"Герої серед нас": зустріч пам'яті випускника ужгородського ліцею №5 Святослава Сойки

Про це Суспільному розповів офіцер відділення цивільно-військового співробітництва Ужгородського РТЦК та СП Олександр Гаврош.

До повномасштабного вторгнення Святослав Сойко служив у лавах Французького іноземного легіону, після 24 лютого 2022 року став на захист України.

"Він у кінці 2021 року був вдома. Після нового року поїхав у Грузію, був місяць там. Потім з Грузії в Бішкек. Щойно він приїхав у Бішкек — я не знаю, два дні він там пробув — і зразу почалася війна. Він мені 24 лютого дзвонив і сказав: "мамо, війна". Я на роботу збиралася — я новини не дивилася. І він 26 лютого був вдома, сказав: "мамо, я їду додому". Я спочатку відреагувала: додому, так додому. Коли він пересадкою був у Стамбулі, він мені сказав: "мамо, я їду на війну". У мене був шок. Бажання його було велике — сказав, що якщо ми зараз не зупинимо це... Це останній шанс зберегти Україну", — розповіла мати Святослава Ольга Сойко.

Святослав Сойко потрапив до лав Закарпатської 128 гірсько-штурмової бригади. Там став розвідником розвідувального взводу піхотного батальйону.

Загинув військовий 24 березня 2022 року на Запорізькому напрямку. 

"Ми починаємо серію таких зустрічей — вони називаються "Герої серед нас", присвячені нашим героям полеглим. І ми хочемо, щоб такі зустрічі відбувалися в школах, де вони вчилися, де їх знають, щоби ми не забували тих, хто віддав своє життя за нашу Україну. Як раз два дні тому було день народження у Святослава Сойка, якого тут прекрасно знають, пам’ятають. Тут вчився його брат. І вирішили, що почати цю серію зустрічей саме з п’ятої школи", — поділився офіцер відділення цивільно-військового співробітництва Ужгородського РТЦК та СП Олександр Гаврош.

Заступниця директора з виховної роботи Ужгородського ліцею №5 Олена Бойчук додала, сьогодні почули багато про нашого випускника. Були присутні батьки, друзі, колеги, одногрупники:

"Всі дуже гарно відгукувалися про нього. І пам’ять про нього надалі житиме й живе. Наш ліцей уже має, на жаль, 10 випускників, які загинули, захищаючи нашу державу".

Про найяскравіший момент про Святослава зі спогадів розповіла класна керівниця Любов Мандриченко: " Це після 11 класу, зараз уже пройшло 20 років, але я цей випадок дуже пам’ятаю, коли я зайшла в клас, в 32-й кабінет, і між п’ятикласниками вони сиділи. Це були вже першокурсники, але вони кожного року протягом п’яти років, поки вчилися тут в університеті, приходили до мене на зустріч. У нас у першу суботу лютого завжди був вечір зустрічі в школі, й вони завжди приходили. Якщо мене не було, вони мені телефонували, серед них і Славік, і казали: "Любове Михайлівно, де ви?". І ми так зустрічалися".

Друзі Святослава поділилися, хлопець завжди усміхався.

"Це була людина дуже цілеспрямована й він дуже часто — хоч ми й одного віку були — прикладом для нас був. Він дуже любив життя, він дуже любив свободу, життєрадісна дуже людина, завжди з усмішкою, завжди з позитивним настроєм. Він ще до легіону любив гори. Ми ходили в гори, виступали в одній команді КВК (клуб веселих і кмітливих — ред.). Це все дуже багато теплих і веселих спогадів", — розповів друг Віктор.

"Це була людина з великою волею, великою любов’ю до своєї країни. Багато з його звичок ми перейняли до себе. Так само можна сказати, що в якийсь момент я так само і любов до України перейняв саме від Святослава. Він мене навчив правильно любити свою країну", — додав друг Роман.

23 травня 2025 року у селі Коритняни в Ужгородському районі встановили меморіальну дошку на його честь. Її розмістили на будинку, у якому він жив з батьками з 1994-го до 2004-го року.