«Наша протитанкова ракета влучила прямо в бліндаж із десятком «вагнерів». Ніхто звідти не вийшов…» Історія бійця 128-ї бригади

– Моя мама свого часу поїхала на заробітки в Росію, працювала в Пітері, – розповідає Денис. – За правилами, без реєстрації там можна було знаходитися не більше трьох місяців, але один раз мама прострочила цей термін. А потім серйозно захворіла. Коли її привезли в лікарню, і лікарі побачили, що з документами не все гаразд, то просто виставили в коридор, де вона померла. Мамі було 43… Після цього я вирішив піти в ЗСУ, в бойову, а не тилову бригаду. І підписав контракт зі 128 ОГШБр.
До повномасштабного вторгнення танки в зоні ООС не використовувалися, тому бійці протитанкового підрозділу здебільшого воювали як піхотинці. У цей період Денис прийняв рішення вступати в Академію сухопутних військ, щоб стати офіцером, але затим передумав – у підрозділі утворився чудовий колектив, і він не хотів залишати товаришів. А далі почалася повномасштабка.
– Ми працювали з різними протитанковими ракетними комплексами – і старими радянськими, і сучасними українськими, і натівськими. Один період мали російський ПТРК «Корнет», узятий як трофей під час визволення Херсонщини. Із цього «Корнета» я кілька разів ефективно відпрацював по ворогу. На Донеччині ми прикривали піхоту й побачили, як у бліндажі між посадками накопичуються «вагнери». За короткий час їх набилося туди не менше десятка. Відстань до бліндажа була 3,8 кілометра, і я влучив ракетою з «Корнета» прямо в нього. Ніхто звідти не вийшов… Іншим разом відпрацювали по росіянах на Запоріжжі. Ми стояли на висоті й вистежили, що на околиці села в агропромисловому ангарі росіяни тримають якусь техніку. Потім вони відкрили ворота, всередині були піхотинці. Ракета з «Корнета» влучила точно в ангар…
Денис зі своїми товаришами теж ставав ціллю для ворога, одного разу їх прямою наводкою обстріляв танк.
– Нашу вогневу точку засікли, десь за три кілометри від нас виїхав танк, я бачив його без бінокля. А в мене в «Корнеті» заїла тринога, його не можна було встановити для стрільби. Танк почав стріляти прямою наводкою. Двоє хлопців стояли в укритті трохи на віддалі, і один снаряд із танка влучив у протитанкову ракету біля них. Вони отримали важкі поранення. Ще двоє, в тому числі я, були контужені. Після обстрілу я відтягнув поранених у посадку, де кілька годин довелося чекати евакуацію. Пізніше один із товаришів помер у лікарні, ще один став інвалідом… Після цього випадку якийсь час я не міг виходити на бойові позиції – з’явився страх. Але поступово я його переміг, тепер працюю, як і раніше.
Контракт Дениса давно закінчився, однак під час воєнного стану він служить далі. Після війни хлопець планує поїхати додому на Хмельниччину, відпочити як слід і одружитися. А затим повернеться в ЗСУ.
– Мені важко на цивілці. Коли приїжджаю у відпустку, через кілька днів стає некомфортно. В тилу дуже багато «розумних», котрі знають, як воювати, але не йдуть у ЗСУ. Тут набагато простіше, я звик до хлопців і не уявляю себе без них…
До теми
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- «Я готова й далі служити в ЗСУ, тільки б моя дитина не бачила всього цього, тільки б їй не довелося воювати…» Історія військової 128-ї бригади Таміли
- «Під час штурму росіяни захопили сусідній бліндаж за 25 метрів від нас. Ми знищили всіх…» Історія військового 128-ї бригади Дмитра
- «Захищати Україну – мій обов’язок»: полеглий Максим Чомоляк був великим патріотом України
- «Своїм «Браунінгом» я розвернув ворожу колону, яка пішла штурмом на наші позиції…» Історія бійця 128-ї бригади
- Пам’яті барабанщика, військовослужбовця 46 бригади ДШВ, ужгородця Антона Рабела
- "Строкова служба й бойовий підрозділ на війні – це два різні світи". 22-річний боєць 128-ї бригади про особливості армійського життя
- «Я найстарший у бригаді, мені скоро 60, але за фізичною підготовкою можу дати фору набагато молодшим хлопцям. Стара закалка…» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «Полон — це дрібниці, найстрашніше — бачити, як гине Маріуполь»: історія захисника Азовсталі Геннадія Збандута
- "Так ми продовжуємо справу Данила Богуславського": закарпатські волонтери передали захисникам 27 дронів
- «У Норвегії під вартою краще, ніж у Росії на волі»: історія бійця Столяра з 128-ї бригади
- «Я міг би стати офіцером, але краще залишуся солдатом. Люблю бойові виїзди, адреналін, двіж…» Історія бійця 128-ї бригади Тимура
- «Ми зупинили ворожих штурмовиків із автоматів, а далі їх розібрали на друзки наші безпілотники й арта…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «У своєму підрозділі ми живемо сім’єю – тут братерство, а не статутщина…» Історія бійця 128-ї бригади Богдана
- «Мені є за кого воювати – шестеро дітей. Наймолодша донька народилася минулого місяця…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- «Я українець і готовий життя покласти за своїх дітей…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- «В пікіруючому польоті скидаю вибухівку прямо у ворожий бліндаж…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- «За три виїзди в мене було п’ять підривів на протипіхотних мінах…» Історія бійця 128-ї бригади Олега
До цієї новини немає коментарів