Герої без зброї: сапер Іван Гуляш про зорі, людей, котрі чекають миру та емоції під контролем

Піротехнік зізнається, що в його думках завжди ті, заради кого він це робить: військові, якими потрібні безпечні шляхи, фермери, які мріють працювати на своєму полі, та діти, які знову мають гратися без страху що під ногами — смерть.
«Страх завжди є, але він не паралізує, а, навпаки, змушує бути обережним», — каже Іван. Робота піротехніка - це постійна концентрація сили волі та вміння тримати емоції під контролем. Кожен вибуховий пристрій — як складний ребус, який потребує точності й обережності. Особливо складно працювати з новими типами боєприпасів, виготовленими з пластмаси, або створені за допомогою 3D-друку. Важливо постійно вчитися й удосконалювати свої навички, щоб не відставати від сучасних загроз».
Нюансів у роботі чимало. Є міни-пастки, що активуються при спробі їх знешкодити, або ж запрограмовані на самознищення. Часто доводиться працювати в ускладнених погодних умовах: дощ, сніг, спека, непролазні хащі та території після лісових пожеж. А ще Іван точно знає: сапер — це не лише індивідуальна відповідальність, а й командна робота. «Ми завжди підтримуємо один одного. Якщо хтось відчуває невпевненість чи втому, хлопці обов'язково підстрахують і допоможуть. Дуже важливо знати, що завжди можеш на них розраховувати».
«На ротаціях, коли є час для перепочинку, ми збираємося з хлопцями, готуємо каву, ділимося досвідом, історіями. А ще я люблю дивитися на зорі — це заспокоює й нагадує про дім».
Найкращим моментом після повернення з відрядження для Івана залишаються обійми маленької донечки та слова дружини: «Тепер ти вдома». «У таку мить розумієш, що тебе чекають», — каже рятувальник. «Сапер — це людина, яка ризикує, щоб хтось інший міг жити спокійно. І я пишаюся тим, що можу бути одним із них».
До теми
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
До цієї новини немає коментарів