поруч із батьком, теж Олександром Літераті.

Цієї ж п’ятниці, 11 листопада, з родиною загиблого Героя зустрілися представники Генерального Консульства Угорщини в Ужгороді. Консул Куті Ласло висловив співчуття рідним від імені дипломатичної установи та всього угорського народу. Він наголосив, що дев’ятий місяць поспіль Україна протистоїть російському вторгненню і проявляє при цьому небачену стійкість, це досягається завдяки мужності сил оборони, всім українцям.

Про брата Олександра розповіла кореспонденту нашого видання Тетяна Літераті. За її словами, народився він у Чопі, тут закінчив середню школу, професійну освіту здобув в профтехучилищі №19 в Ужгороді. Але після строкової служби Олександрові не довелося працював за фахом, бо він вирішив присвятити себе військовій справі.

«Він був військовим за покликанням – чітким, строгим, у нього все було за розпорядком. Йому дуже подобалося ця справа, вона йому підходила», – розповідає сестра Тетяна.

Олександр багато років охороняв кордони України у Чопському прикордонному загоні, по звільненні працював на підприємствах Закарпаття, але з часом вирішив, що хоче повернутися до військової справи. За час проведення антитерористичної операції в Україні він двічі був на ротації. За рік до початку війни знову підписав контракт, по завершенні чергової ротації в грудні 2021 року повернувся додому, але не побув у рідному Закарпатті навіть повного місяця – на початку поточного року, більш ніж за місяць до початку повномасштабного вторгнення росії, батальйон, у якому служив Олександр, відправили до східних рубежів країни…

Рідні побачили Олександра тільки влітку цього року, коли він приїхав у відпустку на свій день народження, тоді героєві виповнилося 45 років. Він мав усього 10 днів, вільних від служби, але враховуючи дорогу насправді побув удома всього кілька діб.

«І всі ці дні, весь цей час він провів із рідними, взяв сина, дружину і подорожував із ними по Закарпаттю, кожну хвилину проводив із ними. Він втиснув у цей час дуже багато спілкування з найріднішими», – пригадує сестра Тетяна.

До речі, дружину він привіз із ротації з Луганщини, вони познайомилися на поштовому відділенні в селі Красна Таловка, відтак одружилися. Прожили в шлюбі всього три роки, і то чимало часу пройшло в ротаціях…

Востаннє сестра спілкувалася з братом у день смерті…

Світлана Іванівна, мама Олександра, додала, що син її був надзвичайно чуйною та доброю людиною, і таким назавжди залишиться в пам’яті всіх знайомих, рідних та друзів:

«Сашко мав так багато друзів, його всі любили, він всім допомагав! Бувало, йде літня людина, а він спиниться і спитає, куди підвезти…» З війни постійно телефонував моїй мамі, своїй 88-літній бабусі, він ніколи не забував, що треба їй щось привезти, передати гостинці. І обіцяв, що повернеться, поки вона буде жити».

Повернувся. На жаль, довелося бабусі прощатися з онуком….

Олександр Літераті загинув за два тижні до 5 листопада, коли його синові виповнилося 16 років…

Син Олександра Літераті цьогоріч вступив до Природничо-гуманітарного коледжу УжНУ, обрав фах «Інженерія програмного забезпечення». Рідні кажуть, росте таким же добрим, мудрим, розважливим і з таким же великим серцем, як батько…

Kiszo.news

Колектив редакції Uzhgorod.net висловлює щирі співчуття рідним Олександра Літераті. Спогади про нього навіки залишаться в серцях усіх людей, які знали Героя! Слава Україні!