«Вдома чекає 15-річний син, і я не хочу, щоб він теж воював…» Історія бійця 128-ї бригади

«Вдома чекає 15-річний син, і я не хочу, щоб він теж воював…» Історія бійця 128-ї бригади
Антон (Борода) – гранатометник гірсько-штурмового підрозділу 128 ОГШБр, у бригаді він уже четвертий рік, пройшов кілька ротацій у зоні ООС і воює з самого початку повномасштабної війни.

 

Антону 36 років, вдома на Дніпропетровщині його чекають батьки, дружина й син.

– Найважче з початку російського вторгнення було в перші тижні, коли ми зупиняли ворога на Запоріжжі, – каже Антон. – Тоді дуже активно працювала російська авіація, їхні вертушки залітали прямо на наші позиції й накривали вогнем із неба. Але ми вистояли.

Пізніше, на Бахмутському напрямку, в мене був найближчий контакт із ворогом, «вагнери» підходили майже впритул. Тоді я отримав контузію – артилерійський снаряд прилетів на бруствер, вибухова хвиля пішла в мій бік. Пройшов лікування, після якого повернувся в підрозділ…

Звичайно, тут непросто, коли виходиш на позиції, завжди думаєш, чи повернешся. Зате хороший колектив – товариші, на яких можеш покластися. Мій контракт давно закінчився, але поки воєнний стан, буду тут.

Вдома чекає 15-річний син, і я не хочу, щоб він теж воював. Це найкраща мотивація…

 

23 серпня 2024р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів