«Росіяни, котрих ми брали в полон, були дуже перелякані й питали, чи ми їх розстріляємо..»
Валерій у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді менше пів року. У грудні 2023-го після мобілізації він пройшов підготовку й потрапив у штурмовий підрозділ. До повномасштабки 26-річний хлопець був зайнятий у сфері ІТ в себе дома, в Харкові, а зараз працює з СПГ (станковий протитанковий гранатомет). На початку цього року Валерій мав кілька серйозних бойових виходів на найгарячішому напрямку – в Роботиному. Разом із побратимами він не тільки виконав бойове завдання, але і взяв російських полонених.
– Для всієї нашої групи з п’ятьох бійців це був перший бойовий вихід, – розповідає Валерій. – До визначеного місця нас закинули на «юпіку» (голландський бронетранспортер YPR на базі американського М113), а безпосередньо на вогневу точку ми добиралися пішки в броні, з боєкомплектом і провізією на плечах. Наші позиції знаходилися в посадці на околиці Роботиного, до літа минулого року тут стояли росіяни. Ми зайняли їхній бліндаж, до речі, дуже добротно збудований – обшитий деревом і з трьома накатами колод зверху. Наша задача – спостерігати за ворогом і у випадку штурму зупинити його. Я стояв на СП-шці (спостережний пункт) попереду наших позицій десь за 50 метрів, а росіяни знаходилися в цій же посадці метрів за 400. За 200 метрів починалася сіра зона, там лежали тіла їхніх загиблих. Ми принесли з собою достатньо бк плюс мали запас від попередньої групи, в тому числі трофейні РГШ-1 (російські реактивні штурмові гранати з термобаричним зарядом). Наша група чергувала на точці від 2 до 4 днів, потім виходила в Роботине, щоб хоч трохи відпочити в погребі чи підвалі, й поверталася назад. Безпосередньо на позиції реально було поспати хіба дві години на добу через безперервний ворожий вогонь і нервову напругу…
Росіяни постійно намагалися прорватися в Роботине, один із їхніх штурмів почався вночі прямо на позиції, які займали Валерій із товаришами.
– Аеророзвідка вчасно виявила штурмову групу, яка рушила на нас на двох «коробочках» (БТР і БМП) і піхотою на броні – всього 22 штурмовики, – продовжує Валерій. – Нам дали наказ відійти, і як тільки росіяни доїхали до наших позицій, їх накрили артою. Одну «коробочку» знищили, інша зуміла втекти, половину піхотинців перевели в «200», решта розсіялася й залягла на місцевості.
Як тільки зійшло сонце, бійцям дали завдання перевірити наслідки невдалого російського штурму.
– Ми висунулися й почали оглядати місцевість. І звернули увагу, що на одному з бліндажів поблизу нашої позиції (ми не використовували його, бо поганенький) висить ковдра, якої не було. Підійшли й крикнули російською: «Єсть кто? Виходітє і сдавайтєсь!» У відповідь тиша, хоча ми розуміли, що там ховаються росіяни, котрі вціліли після штурму. Трохи відійшли й кинули біля бліндажу гранату. Тоді почулися крики: «Виходім, сдайомся…» У бліндажі ховалися п’ятеро росіян, вийшли тільки четверо, один відмовився. Він сам зробив свій вибір і перетворився в «200». Решті, що стояли з піднятими руками, ми наказали зняти броню і вклали їх на землю. Росіяни були дуже перелякані й питали, чи ми їх розстріляємо. «Якби хотіли, вже б зробили це», – відповідаємо. Жодного смислу розстрілювати їх не було – вони склали зброю й не рипалися. Ми вирушили в тил і тут нас наздогнали кілька ворожих FPV-дронів. Оператори бачили, що ведемо їхніх полонених, але все одно атакували. Один із дронів влетів прямо в нашу групу й вибухнув – загинув один із полонених і наш боєць. Ми забрали тіло товариша, а полонених передали в тиловий підрозділ…
Наприкінці бойового виходу, коли на позиції заходила інша група, Валерій отримав контузію – почався артобстріл і один зі снарядів вибухнув поруч. Однак боєць швидко відновився й повернувся в підрозділ.
– Я усвідомлюю, що таке служити в штурмовій роті, наскільки це небезпечно, – каже Валерій. – Але все одно вважаю, що мені пощастило. Я потрапив у підрозділ, де нормальні командири, котрі піклуються про життя своїх бійців. Коли ми не на бойових позиціях, то постійно тренуємося, і це дає величезний результат на полі бою. А ще тут чудові товариші. Я можу розраховувати на кожного з них і кожен може розраховувати на мене.
До теми
- Доброволець-штурмовик "Обама": на честь Данила Богуславського назвали вулицю в Ужгороді і зняли документальний фільм в Америці
- «Ми знаємо, хто такі росіяни, вони заходили до нас на Буковину в 1940-му, а потім у 1944-му…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- Відомий мукачівець, який із лютого 2024 року захищає Батьківщину, отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест»
- Військовий 128 бригади Павло Гомонай: "Війна закінчиться, коли порвуться мої топанки"
- «Ми влаштовували засідки на одній лінії з ворожими позиціями, навіть чули голоси росіян…» Історія 40-річного Івана, бійця 128-ї бригади
- «Коли я вже втрачав надію, ракета з «Ігли» зійшла з ПЗРК і влучила в російський Ка-52...» Історія військового 128-ї бригади Євгена
- «Мені доводилося крити з крупнокаліберного кулемета російські вогневі точки на відстані до 3 кілометрів…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія
- «У мене немає страху, навіть коли обстрілює танк, – обтрусив пилюку й працюю далі…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- «Ми сдайомся, нє стрєляйтє!»: як захисники 128-ї бригади брали окупантів у полон
- Штурмовик Іван Пайда. Герою з Ужгорода назавжди 39
- Цензура часів СРСР, листи з Індійського океану та впізнаваність голосу. Осип Лобода про роботу на радіо на Закарпатті
- Жіночий клуб «Натхненна» – простір, де жінки разом відпочивають і розвиваються
- «Я не поважав би себе, якби не пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Олександра
- Закарпатський клуб стійких медіа: працюємо за будь-яких умов
- «Я знищую ворогів із радістю…» Історія бійця 128-ї бригади
- «За чотири дні наш розрахунок знищив дронами три російські гармати…» Історія Шеви зі 128-ї бригади
- "Це була моя мрія – бути на вершині гір" - Андрій Солдатенко про поїздки для військових у Карпати
- Гуцульський сердак: голка, нитка і щира молитва
- «Мені захотілося зробити щось корисне для своєї країни, тому я тут…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Навіть якщо людина повернеться з війни цілою зовні, всередині вона буде сильно поранена" — Ярослав Галас
До цієї новини немає коментарів