«Стараюся їздити на позиції тільки вночі або в погану погоду, бо моя машина – жирна ціль для ворога…» Історія Олександра, бійця 128-ї бригади

У 2014 – 2015 роках Олександр також служив у САДН на цій же посаді. В лютому 2015-го під час виходу бригади з Дебальцевого він вивіз із оточення своїх товаришів і частину боєприпасів. Решту бк довелося підірвати, щоб не дістався ворогу.
Після демобілізації в 2015-му Олександр повернувся на свою цивільну роботу – працював майстром-установником неіржавіючих конструкцій у відомій київській компанії «Альтіс», разом із колегами виконував підряди в різних куточках України.
– 24 лютого 2022 року десь о 4-й ранку я прокинувся в себе в квартирі на Троєщині й вийшов на балкон покурити, – згадує Олександр. – І так якось не по собі стало… Повертаюся в квартиру і чую гучні вибухи. Виходжу знову на балкон і бачу приходи у Вишгороді. Майже одразу подзвонив товариш, із котрим ми служили в АТО, й розповів, що в Броварах недалеко від його хати прилетіла ракета. Того ж дня ми зв’язалися з іншими товаришами й усі разом, не чекаючи повісток, приїхали в свою батарею самохідного артилерійського дивізіону. Нас було 17, але за ці майже три роки війни більшість хлопців звільнилася (здебільшого за станом здоров’я після поранень). На щастя, ніхто не загинув. Зараз із тієї групи нас залишилося п’ятеро…
На своєму «Уралі» Олександр доставляє різні вантажі – боєприпаси, колоди для будівництва бліндажів та укріплень на бойових позиціях, різне спорядження.
– Стараюся їздити тільки вночі або в погану погоду, бо «Урал» – жирна ціль, якщо ворог помітить його з неба, втекти буде непросто. Недавно в нашу посадку прилетів 152-міліметровий снаряд, і осколки пошкодили вантажівку. Але некритично, їздимо далі.
Чимало рідних і близьких Олександра також у СЗУ.
– Обидва мої зяті – офіцери, сват теж у ЗСУ. Рідний молодший брат служив у піхоті, але після поранення звільнився за станом здоров’я.
Дома Олександра чекають дружина, дві доньки і двоє внуків. Саме заради них боєць пішов у бойову бригаду. Після закінчення війни він планує повернутися до своєї мирної роботи – продовжить встановлювати металоконструкції по всій Україні.
До теми
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
- «Під інтенсивним ворожим вогнем ми витягнули чотирьох поранених піхотинців із бойової позиції й доставили в безпечне місце…» Історія трьох бійців 128-ї бригади
- «Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Герої без зброї: водій-рятувальник Василь Довганич про мотивацію, яка не в нагородах, а в допомозі людям
- Чому військові люблять котиків? Володя Попович «Котик»
- «Мені 24 роки, і в мене троє дітей, молодшому сину всього 2 місяці. Але я не думаю звільнятися…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія
- "Суспільство досі далеке від війни": історія Василя Іванського, ветерана з Ужгорода, який втратив ногу, але не силу духу
- «Ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Штурмовик із Руських Комарівців. Сержант Тарас Гурніш посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
До цієї новини немає коментарів