«За три виїзди в мене було п’ять підривів на протипіхотних мінах…» Історія бійця 128-ї бригади Олега

– Чому пішов у ЗСУ? – повторює питання Олег. – Бо війна почалася, а як же інакше. Поговорив із дружиною дітьми, сказав на роботі, вони нормально сприйняли…
Кур’єр – один із найкращих водіїв. Він підвозить на позиції боєприпаси, спорядження й провізію, вивозить хлопців на заміну, евакуює поранених… Через специфіку роботи часто наближається до ворожих позицій і потрапляє під вогонь. А підриви на протипіхотних мінах навіть не рахує.
– Якось за три виїзди в мене було п’ять підривів. Старий маршрут, яким я їздив на позиції, опинився під ворожим вогнем, довелося прокладати новий, а він виявився замінованим – росіяни з касет накрили його протипіхотними «пелюстками». І ми ще з одним водієм (на жаль, він уже загинув) спіймали три «пелюстки». Пощастило, що одним і тим же колесом. Проїхали на пошматованому колесі ще метрів 800, вивантажили все хлопцям і зуміли повернутися фактично вже на диску. Росіяни всіма способами намагаються перерізати нашу логістику – і дистанційно мінують під’їзні шляхи, і «їжаки» розкидають із дронів…
Під час виїздів Олега неодноразово атакували ворожі FPV-дрони, кілька його машин згоріли, він і сам багато разів ризикував життям.
– Під час нашого штурму з’явилися поранені піхотинці, я одразу виїхав на точку евакуації. Бій ще тривав, вороги були метрів за 300, місцевість гарно проглядалася з неба. І мою машину атакував дрон-камікадзе. Пощастило, бо дрон облетів машину й захотів ударити спереду, а я це помітив і різко загальмував. Дрон на швидкості не встиг зреагувати і вдарив за кілька метрів, якби я не зупинився, він влетів би прямо у водійське місце. Машина заглохла, моє обличчя й руки в пилюці від вибуху, я на адреналіні заводжу її й рушаю, а вона знову глохне, бо на третій передачі. Заводжу ще раз, під’їжджаю до точки евакуації, забираю поранених і вивожу в безпечне місце. Під час того штурму і боєкомплект доводилося підвозити, і поранених евакуювати – я чергував у посадці неподалік…
Як найдосвідченіший водій Кур’єр допомагає своїм колегам – показує безпечніший маршрут, підміняє, коли виникає необхідність. Незважаючи на кілька контузій, він продовжує їздити на позиції.
– Терміновий виїзд може бути кожну хвилину, і я завжди переживаю, чи добре доїду, заберу хлопців і чи повернуся без втрат – це головне. Що тут найважче? Чути по рації про обстріл наших позицій або ворожий штурм і поранених чи загиблих товаришів. За ці три роки багато хлопців загинули, в тому числі кілька товаришів, котрих я добре знав. Це найважче…
Дома на Хмельниччині Олега чекають дружина й двоє дітей. Сину 19 років, а доньці 6.
– Я воюю за майбутнє своїх дітей і своєї нації. Бо розумію – якщо ми не зупинимо ворога, він не дасть жити ні нам, ні нашим дітям…
До теми
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- «Я готова й далі служити в ЗСУ, тільки б моя дитина не бачила всього цього, тільки б їй не довелося воювати…» Історія військової 128-ї бригади Таміли
- «Під час штурму росіяни захопили сусідній бліндаж за 25 метрів від нас. Ми знищили всіх…» Історія військового 128-ї бригади Дмитра
- «Захищати Україну – мій обов’язок»: полеглий Максим Чомоляк був великим патріотом України
- «Своїм «Браунінгом» я розвернув ворожу колону, яка пішла штурмом на наші позиції…» Історія бійця 128-ї бригади
- Пам’яті барабанщика, військовослужбовця 46 бригади ДШВ, ужгородця Антона Рабела
- "Строкова служба й бойовий підрозділ на війні – це два різні світи". 22-річний боєць 128-ї бригади про особливості армійського життя
- «Я найстарший у бригаді, мені скоро 60, але за фізичною підготовкою можу дати фору набагато молодшим хлопцям. Стара закалка…» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «Полон — це дрібниці, найстрашніше — бачити, як гине Маріуполь»: історія захисника Азовсталі Геннадія Збандута
- "Так ми продовжуємо справу Данила Богуславського": закарпатські волонтери передали захисникам 27 дронів
- «У Норвегії під вартою краще, ніж у Росії на волі»: історія бійця Столяра з 128-ї бригади
- «Я міг би стати офіцером, але краще залишуся солдатом. Люблю бойові виїзди, адреналін, двіж…» Історія бійця 128-ї бригади Тимура
- «Ми зупинили ворожих штурмовиків із автоматів, а далі їх розібрали на друзки наші безпілотники й арта…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «У своєму підрозділі ми живемо сім’єю – тут братерство, а не статутщина…» Історія бійця 128-ї бригади Богдана
- «Мені є за кого воювати – шестеро дітей. Наймолодша донька народилася минулого місяця…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- «Я українець і готовий життя покласти за своїх дітей…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- «В пікіруючому польоті скидаю вибухівку прямо у ворожий бліндаж…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- «Діти – моя найбільша мотивація, я тут, щоб росіяни не дійшли до мого дому…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
До цієї новини немає коментарів