Повний кавалер ордена «За мужність» закарпатець Олександр Козловський: «У нас є велика перевага – ми вміємо мислити нестандартно»
– Я із військової родини. Батько – кавалер ордена Червоної зірки. Маю козацьке коріння – з Полтавщини та Запоріжжя. Починав строкову службу як десантник, опісля служив у спецпідрозділі «Сокіл». Брав участь в АТО. В 2021 році пов’язав свою долю з гірськими штурмовиками. І в той же рік отримав свій перший орден «За мужність». Справа відбувалася біля селища Новотішківське Луганської області. Основна частина особового складу відлучилася на будівництво сусідніх укріплень, а ворог вирішив скористатися цим і захопити наші бліндажі. Ми з двома побратимами відбили сепарів, хоча вони вже були в наших окопах. Мало того, що відбили, поклали командира сепарської розвідки батальйону «Призрак».
Мені було зрозуміло, що ворог піде на широкомасштабне вторгнення: ми бачили, як вони поводяться, які там відбуваються процеси. Просто не знали, в який саме день 22-го року. Але були до того готові. Зрозуміло, що у нас не було того озброєння, яке вже є зараз, але показали, що навіть наявною на той момент зброєю можна вражати ворога максимально ефективно. Думаю, на оцінку 4 з плюсом ми відпрацювали. У нас є велика перевага – ми вміємо мислити не стандартно. Це дуже хороший козир.
– Якщо відверто, то був готовий до такого розвитку подій. Я – професіонал. Тому новину сприйняв холоднокровно, усвідомлюючи, що ворога треба знешкоджувати будь-якими способами. Щоб загарбник зрозумів: ми – не прості хлопці. І ми це показали. Усі поставлені перед нами завдання виконали з максимальним результатом і мінімальними втратами. Розповідати багато про що не можу, але прийде час і про дії нашого підрозділу з самого початку масштабного вторгнення росії ще розкажуть і напишуть.
– Я – українець! І в десятому чи навіть п’ятнадцятому поколінні – воїн. І я професійний військовий, тобто захист держави моя робота, яку я люблю. Є хлопці, які ще в дитинстві обирають цю професію. І прийшов час проявити себе. І такий я не один – у нас в підрозділі, певно, 80 відсотків лицарі ордену Богдана Хмельницького, кавалери ордену «За мужність», кілька Героїв України, є на жаль й посмертно… Нашому Закарпатському краю є чим гордитися, повірте. А щодо мотиваці… Мій народ, моя земля. Я до всіх ставлюся миролюбно, от тільки українців не треба чіпати. Бо навіть живі заздритимуть мертвим! І впевнений, що вони дуже сильно пошкодували в перші ж дні, як напали на нас. Дуже сильно пошкодували.
– У мене одна мрія – Перемога. А після Перемоги потрібно лад навести в державі. Щоб діти наші й внуки росли в державі без корупції. Щоби хотіли тут, в Україні, жити. І впевнений, що ми встигнемо це побачити.
– Чи можу я розказати за що ордени «За мужність» другого та першого ступеню? Звісно, що не можу. Скажу так, очолював ініціативну групу, яка виконувала дуже спеціальні завдання. Проведення, скажімо так, не традиційних способів боротьби, до повного знешкодження ворогів. Більше сказати не можу, думаю ви й так зрозуміли.
– Хочу до чоловіків звернутися – потрібно чітко для себе усвідомити, що відбувається. Зрозуміти, що це реально повномасштабна війна та не час бути осторонь. Лише спільно ми подолаємо ворога і виженемо цю нечисть з нашої землі. Треба розуміти – рабів до раю не пускають! Це обов’язок кожного хлопця, чоловіка, який в змозі навіть найменшу лепту внести в нашу Перемогу, робити це. І розуміти, що ми воюємо за свою землю, за свою незалежність, за своє існування! Тільки так переможемо!
Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП
-->
До теми
- «Може бути все, що завгодно, тому готуємось до всього». Як гвардійці проходять бойове злагодження
- "Я радий, що поранили мене, а не когось із хлопців" - історія розвідника з Ясіня
- Гранатометник "Вуйко". Випускник істфаку УжНУ, головний сержант Василь Лашкай захищає Україну з 2014 року
- «У мене угорське походження, і я вважаю, що моє місце тут – на передовій із бойовими товаришами…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я б не проміняв свій підрозділ на жоден інший…» Історія військового 128-ї бригади Василя
- «Я чудово розумію, що таке воювати в штурмовій роті, але не заморочуюся цим, а просто виконую свою роботу…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Шкода, що донька росте без мене. Але я прийшов сюди, щоб моя дитина спала спокійно. І не тільки моя…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Росіяни, котрих ми брали в полон, були дуже перелякані й питали, чи ми їх розстріляємо..»
- Likvidator, або Звідки іменний пістолет від Буданова у військовослужбовця ТЦК
- «Йде війна, тому я мушу бути тут – про переведення в тил чи звільнення не думаю…» Історії з фронту від 128 бригади
- Головний сержант «Вуйко»: «Мене бісить наратив «Людолови з ТЦК! Ухилянти з ТЦК! Псують піксель…»
- 630 днів жаху у полоні: історія закарпатського прикордонника, який захищав Маріуполь
- «Піхоті на війні найважче, але без неї ніяк…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Колись, у мирному житті, він був фотографом і працював на телебаченні. Знімав з Кузьмою «Шанс» і « «Шиканемо». А зараз він воїн.
- Командир "Граду" з позивним "Ісус". Ужгородець Тарас Гайдук нагороджений орденом "За мужність". Посмертно
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
До цієї новини немає коментарів