Новорічне порося. Як Ужгород святкував Новий рік 100 і більше років тому?

Газети писали, що в новорічну ніч у центрі міста було стільки людей, як на Корзо у полудень. Кожен ресторан, кожна кав’ярня, корчма чи винарня цієї ночі чекали на відвідувачів, намагалися заманити їх до себе хто цікавою програмою із екзотичними факірами й танцівницями, хто гарною їжею та випивкою, а хто модними музикантами. Цікаво, що замовляти столика наперед було не потрібно, лише ресторан «Корона» запроваджував передзамовлення, аби знати точну кількість своїх гостей. Тож гості могли почати вечір в Угорському казино, продовжити у веселому «Орієнті», поїсти смачних страв у «Фюреді», а під ранок опинитися в одній із винарень вулиці Глибокої (Кошицької). Зазвичай гучні святкування продовжувалися у закладах аж до 5-7 години ранку.

Одна з газет у 1928 році писала, що кожен ресторатор неабияк чекав кінця року, бо тоді мав найбільші прибутки. Ужгородці, мовляв, неодмінно цієї ночі заходять у ресторани та корчми, щоб повеселитися, столи для них накривають усюди, навіть у коридорах і у всіх закутках, не відмовляючи нікому: «Єдиною жертвою Сільвестрової ночі є порося, шию якого пов’яжуть червоним бантиком і випустять до людей. Це будуть його останні години в житті, але скільком людям він принесе надії на щасливий наступний рік!».

Що ж то за порося таке? Про цю новорічну традицію розповіли мені нащадки відомого ужгородського ресторатора початку ХХ століття Мано Фюреді. Опівночі, щойно над містом відлунали дзвони всіх місцевих церков, у ресторані «Фюреді» оголошували старт усіма любимої традиції новорічного поросяти, вимикали у залі світло й запускали живе поросятко. Прудка тваринка перелякано бігала між столами і ногами гостей, а ті намагалися її піймати. Кому це вдавалося, отримував безкоштовно на стіл те саме поросятко – лише засмажене. Вважалося, що той, хто упіймає новорічне порося, протягом усього нового року матиме велику удачу в усіх справах.

Тетяна Літераті, Втрачений Ужгород